Феномен провінційного БАТЕ

Для початку клуб із містечка Борисова нокаутував на виїзді французький «Лілль», а минулого вівторка обіграв чинного фіналіста розіграшу — саму «Баварію»! Причому, як переміг: боротьба на кожному клаптику поля, блискавичні контратаки, гра на зустрічних курсах навіть за хиткого рахунку 2:1… Мюнхенський ґранд не просто поїхав додому на щиті — працелюбні сябри два тайми розбирали його на запчастини, а на четвертій компенсованій хвилині добили «контрольним пострілом». Працелюбні і скромні, оскільки трансферна ціна автора єдиного гостьового гола Франка Рібері втричі перевищує сумарну вартість усіх гравців білоруської команди, а місячний оклад капітана «БАТЕ» Дмитра Ліхтаровича резервіст Анатолій Тимощук покриває… менш ніж за десять годин! Феномен!!!

«БАТЕ» — це не тільки футбольна команда, це ще й однойменний завод з виготовлення стартерів — агрегатів для запуску автомобільних двигунів. Перші свої спортивні сторінки підприємство почало писати ще у далекому 1958-му. Аматорські футбольні турніри не вщухали навіть взимку, проте професіональний статус чемпіон заводу отримав тільки на початку 1973-го. Той «БАТЕ» встиг наробити галасу на республіканському рівні (тричі перемагав у чемпіонаті БРСР), проте економічні негаразди єдиного спонсора змусили перспективних спортсменів одягати поверх футболок спецодяг та заробляти на хліб працею біля громіздких верстатів. Побутує думка, що у розвалі перспективної команди були неабияк зацікавлені провідні російські автогіганти «ВАЗ», «ГАЗ», «КамАЗ». Турнірні здобутки борисовчан відчутно впливали на стабільність роботи місцевого флагмана електрообладнання та популярність саме білоруських стартерів і генераторів — ризикуючи залишитися без вигідних замовлень, директори однотипних підприємств з Москви, Набережних Челнів та Чебоксар штурмували Міністерство машинобудування ледь не щотижня — і таки домоглися свого. Великий футбол у півторастатисячному місті взяв п’ятнадцятирічну паузу, натомість заводські баталії спалахнули з новою силою. Особливий запал боротьби, що лягає попервах тріском щитків після удару особливих кедів з литими резиновими шипами, п’янить потом та запахом трави і неабияк єднає учасників в однаковій формі. Як писали колись у районних газетах, «наш чудовий спортивний колектив, який гордо несе знамено…».

Команда за… ящик горілки

Видається, що дух справжньої чоловічої боротьби витає у «БАТЕ» й дотепер. Президент команди Анатолій Капський (охрещений вболівальниками «китайцем» через надміру вузький розріз очей) та 35-річний тренер Віктор Гончаренко традиційно роблять ставку на білоруських виконавців, а бразильський легіонер Ренан Брессан давно став у клубі своїм і навіть встиг змінити громадянство. Такий собі варіант київського «Динамо» кінця дев’яностих, з «іноземцями» Белькевичем та Хацкевичем у складі. Молодий наставник «жовто-синіх» не соромиться працювати за методикою Валерія Лобановського чи росіянина Слуцького, проте завжди збагачує класичний тренувальний процес авторськими родзинками. Вивчення системи командних дій суперника, характерних комбінацій, специфіки розіграшу стандартів, використання індивідуальних можливостей конкретних гравців — це зрозуміло, однак чому б не попросити допомоги у державного університету фізичної культури? Нехай попрацюють науковці зі статистикою, змоделюють ідеальне розташування захисників на полі, визначать час найбільш ефективного проведення замін, складуть оптимальний графік харчування та калорійне меню. Задля якісного вдосконалення фізичної підготовки до клубу запрошений іспанський спеціаліст Хосе Пастор Вечілі з Автономного університету Барселони. Сприятливий психологічний клімат забезпечують регулярні культурні заходи (збирається велика футбольна сім’я — дружини, подруги, матері), а кадрова політика взагалі не вписується у жодні європейські схеми. В хорошому сенсі слова, хоча, коли це якась природна аномалія… Порівняно із абсолютною більшістю учасників групового етапу Ліги чемпіонів, бюджет білоруського колективу виглядає більш ніж скромно. Першого наставника Юрія Пунтуса керівництво заводу «виловило» на Сахаліні (тренував він там кого чи просто рибу ловив — невідомо) за сотню доларів США. Команду у 1996-му зареєстрували у чемпіонаті в обмін на ящик горілки, а половина гравців основного складу ще донедавна добиралася на тренувальну базу… громадським транспортом. Тільки після вдалих виступів у найпрестижнішому клубному турнірі Старого світу кошторис команди перетнув історичну позначку в один мільйон умовних одиниць, і талановиті випускники Мінського республіканського училища олімпійського резерву (власної ДЮСШ «БАТЕ» не має) змогли-таки пересісти за кермо власних «Мерседесів» та БМВ. Десятирічного терміну давності…

Певна річ, періодично дають про себе знати ті, кому «муляють очі» зарплати екс-співвітчизника Артема Мілевського чи російського бомбардира Кержакова. Опального захисника Ігоря Шитова (обізвав у 2010-му київське «Динамо» «дворовою командою») тренерський штаб «БАТЕ» за першої-ліпшої нагоди продав до «Динамо» московського. «Затемпературив» від зіркової хвороби молодий бомбардир Павло Нехайчик — туди ж його, захотів подбати про забезпечену старість воротар Сергій Веремко — представники самарських «Крилья Совєтов» довго за столом переговорів не сиділи. Тепер згадані персони можуть придбати собі новенький «Мерседес» чи навіть двокімнатну квартиру, проте у суто спортивному плані або протирають штани на лаві для запасних, або ж марнують «золоті» роки у складі, наприклад, заштатної «Мордовії». Ліга чемпіонів виявилася для наполеонів недостатнім стимулом.

«Я і моя скромна банда»…

Середній оклад гравця «БАТЕ» сьогодні становить десять тисяч доларів США на місяць. З огляду на скромну зарплату пересічного українця, це — величезні гроші, однак якщо взяти до уваги відомості «Шахтаря» чи тієї ж «Баварії». Разван Рац — двісті тисяч за тридцять днів, Даріо Срна — триста тридцять, а Бастіан Швайнштайгер — усі півмільйона… От і вір після цього, що гроші у футболі вирішують усе. Великі гроші — можливо (та й то за певних умов), натомість Ліонеля Мессі чи Вейна Руні у Борисові чекають хіба у статусі суперників. В команді своїх героїв вистачає. Досвідчені Віталій Родіонов та Артем Концевой на правах старійшин отримують від п’ятнадцяти до двадцяти тисяч, а жива легенда білоруського футболу Олександр Глєб логічно вважається найбільш високооплачуваним професіоналом чемпіонату. Крім того, колишній гравець «Штутгарта», «Арсенала» та «Барселони» отримує прибутки від довгострокових рекламних угод, має ряд серйозних бонусів в особистому контакті (вихід з групи, преміальні за кожен гол, подарунок у вигляді земельної ділянки на околицях Мінська тощо). Одне слово, сто тисяч за місяць назбирається. Тільки не тих фальшивих, що в однойменній комедії Івана Карпенка-Карого, а справжніх, здобутих завдяки непересічному таланту та важкій праці. Кожен член великої борисовської родини розуміє, що тільки сягнувши спортивних висот Глєба, можна претендувати на фінансові дивіденди. Залізна мотивація породжує залізний характер — вихід з групи вже не за горами…

Після тріумфального поєдинку на мінській арені до головного тренера команди-господаря підійшов Анатолій Тимо­щук. «Як ви тут живете?» — на обличчі в українця не спостерігалося навіть грама іронії чи зневаги. «А от так і живемо, — парирував на прес-конференції Віктор Гончаренко. — Можна сказати, що у нас банда, а я її ватажок. Коли в команді різні менталітети, різні мови та зарплати, тренувати її важко, карати ще важче, а запрошувати сюди з Європи взагалі неможливо. Мої ж підопічні — кровні «партизани». Інколи когось міцним словом вдається втихомирити, для інших помічна задушевна бесіда та головне — ми наче брати».

Ложкою дьогтю у білоруській футбольній казці можна вважати хіба той факт, що перемогу над «Баварією» вживу спостерігали тільки двадцять три тисячі глядачів — а це більш як половини від загальної місткості центрального стадіону країни. Футбол у наших сусідів перестав бути «релігією» з часу першого й останнього завоювання тамтешнім «Динамо» союзного чемпіонського титулу (1982). На провідних ролях сьогодні улюблені президентські види: хокей, біатлон, теніс. Є підозри, що «БАТЕ» у найближчому майбутньому змінить внутрішній «розклад сил». Якісний футбол — він же кордонів не має…