На прийомі у В. Путіна побував кореспондент «Високого Замку»

Я боявся, що з мого візиту нічого не вийде. Наслухався про “військово-педантичний”, норовливий характер цієї людини, тож очікував від неї чого завгодно. Не виключав, що з порога мені покажуть на двері... Господар офісу мовчки зміряв нас з ніг до голови. Мабуть, щоб не підхопити від невідомого прибульця якогось вірусу, натягнув медичну маску.

Безмовним жестом наказав скинути у коридорі взуття (аби не забруднили килимове покриття). А потім так само сухо вказав, куди маю сісти у його кабінеті. Зробив зауваження за те, що переплутав сидіння, тож я перебрався на диван навпроти вікна. В. Путін навідріз відмовлявся від інтерв’ю — бо йому “не потрібно піару”. Забороняв вмикати диктофон, а при згадці про фото готовий був припинити спілкування. Розмова обірвалася раптово - як тільки після дзвінка на вході у кабінет заглянув молодий, спортивної статури чоловік. Наче старому знайомому господар потис руку, провів до себе і щільно, як показують це у фільмах, зачинив за ним двері. А мені тоном, що не передбачає заперечень, В. Путін сказав, що можу бути вільним. Через хвилину з його кабінету почулися зойки...

Півтисячі жінок допоміг стати матерями

Зніму нарешті інтригу: В. Путін, до якого потрапили на прийом, — не той, про кого ви подумали. Звати його Владиславом Миколайовичем. Авторитет і безмежну повагу завоював даром ставити на ноги важкохворих. Тому до цього Путіна, як сказав би поет, не заростає “народная тропа”.

Я не послухав наказу господаря, і затримався під його дверима. А після закінчення “прийому” поспілкувався з відвідувачем.

- Звати мене Олександр, 29 років, родом зі Самбора, - каже той, хто перервав мою розмову з Путіним. - Ремонтую комп’ютери, встановлюю програмне забезпечення. До Владислава Миколайовича привела міжхребцева грижа. Почала вона мучити мене з 15 років. Займався штангою, надвигався тягарів на будівництві хати — і це знищило мій хребет. Одного разу прокинувся і не міг встати. Защемило у попереку, терпли ноги, руки, німіли п’ятки. Готовий був іти на операцію. Але за порадою тестя, який мав схожі проблеми, мене буквально занесли до цього лікаря-зцілителя. Миколайович довго чаклував над моїм хребтом — вправляв, вирівнював його, натискав на певні точки, робив інші маніпуляції.

Після першого сеансу мої ноги почали працювати, став повертати шию. За порадою Миколайовича клав у вказані місця мішечки з гарячою сіллю — це теж допомогло. Порівняно з тим, що пережив три роки тому, нинішній мій стан — небо і земля. Нормально ходжу, їжджу, спокійно сплю. Завдяки його порадам навчився жити по-іншому. Зокрема — правильно ходити, зберігати свою енергію і душевну рівновагу. Рекомендував цього лікаря багатьом своїм знайомим — і вони безмежно вдячні за його допомогу.

Сашко розповів, як став свідком ще одного майже дива. При ньому до Владислава Путіна привезли немічного хлопчика дворічного віку — від народження не ходив. Після того, як з дитиною попрацював Владислав Миколайович, малюк почав рухати ніжками-ручками. Треба було тоді бачити очі щасливих батьків...

Завдяки чудодійним рукам Путін з Галичини ощасливив не одного страждальця. Після тільки йому зрозумілих маніпуляцій завагітніло понад півтисячі жінок, яких раніше “списали” гінекологи, заявляючи, що ті ніколи не народять.

- Якось покликала на допомогу моя сусідка: живіт болить, - згадує Владислав Миколайович. - Прийшов, запитую, коли лікарі прогнозували їй пологи. Виявляється, через два тижні. Кажу: ні, народжуватимеш зараз! Приготуй чисту білизну. І за півгодини синочок Толян лежав на її грудях. Ганя плаче, каже, що минулого разу, коли народжувала свого Сашка, лікарі її мучили цілу добу...

Владислав Путін і його мануальна терапія повертають здоров’я не тільки тим, кого мучить хребет, а й хто потерпає від виразки шлунка, 12-палої кишки, енурезу, бронхіальної астми, всіх соматичних захворювань, гіпертонії. Багато лікарів, почуваючись безсилими, відсилають своїх пацієнтів до Путіна. Він вважає, що всі хвороби пов’язані з порушенням нервової системи і проблемами з кров’ю...

Був у практиці пана Владислава такий випадок. Прийшла на прийом 28-річна викладач університету, кандидат наук - шкіра і кості. Вся якась розбита, почувається калікою. Підбадьорює себе лише кавою. Пан Путін її підлікував. Минув час. Через кілька місяців побачив свою пацієнтку попід руку з молодим чоловіком. Вся аж світиться. Каже: це ось — мій студент. Владислав Миколайович лише усміхнувся...

Або ще одна схожа історія. На прийом попросилася наглядач у жіночій в’язниці, 27 років - а вже вся сива. Худа, як тріска. Владислав Миколайович з нею попрацював — і жінка невдовзі буквально розцвіла. Через рік вийшла заміж, народила.

Таємниці від старого монгола

Нашому співрозмовнику 73 роки, народився і виріс на Уралі. У Челябінську закінчив медичний інститут, що його в роки війни евакуювали з Києва. Спеціалізація — лікар загальної практики. Вже на 6 курсі підміняв дільничного лікаря, яка отруїлася грибами. Хотів зайнятися наукою, зокрема зосереди­тися на неврології, однак після інституту його взяли до армії. Був начальником батальйонного медпункту у будівельних військах. Потім — начмедом мотострілецької дивізії. Далі була медична академія. Керував госпіталем. Як військового, доля кидала його по всьому СРСР і за його межі.

12 років Владислав Путін прослужив у Монголії з її необлаштованим побутом. Одного разу врятував важко травмованого місцевого хлопчика, якого не довезли б до госпіталю. Вражені лікарським подвигом родичі дитини запросили медика до себе додому. Старий і рудий-рудий, як Чингісхан, дідусь хлопчика сказав тоді Владиславу Миколайовичу: “Ти — добра людина, дуже допоміг нам. Давай і я тобі дечим допоможу...”. І навчив лікаря-рятівника старовинних секретів тибетської медицини. Чимало з тієї науки застосовує досі. Особливість його лікування у тому, що дає ще й світоглядні, духовні настанови своїм відвідувачам.

Донька пана Владислава — теж медик, доктор наук, вже багато років працює в Італії. Внук вчиться на лікаря у Кембриджі.

«У нас з російським президентом кров різна...»

Ми поставили пану Владиславу запитання, без якого ця бесіда була б неповною: як живеться йому з прізвищем Путін?

- У нас немає проблем через це, - каже Ніна Володимирівна, дружина лікаря-зцілителя, з яким прожила уже півстоліття. - Кільканадцять років тому зайшла у податкову, а тамтешня працівниця до мене: “О, Путіна! Ви часом не родичка президента Росії? А може, ви його дружина?”. Обидві розсміялися. Це був єдиний такий випадок. Скільки тут, у Західній Україні, живемо, поганого ставлення до себе не відчули. Ми самі по собі - спокійні, добрі. Так само й інші люди до нас ставляться. Нам нема на що ображатися, чимось бути незадоволеними. Я щаслива, що Владислав Миколайович допомагає людям. Багато хто запрошує нас на свої сімейні свята. Раніше їздили, але зараз відмовляємося — сили треба берегти...

Владислав Миколайович Путін на поставлене запитання відповів так:

- Моє прізвище декому не подобається. Хоча до президента Путіна я родинних почуттів не маю. Кров у нас різна...

Щоправда, на початках з деякими сусідами були натягнуті стосунки. Дехто цвиркав, чого то пан Владислав “на чужу землю приїхав”. Ще коли тільки ставав на ноги, будувався, попросив якось у сусідки кілька картоплин для борщу. Вона відмовила, хоча завжди носила бульбу на базар. За якийсь час у її сім’ї сталося горе — від алкоголю помер чоловік. Не було за що його поховати. Владислав Путін дав жінці грошей на похорон. А потім відмовився брати від вдови “борг” - бо гроші давав їй від щирої душі, по-сусідському.

Запитуємо господаря, чи цікавиться політикою.

- Цікавлюся, - каже Владислав Путін. - Отримую інформацію і аналізую її. Аналізую, зокрема, політику російського президента... Треба фільтрувати новини. Майже всі телеканали працюють на олігархів. Мені не подобається, що один з них довів Донбас до межі, а тепер роздає донеччанам продуктові пайки — щоб вони його підтримували. Як вам це? Та сволоч боїться, що Господь йому покаже “кузькіну мать”...

Сімейство Путіних проводжає нас до виходу. Ніна Володимирівна принагідно згадує:

- А скільки учасників АТО до нас сюди їздить! Отримали відпустку — і до Миколайовича “підремонтуватися”. Не один уник операцій.

Владислав Путін роз’яснює:

- А ви поносіть бронежилет 20 годин на добу — побачите, що буде з вашим хребтом...