«Маленький Ізраїль»

Окрім своєї давньої козацької слави, місто Умань відоме своїми незвичними гостями, хасидами, та їхніми витівками, про які вже розповідають легенди. Щороку на юдейський Новий рік (Рош га-Шана), до Умані з’їжджаються близько 40 тисяч паломників-хасидів із усього світу (населення Умані — 90 тисяч. — Г. Я.). Наслухавшись від водіїв і керівників турагенцій про те, що там зазвичай робиться протягом двох тижнів, уявляла, що Умань в середині вересня перетворюється на своєрідний Армагеддон… Кажуть, декому з хасидів так подобається там бути, що залишаються і на свято Суккот, яке відзначають на 15-й день нового року. Утім, хасидам цього року через карантин не пощастило помолитися на могилі цадика Нахмана. Зате мені поталанило минулими вихідними потрапити на свято Суккот і увійти у священне і намолене місце, на могилу рабі Нахмана, що в уманській синагозі.

На старому єврейсько­му цвинтарі 1810 року було поховано рабі Нахма­на із Брацлава, більш відомого як цадик Нахман. Правнук раби­на, відомий під іменем Баал Шем Тов (Власник Доброго Імені), був одним із фундаторів хасид­ського руху. Хасидизм («хасид» означає «благочестивий») — це містичний релігійний напрям юдейського віросповідання, за­початкований у 30-х роках XVIII століття на Поділлі, у середови­щі єврейської бідноти. Благочес­тивий Нахман заповідав відвіду­вати його могилу на єврейський Новий рік (Рош га-Шана).

Сутність хасидизму полягає у тому, що вся земля наповнена Богом. Відповідно, вчинки і сло­ва людини мають значний вплив на дійсність. Найбільше на небо діє молитва, яка є звільненням людини від матеріальних кай­данів і сприяє злиттю з Богом. Роль найважливішого посеред­ника у цьому процесі відіграє цадик, який рятує душі євреїв на Землі. Цадик був не просто нащадком спадкового звання Баал Шев Това, він був духо­вним суддею і наставником єв­рейської громади.

Після Другої світової війни територію старого єврейсько­го кладовища було передано під житлову забудову. Могила Нахмана опинилася під фунда­ментом одного з приватних бу­динків. З кінця 1980-х років ми­нулого століття паломництво брацлавських хасидів до моги­ли цадика Нахмана набуло ма­сового характеру.

Коли наш автобус заїжджав до Умані, я очима шукала бодай одного хасида у довгому чор­ному плащі, чорному капелюсі, з пейсами… Не побачила жод­ного. У готелі на моє запитан­ня, скільки цього року у них було паломників, дівчина на рецепції зробила «квадратні» очі. «Вони мають свій квартал у районі ву­лиці Григорія Косинки. Хтось орендує житло там, хтось вже давно має власну квартиру».

Наступного дня, після екскур­сії дендрологічним парком «Со­фіївка», ми поїхали у єврейський квартал. Залишили автобус тро­хи далі, бо «чужим» заїжджа­ти на цю територію не можна. Коли зайшли за ворота, склада­лося враження, що потрапили в Ізраїль. На будинках написи ів­ритом, вивіски на крамницях так само. На вулицях повно сміття, зокрема паперу, будинки не ре­монтували, мабуть, ще від часу їх будівництва… На вулицях дуже людно. І усі в чудовому настрої: веселяться, як у селі на храмово­му празнику. Біля місцевого ко­шерного ресторанчика зустріли чоловіка у білому вбранні — роз­давав маленькі книжечки з мо­литвами російською мовою та ів­ритом. Ще здалеку чули музику і спів. Складалося враження, що тут гуляють весілля.

Це хасиди завершували тиж­неве святкування Суккот — єв­рейське осіннє свято, яке від­значають у єврейському місяці Тішрей. Особливістю свята Сук­кот є заповідь жити в особливо­му наметі, що називається суккА. Дослівно назва свята перекла­дається як курінь, тому його ще називають Свято кущів. Суккот триває сім днів, і весь цей час прийнято жити у таких куренях — у пам’ять про хмари, які захи­щали євреїв від спекотного сон­ця у Синайській пустелі. У такому курені їдять і п’ють, зустрічають гостей, танцюють і навіть сплять. Курінь (суккА) повинен мати що­найменше три стіни, але стоя­ти просто неба. Головний еле­мент куреня — дах, який колись робили з гілок або очерету. За­раз роблять з більш міцних ма­теріалів. Покрівля сукки повинна захищати від сонця, але водно­час у неї має потрапляти дощ, і обов’язково має бути видно зір­ки. Віруючі ще раз нагадують собі, що їхнє життя в руках Бога. Якщо дощ заливає курінь, його можна покинути.

Свято Суккот у Торі має ще одну назву — «Свято збору вро­жаю». Восьмий день після свя­та називається Шміні-Ацерет. У Торі про нього сказано: «У день восьмий (Шміні) свято (Ацерет) буде у вас — ніякої роботи не ро­біть». Про це мені розповів міс­цевий хлопець Алон. За його словами, свято допомагає лю­дям усвідомити свої слабкості і вказує на важливість збережен­ня віри. Одне тлумачення гово­рить, що, встановлюючи курінь біля будинку, євреї приєднують­ся до тих, хто 33 століття тому 40 років поневірявся пустелею і, прийшовши потім на Землю обі­товану, обробляв її і радів пло­дам, які вона дарувала. За ін­шою версією, сенс у тому, щоб людина пам’ятала про бідність, навіть будучи багатою.

Біля одного з будинків вста­новили намет, у якому чоловіки частувалися, а жінки щось жва­во обговорювали на вулиці. Алон запрошував і нас, але ми відмо­вилися. Казав, що можемо поїс­ти і навіть випити алкоголю. На столі стояли пляшки з віскі. «Я би вам більше розповів, і навіть би провів екскурсію, — усміхнув­ся Алон, — за яку ви б мені мали заплатити. Але сьогодні — субо­та, шабат. Ми не працюємо і гро­шей не можемо брати».

Мене здивувало, що одні ха­сиди на голові мають капелюх, інші кіпу, а є й такі, хто у 23-гра­дусну спеку — у хутряній шапці… Як з’ясувалося, ті, хто у хутряних шапках і білому одязі, — багатші. Алон нам показав дорогу до си­нагоги. Але пояснив, що це вхід на жіночу територію, чоловікам треба синагогу обійти з іншого боку. Знімати у синагозі заборо­нено! Хто з жінок був у футболці, мусив накинути на себе величез­ну хустину, щоб прикрити руки. Оскільки усі ми були у джинсах, нам видали фартухи-спідниці. А ще дали роздруківку псалмів, надрукованих івритом у росій­ській транскрипції.

«Великий праведник — рабі Нахман з Брацлава дав обіцянку, що той, хто прийде на його мо­гилу, зробить пожертву на бла­годійні цілі і прочитає там ось ці псалми з книги Теїлім, то навіть, якщо його провина і погані вчин­ки надзвичайно великі, він до­кладе усіх зусиль, щоб врятувати і виправити цю людину».

Могила цадика Нахмана роз­ділена стіною, відтак одна час­тина могили на жіночій терито­рії, друга — на чоловічій. На плиті немає жодного напису. Можна на неї покласти руку чи прихилити голову. І бажано відійти, бо ж за вами вже вишикувалася черга. Коли людина відходить від моги­ли, не можна повертатися до неї спиною — треба задкувати. Так само, як і біля Стіни Плачу у Єру­салимі. Жінки моляться справа, чоловіки — зліва. Чоловіки можуть зайти у синагогу, лише прикрив­ши голову капелюхом або кіпою. Читати псалми можна, присівши на лаву у синагозі. Але тихесень­ко, щоб не заважати іншим. От тільки у скриньки для пожертви у день завершення свята Суккот не можна кидати грошей.

Запитую в охоронця — жителя Умані, чи то правда, що восени від хасидів потерпає ціле місто.

— Якщо думаєте, що все міс­то збагачується восени за кошти паломників, помиляєтеся. Ті, хто сюди приїжджає, як правило, за межі території не виходять, — каже охоронець. — Тут є ресто­ран з кошерною їжею. Багато хто вже має власне житло, тому при­їжджає на святкування Рош га-Шана, як до себе додому.

— Квартири тут дорогі?

— Дорогі. Чим ближче до си­нагоги, тим дорожче. Однокім­натна коштує 150 тисяч доларів. Дехто тут вже оселився, має свій бізнес. Цей район в Умані — як місто у місті. Діти мають на тери­торії садочок і власну школу, де всі предмети викладають іври­том. Є свої магазини, перукарні.

— Винайняти помешкан­ня на ці два тижні дорого ко­штує?

— Якщо квартира з євроре­монтом, а таку собі можуть до­зволити винаймати лише за­можні хасиди, менше як за тисячу доларів за добу не зна­йдуть. Звичайне однокімнатне житло дешевше — 300 доларів за добу. Але хасиди не завжди потребують фешенебельних умов — можуть і у прибудові без вигод перебути ті два тижні. Їм головне — помолитися на моги­лі цадика Нахмана.

Редакція газети «Високий Замок» дякує туристичній фірмі «Карпатія-Галич-Тур» за органі­зацію цікавої подорожі.