«Ластівчине гніздо» над устянським Дністром

«Неначе писанка, село». Ці слова Великого Кобзаря повною мірою стосуються невеличкого, замаєного квітами, садами і вербами Устя, яке сьоме століття омивають води Дністра. «Писанкою» село зробила не тільки природа, а й працьовиті руки устянців, їхніх дітей і онуків, які, навіть подавшись у далекі світи, докладаються, щоб їхня мала батьківщина була гідна поетичного слова. Язик не повертається сказати про це село — периферія…

Устянський Дністер, де можна упіймати півметро­вих щупачків, живлять свої­ми водами річки менші — Щирок, Зубра, Нежухівка. Тут багато ма­льовничих лісових озер, у старих руслах цвітуть водяні лілії.

Окраса села — бетонний міст з «балкончиками» для закоха­ної устянської молоді, підвісний дерев’яний міст-кладка, яку вно­чі освітлюють ліхтарі на сонячних батареях. І центральна дорога, вистелена, як у місті, бруківкою. Серед знакових місць села — пам’ятний хрест во славу даної у 1848 році свободи від панщи­ни, кам’яна капличка, яку поста­вили там, де у Першу світову ві­йну згоріла стара церква. А ще — пам’ятник 15 юним устянським партизанам, яких у січні 1945-го розстріляли радянські «енкаве­дисти»…

Із цього села походить знаний скульптор, лауреат Шевченків­ської премії Іван Самотос (вдяч­ні устяни батьківську хату митця відреставрували). Неповторно устянці печуть по неділях пиріг з картоплею і гречкою, який пода­ють на стіл з м’ясною підливою-бевкою. У селі є гарненький ста­діон із пластиковими сидіннями, де грає чи не найсильніша ко­манда району. На дитячому май­данчику умільці спорудили фон­тан. Приїжджі зауважують — у селі повно корів, гусей, курей, качок, що засвідчує: тут мешкають до­брі господарі. Є і багато бузьків. У деяких поселеннях немає жодно­го лелечого гнізда, а в Усті їх 30!

На схилі літа Устя-Устечко і його головну річку прикрасила симпатична новобудова — три­рівнева альтанка-світлиця з де­рева і скла. Вона немовби пта­хом здіймається, зависає над дністровими водами, вслухаю­чись у їхній плин. Утомлений по­дорожній, що зупиниться тут, швидко відпочине — вбираю­чи п’янкі аромати копичок ота­ви, спостерігаючи, як колишеть­ся на хвилях припнятий човен, як над полиново-м'ятними берега­ми роблять піруети грайливі ме­телики, як сільські корови у по­лудень заходять по коліна у воду, втамовуючи літню спрагу.

Чимось мені ця дністрова світлиця нагадала знамените «Ластівчине гніздо» у кримській Гаспрі…

Ідея такої сучасної колиби над сільською рікою належить вихідцеві із Устя, директо­ру будівельної фірми «ІММ», члену Ротарі-клубу «Львів-Леополіс» Михайлу Бузі. Це його черговий подарунок рідно­му селу (багато з того, про що ми розповідали вище, — саме його рук справа). А втілити новий за­дум допомогли колеги-сподвиж­ники пана Михайла: сколів­ський архітектор Мирослав Білий та дизайнер зі Львова Руслан Романишин, устянські майстри. Ну і ще один ентузіаст — брат Іван, теж будівельник. Він об’їхав сотні кілометрів вниз по Дністру — аби роздивитися, як інші дністряни облаштували­ся біля цієї, другої за величиною, української ріки. І з братом Ми­хайлом вирішили, що їхня «аль­танка» повинна бути найкращою. Поміж іншого, неповторності цій світлиці додає розкішний чай­ний стіл з горіха, який власноруч змайстрував пан Іван…

— Хочемо ще більше відкрити для світу наше Устя і наш Дніс­тер, — пояснює суть своєї ідеї Михайло Буга. — Двері цієї світ­лиці завжди будуть відчиненими. Тут можуть зупинятися як заїж­джі туристи, так і будь-хто інший: літні люди, молодь, діти. Хоче­мо, щоб тут відпочивали і наші косарі, і рибалки, і пастухи. Це все для них. Вони того варті…

Підтверджує сказане напис на табличці при вході: «Зайти може кожен, запрошеним бути почесно».

— «Родзинка» Устя, його найбільший капітал — мальов­нича краса, — ділиться думками дроговизький сільський голо­ва Ігор Мельник. — Нехай при­їжджають милуватися нею, на­биратися тут сил-здоров'я інші люди. Хочемо активно розвива­ти у себе зелений туризм. За на­шими розрахунками, найперше саме він має допомогти розви­ткові села…

Краєм вуха вслухаюся у роз­мову двох сивочолих пенсіоне­рів, котрі прийшли подивити­ся на новий соціальний об’єкт в Усті. Кивають один до одного: добра робота! І додають:

— Хтось за великі гроші преть­ся відпочивати у гори, на море, а нашим людям нічого кращого не треба — маємо під боком свої Карпати, свій маленький рай…

Дністрова світлиця в Усті вже стала місцем масового палом­ництва. Сюди попрощатися з рідною школою приходили учні із сусіднього Розвадова. У «ластів­чиному гнізді над Дністром» на Спаса презентувала свою першу збірку віршів 17-річна устянська поетеса Христина Дмитришин. Михайло Буга запропонував експонувати тут виставку своїх робіт ще одному обдарованому митцеві — місцевому фотоліто­писцеві, учаснику АТО Богдано­ві Місюку. Тож альтанка стає ще й своєрідною артгалерею…

У скорому часі поряд з нею виростуть такі ж затишні мініс­вітлиці для відпочивальників. По берегах Дністра буде прокладе­но кількакілометрову велодоріж­ку. Її освітлять, тож навіть серед ночі жителі і гості села зможуть насолоджуватися місцевими краєвидами. І то ще далеко не кінець перетворенням у цьому селі.