Гуртожиток сльозам не вірить

“Домашні” студенти і гуртожитські — це дві різні “планети”. Студенти, які з 16-17-річного віку випурхнули з-під теплого батьківського крила та поринули в реалії гуртожитського життя, знають ціну куска хліба і розуміють, що “нюні” розпускати — не вихід... Журналіст “ВЗ” досліджувала, як живуть львівські гуртожитські студенти.

... Для пізнання життя у цих закладах обрала гуртожиток №3 від ЛНУ імені Івана Франка, що на вулиці Медової Печери, та гуртожиток №8 від НУ “Львівська політехніка” на вулиці Сахарова. Як згодом виявилося, перший ремонтують, другий відремонтували кілька років тому.

На 12-ий поверх — без ліфта

...Поблизу посту коменданта третього гуртожитку Франкового вишу зупиняюся і виймаю документи, щоб засвідчити свою особу. “Фейс-контроль” суворий, “на халяву” не пройдеш. Довелося чекати знайому, яка потім і провела мені екскурсію. Вона винесла свій студентський і разом з моїм документом залишила на вахті, ще й запис у спеціальному журналі зробила. Лише після цієї процедури ми пішли оглядати гуртожиток.

На стінах коридорів помітила чималенькі прямокутні діри, з яких виглядали якісь кабелі. “Навіть не знаю, що це, — повела плечима студентка ЛНУ імені Івана Франка, що мешкає у цьому гуртожитку, Оля. — У нас ремонт триває, переважно санвузли ремонтують, де-не-де двері замінюють, інші дрібні недоліки усувають. Думаю, це згодом заліплять”.

В одному “крилі” є блоки по дві кімнати. В одній кімнаті мешкає двоє або четверо студентів. Відповідно, на шістьох студентів — одна душова з умивальниками та унітазом. Не “євро”, але цілком пристойно. В іншому “крилі” встановлюють санвузли, тож на першому поверсі є ще і загальні душі. Студенти цього крила живуть без душів та туалетів (!), ходять митися у загальні душові. Інколи і по сорок хвилин у чергах простоюють, а потім з мокрою головою біжать у кімнати, щоб посушитися та не застудитися. Ремонтують злощасні санвузли з липня...

Про загальні душові. Одна кімната — для дівчат, друга — для хлопців. Душові хоч і мають перегородки, проте двері — тільки одні, зовнішні...

Загальні кухні у цьому гуртожитку ні на чистоту, ані на функціональність не претендують — плита, відро для сміття, табуретка і шнурок, де рушники сушать. Приємної бесіди за чашкою чаю тут не передбачається. У кращому стані були кухні “блочні” — і чистіші, і столів та стільців більше. На стільниці — електрочайники та посуд, що їх студенти з дому привезли. Функціональною і чистою виглядала пральна машина поблизу загальних душових. Вартість прання — з десяток гривень. Місяць проживання у гуртожитку — близько 130 гривень.

Оля розповіла, що коли заселялася у гуртожиток, чекала більшого комфорту. На першому курсі її поселили в кімнату на 12-му поверсі (ліфта, звісно ж, нема. — Авт.). Ще й характерами зі старшими дівчатами не зійшлася. “Приходила після обіду з пар, і вже ні в магазин, ні будь-куди спускатися не мала сили, — зізнається дівчина. — Вода була у нас лише холодна, гарячу подавали з сьомої і до десятої вечора, та й то напір був слабким... Врешті-решт на три місяці до хресних батьків переселилася. Але, знаєте, як то у родичів жити? Контролюють все — о котрій годині йдеш, о котрій приходиш, коли їси... Переїхала знову до “рідного” гуртожитку. Коли перейшла на другий курс, переселили мене з 12-го поверху на кілька поверхів нижче”.

За словами дівчини, у гуртожитку проводять масові культурні програми — грають у мафію, музичні вечори влаштовують, кінофільми транслюють. Є у них і так звана кімната відпочинку — телевізор та диван. Щоб там посидіти, треба попередньо записатися, ключі взяти. Та хто нині дивиться телевізор, якщо майже у кожного студента є ноутбук? “У гуртожитку не розважаюся, — каже Оля. — Приходжу, навчаюся, їм та ночую. Розважаюся деінде — відвідую родичів та друзів, ходжу з одногрупниками у кафе та клуби. Навчання вже трохи менше часу займає, не так, як на молодших курсах, тож можна трохи більше відпочивати”.

Запитую в Олі, хто швидше дорослішає — “домашні” студенти чи гуртожитські? “Гуртожитські, — відповідає. — Це тільки здається, що як батьки не контролюють, то дах зносить... Навпаки, у таких ситуаціях голова на плечах впевненіше тримається. Почуття відповідальності дає про себе знати. Треба вчитися готувати, вміти організовувати свій час, знаходити спільну мову з людьми...” Запитую у дівчини, куди біжить поплакати, якщо така потреба виникає. “Навіть і не пригадую такого, щоб дуже плакати хотіла, — продовжує Оля. — Гуртожиток вчить бути сильнішою. Тут не усамітнишся, щоб поплакати”.

За гуртожиток і їжу платять батьки, за розваги — студенти

...У восьмому гуртожитку від Політехніки процедура пропуску така ж, як і у попередньому закладі. Минувши “бюрократичні перепони”, вирушаю на “екскурсію” гуртожитком. Перше, що помічаю, — невеличка крамниця із солодощами та всякими дрібничками на так званому нульовому поверсі поблизу вахти коменданта. Ціни — такі ж, як і в інших подібних крамничках. З одного боку — швидко і зручно, з іншого — корисної їжі тут не знайдеш. Але хто зі студентів задумується над здоровим харчуванням?... Чипси, шоколадні батончики, солодка мінералка є — і добре...

Загальних душових і пральної машини не знайшла, проте кухні чистіші. Непогане враження справила і одна із “блочних” душових — поки не побачила плісені на стелі. Як розповіли мені студенти, гуртожиток відремонтували кілька років тому. На жаль, через вологість з’явилася плісінь. Як її вивести — не знають. Кімнати відпочинку, як у Франковому гуртожитку, тут немає, масових дозвіль теж не організовують, тож студенти розважаються хто як може та скільки гаманець витримає. Коли розпитувала, чи часто гуртожитські студенти просять грошей у батьків, казали — за гуртожиток та їжу платять батьки, за розваги — зі стипендії. Хто її не має — рідко розважається за гроші батьків. Роботу шукають на курсі четвертому-п’ятому. На молодших курсах, зізнаються, навчання увесь час “поглинає”. Хоча, думаю, трохи лукавлять. Найчастіше прогулюють пари саме гуртожитські, бо не мають батьківського контролю.

“Коли вступила на перший курс, переселятися у гуртожиток не боялася, навпаки — було цікаво тут пожити, — розповідає “ВЗ” студентка НУ “Львівська політехніка”, що мешкає у восьмому гуртожитку, теж Оля. — Самотньо тут не буває — завжди гамірно та людно, навіть якщо цього і не хочеш...”.

За словам дівчини, душ та туалет — один на дві кімнати, а на поверсі — дві загальні кухні.

“Як живу у гуртожитку? — перепитує дівчина. — Та як усі. І сваримося, і миримося, і відпочиваємо... В одній кімнаті живуть троє або четверо людей, які раніше не були знайомими. Уникнути конфліктів не вдається. Буває, сідаю увечері вчитися, вмикаю настільну лампу. А дівчата обурюються, мовляв, їм світло спати заважає...”.