Ставка на досвід

На чемпіонаті світу з боротьби в українській скарбничці – «срібло» і «бронза».

Монголка Орхон Пуревдорж виявилася для Юлії Ткач (ліворуч) надто міцним горішком.
Монголка Орхон Пуревдорж виявилася для Юлії Ткач (ліворуч) надто міцним горішком.

До Парижа, який приймав чемпіонат світу з боротьби, тренери “синьо-жовтої” збірної повезли оновлену команду. Поки лідери заліковують травми, народжують дітей чи просто довше відпочивають після виснажливого олімпійського сезону, кольори прапора довірили захищати другим номерам чи зовсім молодим борцям і борчиням, для кого паризькі баталії стали дебютними у дорослій кар’єрі. Попри це, у кожному виді спортивної боротьби (греко-римській, вільній та жіночій) керманичі збірної мали у рукаві бодай одну-дві “козирні карти” – досвідчених і титулованих спортсменів, здатних змагатися за місце на п’єдесталі пошани. Та українська ставка на AccorHotels Arena цього разу зіграла лише двічі.

Для Юлії Ткач, найдосвідченішої у лаві жіночої команди, Париж цього разу не мав нічого спільного з коханням і романтикою. Для 27-річної львів’янки столиця світової моди і стилю повинна була стати ареною реваншу за прикру олімпійську поразку у Ріо-де-Жанейро і водночас трампліном у наступний чотирирічний цикл: чемпіонка світу-2014, за плечима якої три Олімпіади і жодної медалі з п’ятьма переплетеними кільцями, таки наважилася на ще одну олімпійську спробу.

За великим рахунком, Юля не повинна була летіти до Парижа: заліковуючи травми, підопічна Олександра Ткача не встигла відновитися до відбірного чемпіонату України в Житомирі. Та для одноосібної лідерки у категорії до 63 кг, “залізної леді”, яка за жодних обставин не звикла шкодувати себе на килимі, головний наставник жіночої збірної Володимир Євонов вирішив зробити виняток. На турнірі у Польщі Ткач довела, що бойовий запал у ній ще не згаснув, і здобула право на ще один чемпіонат світу, уже шостий у кар’єрі.

Перемогу у стартовій сутичці Юля, по суті, зробила уже у першому періоді. Над ізраїльтянкою Іланою Кратиш українка “знущалася” на всі лади: атакувала ногу, кидала, виносила за килим (8:0). А в другій трихвилинці швиденько довела справу до логічного завершення: у партері забігла за спину, отримала вирішальні два бали (10:0) і на знак перемоги підняла руки вгору. Зовсім іншою була чвертьфінальна сутичка проти старої-доброї знайомої Валерії Лазинської. Її наставник Олег Чернов кілька разів привозив своїх особистих учениць до Львова на спільний збір, де дівчата не лише встигли вивчити одна одну, але й заприятелювати. На відповідальних стартах Лазинська і Ткач також частенько перетиналися. У фіналі Європейських ігор перемога залишилася за росіянкою, та зазвичай вирішальне слово належить Юлі. На паризькому килимі львів’янка не поспішала атакувати. “Не стій!” – на весь голос кричав з тренерського сектора Євонов. Коли Ткач стоїть, шансів на перемогу немає. Найяскравішим свідченням цього і стала Олімпіада у Ріо… Та суддя дав попередження за пасив, а згодом і штрафний бал Лазінській. У другому періоді, вислизаючи із чіпких захватів росіянки, Юля примудрилася виштовхати опонентку за килим (2:0), а згодом закинула до свого активу ще один бал. А за кілька секунд до завершення сутички таки наважилася на свій улюблений прийом, атаку ноги, і ще збільшила свою перевагу (5:0).

У півфіналі, де українці протистояла відчутно вища та потужніша туркеня Хафізе Шахін, Ткач у партері віддала їй весь перший період (1:4). Та у другому зрозуміла, що обережність – не її зброя, і кинулася демонструвати вдячній публіці все, що вміє. Атака ноги була такою блискавичною, що туркеня не відразу зрозуміла, що сталося (3:4). У партері, “завертівши” опонентку у різні боки, українка вперше у цій сутичці вийшла у лідери (9:5). Коли таймер відлічував останню хвилину, вона поклала Шахін на спину. Секунди врятували туркеню від туше (11:5). Та це вже не мало значення: Ткач і без того гарантувала собі медаль. На жаль, повторити “золотий” фінал чемпіонату світу-2014 у Ташкенті львів’янці не вдалося: у рівній боротьбі перемога дісталася монголці Орхон Пуревдорж. Юля, наче вуж, вислизала з монгольських “обіймів”, нівелюючи, здавалося б, стовідсоткові атаки суперниці. Та разом з тим не зуміла створити на килимі щось своє (3:6) і змушена була задовольнитися “сріблом”. Тепер у колекції Юлі – повний комплект нагород чемпіонату світу: “золото” Ташкента-2014, “срібло” Парижа-2017 і “бронза” Лас-Вегаса-2015.

Кілька місяців тому із Белграда, де проходив чемпіонат Європи, наші борці-вільники уперше за роки незалежної України повернулися без нагород. Аби відновити статус-кво, підопічним Руслана Савлохова потрібно було кров з носа виборювати нагороди у Парижі. Ставка робилася передусім на “тертих калачів” – чемпіона Європи-2013, дворазового бронзового призера чемпіонатів світу (2013, 2015) Павла Олійника (до 97 кг) та супертяжа Алена Засєєва, який у 2013 році став віце-чемпіоном Європи та світу. Але ця ставка не зіграла. Олійник, на гора перемігши у кваліфікації грека Тимофія Ксенідіса (14:4), у наступному колі всуху програв представнику грузинської школи боротьби Елізбару Одікадзе (0:8). А Засєєв уже у першій сутичці склав зброю перед іранцем Ядоллахом Мохаммадказемом Мохебі (2:6). На цьому чемпіонат для нього завершився.

Те, що не вдалося лідерам, сповна реалізував на килимі Андрій Яценко (до 57 кг), який успішно збирає медальні диски у юніорських чемпіонатах. Підо­пічний Анатолія Гуральського у стартовій сутичці поступився дебютантові чемпіонатів світу – Томасу Патріку Гілману (2:5). У подальшому американський бородань на диво всім дійшов до фіналу, де поступився японцю Такахасі Юкі (0:6), став срібним призером і так дав Яценкові “зелене світло” на шляху до “бронзи”. А там дніпровець свого уже не віддав. Для початку він прийняв виклик грізного іранця Рези Ахмадалі Атрінагарчі (6:4), а згодом розкатав на килимі Хака Чжина Чжона з Північної Кореї (12:2).

У “класиці” відразу двоє українців зупинилися у кроці від п’єдесталу пошани. Дмитро Цимбалюк (до 59 кг), відсвяткувавши вікторію над поляком Давидом Анджеєм Ерсетичем (2:1) та домініканцем Ханселом Мігелем Піментелем Гонсалесом (9:0), не зумів дотиснути Мірамбека Айнагулова з Казахстану (5:7). У сутичці втішення він фактично видряпав перемогу в індійця Гаяндера Гаяндера (2:2 – за останньою результативною дією). А от у поєдинку, де на кону стояла “бронза”, не встояв перед корейцем Соном Хаком Кімом (4:8). За подібним сценарієм проходила боротьба у Дмитра Тимченка (до 98 кг). 34-річний харків’янин вправно подолав опір японця Юти Нари (6:2), естонця Ардо Аррусара (1:1) та серба Міхейла Кайсю (8:2). Та у півфіналі почувався безсилим перед росіянином Мусою Евлоєвим (1:8). У малому фіналі, де йому протистояв угорець Балаш Кісс, Тимченко так і не зумів упіймати такий необхідний кураж (1:3).

Окрасою всього чемпіонату став фінал у категорії до 97 кг. Титул чемпіона світу-2015 і олімпійського чемпіона Ріо у цій вазі захищав американець Кайл Снайдер. Його опонентом був не менш титулований росіянин Абдулрашид Садулаев, який у домашній скарбничці зберігає “золото” чемпіонатів світу (2014, 2015) та Олімпійських ігор-2016 у категорії до 86 кг. У безкомпромісній суперечці, результат якої публічно не брався передбачити жоден з фахівців, перемога дісталася американцеві. Росія ж у Парижі уперше на чемпіонатах світу залишилася без жодної золотої нагороди у всіх трьох видах боротьби.

Фото UWW