Павло Лехновський: "Я пронесу тепло душі на крилах сонячної мрії"

Скажу відразу: йдеться про відомого поета-пісняра, Заслуженого журналіста України Павла Лехновського, лауреата багатьох творчих конкурсів і володаря державних нагород. Тому це ім’я особливої рекомендації не потребує. А все ж, власне, завжди кортить висловити думку про особистість, яку прагнув давно пізнати не тільки на творчій ниві.

Він народився 15 травня 1935 року в селі Жукотин, що на Львівщині… Тут, у сусідньому від Жукотина селі Вовчому, отримав первинні знання в середній школі, прилучившись до багатих традицій Турківщини. А відтак — студії на факультеті журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Відточував перо пристрасного журналіста в редакціях газет колишніх Боринського, Хирівського й Добромильського районів. А упродовж 1965-1978 років судилося очолювати районну газету, яка висвітлювала життя горян рідної Турківщини. Звідси стежка повела до Самбора, де очолював міжрайонний кореспондентський пункт Львівської обласної газети «Вільна Україна», потім — до міста Лева, де в 1978-1991 роках був власним кореспондентом, заступником головного редактора тієї ж газети. Тут і став свідком й активним учасником демократичних змін, сказати б, найбільш характерних для Франкового краю; тут і зазнав гарту, що прислужилося, коли від 1991 року довелося бути першим головою Львівської обласної організації Національної спілки журналістів України.

Павло Лехновський, за слушним твердженням заслуженого діяча мистецтв України Йосипа Фиштика, є «поетом-піснярем з великої літери». Це засвідчує така завершальна віршована строфа:

Я вірю, що настане світлий час.

Буде наш край і теплий, і багатий.

Журавлики повернуться до нас,

На чужину не будуть відлітати.

Примітно, що музику до пісні «Журавлині ключі» Павла Лехновського створив Народний артист України Павло Дворський. Творець музики став і найактивнішим виконавцем цього пісенного твору, що набув зримого поширення серед українців, яким судилося жити й працювати поза межами рідної землі. Павлові Лехновському належать кілька пісенних аудіо альбомів («Журавлині ключі», «Криниця любові», «Не тривожся серце»), а також підготовлених до друку окремих книжкових видань, зокрема, збірки віршованих поетичних посвят «Засвідчую пошану» та збірки лірики «Криниця любові», які ще чекають свого видавця.

Вагомі його добірки містяться в антологічних збірниках «Антологія Бойківського краю», «Золоті обереги» та «Зоряне суцвіття», які упорядкувала Любов Рудавська-Вовк, знана письменниця й культурно-освітня діячка Франкового краю.

А першовідкривачем Лехновського як поета-пісняра стала газета «Високий Замок», яка 20 літ тому надрукувала з деяток його віршів, відзначивши їх «глибокий ліризм і витончену пісенну форму» і висловивши сподівання, що «вони привернуть увагу композиторів і виконавців». Згодом, на знак вдячності, він подарував улюбленому часопису, який часто друкував його поезії, однойменну пісню, музику до якої написала і виконує народна артистка України Марія Шалайкевич в супроводі відомого гурту «Соколи». Ось її початкова строфа:

Коли над обрієм засвітиться світанок

І в небі заспівають ранні солов’ї,

Прилине пташкою до вас «Високий Замок»,

Розправить крилонька — мережева свої…

Творча дружба єднала Павла Лехновського з Ігорем Білозіром, Марією Шалайкевич, Ярославом Дубом, Марією Помірчою, Романом Паньківим, Павлом Дворським, а також з Богданом Янівським (1941-2005), лауреатом Національної премії ім. Тараса Шевченка. Автор цих рядків зі зворушенням згадує це ім’я, оскільки судилося неодноразово брати участь у заходах Всеукраїнської асоціації «Світ культури», яку й очолював визначний український композитор і патріот України Богдан Янівський…

Що впадає у вічі, коли читати поезію Павла Лехновського? Передусім чуття міри. Для чого? Та задля того, щоб зберегти для читача стартовий імпульс з проекцією на мотиви віри у внутрішні сили людини. Ні, недаремно він долучає до змалювання осмислених тривог і дух жнивних пісень, використовуючи відповідну понятійну матерію. Ось ілюстративний приклад із вірша «Не тривожся, серце», що є складником поетичного циклу «Осінні мотиви»:

Ще не сходжено усі стежинки,

Де іскриться росяна трава,

Не настали ще мої обжинки,

Ще у розпалі мої жнива…

Читач мимоволі чує голос хлібороба, який кланяється ниві й промовляє, як до живої постаті: «Боже, мій Боже, поможи щасливо день сей спровадити, щоб святий хліб до заходу сонця зібрати!» Поет добре знає, що то означає «у розпалі мої жнива». Цікаві рефлексії містяться у таких поезіях Павла Лехновського, як «Багряний лист паде до ніг», «Волошка синьоока», «Ти знов наснилася мені», «Дві зірнички», «Журавлині ключі», «Тепло душі», «Гірке вино», «Криниця любові», «Я піду з тобою на край світу», «Гармонія жіночої краси», «Перша ластівка», «Гірко плачуть білі зорі», «А ми удвох», «Це був лиш сон», «Материнська молитва».

Загадкове — попереду. Не так давно я отримав його віршовану посвяту про село, де я народився сім десятиліть тому. Це — акровірш «У снах являється Голятин». Звісно, кожна посвята як начало фіксує якусь виняткову добромисність. Звідси — мій біль, бо усвідомлюю: так писати, коли до поета-пісняра прилипли хвороби, нелегко… До того ж саме тепер Павло Лехновський видав книжку з особливим змістом. Це — історико-краєзнавча праця про рідне село «Жукотин» (Львів, 2015, 234 с.). Жукотину припала лиха доля, про яку написав визначний український літературознавець і поет Микола Ільницький своє свідчення: 14 вересня 1939 року село було спалене польським військовим підрозділом, а над його жителями учинена кривава розправа… Цей рядок як стоп-кадр з передмови вченого «Відроджене з попелу, як фенікс». А ще — його ж зізнання: «Моя дитяча пам'ять закарбувала моторошні розповіді про те, як пожежа зривала китиці з солом'яних покрівель і розносила вогненні факели на кілька кілометрів… Навіть тепер, з понад сімдесятилітньої часової дистанції, серце здригається, коли читаєш спогади очевидців, що Павлу Зиничу відрізали язик, щоб не говорив нічого поганого про поляків, а Миколі Голотяку викололи очі, питаючи, чи бачить він Україну, а він у нестерпних муках відповідає, що бачить…». Та це ще й нечувано потужний стоп-кадр для ще нествореного фільму про долі села Жукотин! Села, що увібрало муки жителів, які ціною життя засвідчили вічну любов до України…

Село моє чарівної краси

На згарищі постало із руїни,

В тобі, неначе в крапельці роси,

Відбилась доля неньки-України

Ці рядки — із «Пісні про Жукотин» Павла Лехновського, що стала своєрідним епіграфом до його неординарної книги.

Очевидно, колись надійде пора і Україна шукатиме не тільки імена невинно убієнних, але й могили її дочок і синів…Та вже тепер хай здригаються ті, хто й нині суне навалою на землю нескорених хлібодарів! Нехай знають: вони, хлібороби, випрямилися. І не тільки співають, але й виборюють зорі свободи, за яку викололи очі Миколі Голотяку із села Жукотин…

Стосовно структури книжки, то варто зазначити: праця укладена з трьох частин. У першій запропоновані важливі джерела. Автор відібрав аргументовані відомості з історії, етнографії, фольклору, культури бойківського села Жукотин, зокрема, таких дослідників, як Юрій Гайда, Петро Зборовський, Ярослав Тирик, Богдан Макаришин, Василь Васильків, Петро Запотічний, Василь Кость. У другій частині вміщені змістовні результати дослідницьких пошуків Володимира Кобільника «Матеріяльна культура села Жукотин Турчанського повіту», і статті Михайла Зинича про фольклор, обряди і звичаї жукотинських бойків, які були надруковані у віснику «Літопис Бойківщини» в тридцяті роки минулого століття. А третя частина віддзеркалює «поетичний дарунок краянам» Павла Лехновського. Йдеться про двадцять вісім поезій, що стали піснями. До речі, на зворотній обкладинці книжки читач віднайде те, що шукав посутнє в творчих устремліннях Павла Лехновського:

В моїх піснях — і радість, і печаль,

І ніжна ласка, і жага кохання,

Сльоза розлуки чиста, мов кришталь,

Жадана зустріч і журба чекання…

Маю переконання, ні, радше впевненість: слово Павла Лехновського встигне заполонити серце читача аж до краю, бо воно світле, як срібло водограю…

^{Микола ЗИМОМРЯ, доктор філологічних наук, член Національної спілки письменників України}

Колектив «Високого Замку» вітає давнього приятеля і автора нашої газети Павла Лехновського з 82-гим днем народження і присудженням йому нещодавно міжнародної літературно-мистецької премії ім. Вільгельма Маґера (Німеччина). Щиро бажаємо Вам, шановний Павле Павловичу, поліпшення здоров’я і сонячного творчого довголіття!