«Мода на вишиванку не мине ніколи»

У Львівському палаці мистецтв відбувся фестиваль вишитого одягу, предметів інтер’єру, прикрас та етнобрендів. За словами співорганізатора фестивалю Олександри Тимчишин, фестиваль — це не лише зустріч виробників вишитого одягу та етнобрендів, а й популяризація мистецтва вишивки у різних сферах діяльності. Бренд вишиванки популяризують і заклади харчування, і магазини обладнання, і танцювальні колективи. Тому головна ідея цьогорічного фестивалю — об’єднати виробників, підприємців, творчих людей, які сьогодні поширюють ідею вишивки в Україні.

Гостям дійства усі чотири фестивальні дні дарували чудову класичну та джазову музику, сучасну українську пісню артисти Львівської філармонії.

Під час фестивалю відбулися майстер-класи з бойового гопака, флористики та плетіння українських кіс. А «родзинкою» заходу стали модні дефіле у національних костюмах.

Ексклюзивну вишивку, навіяну красою Карпат на фестивалі, привезла до Львова зі Старого Самбора дизайнер та майстриня Галина Шуневич. Попри те, що пані Галина за спеціальністю юрист, інженер-системотехнік, помічник медсестри, останніми роками займається розробкою дизайнів для машинної вишивки і сама вишиває. Чотири роки тому пані Галина зробила першу свою річ, і відтоді не уявляє свого життя без творчості.

— Пані Галино, чому вирішили змінити фах?

— У 1990 році я закінчила інститут і отримала освіту інженера-системотехніка. Але Союз розпався, і працювати по спеціальності у своєму місті було неможливо, — розповіла журналістові «ВЗ» Галина Шуневич. — Повернулася до Старого Самбора. Про які комп’ютери можна було у містечку мріяти? Додалися ще й сімейні обставини — спочатку одна вагітність, потім — друга.

Ще з дитинства мріяла бути юристом. Але у тамті часи вступити на юридичний було нереально. І коли мені пізніше випала така нагода, я вирішила отримати диплом моєї мрії, хоча знала, що юристом працювати не буду. Моя друга спеціальність також тепер мені знадобилася — для оформлення авторських прав на дизайни. Доля закинула мене за кордон, де я тривалий час працювала, завдяки чому вільно володію англійською. А коли повернулася додому і почала шукати роботу в Україні, мої діти сказали: «Мамо, у жінок, яким минуло 35 років, резюме вже ніхто не бере». Тож довелося шукати щось нове.

— І цим новим виявилася вишивка?

— Пригадуєте, за совдепії одяг був сіро-коричнево-чорний? Сумний і одноманітний. Вдома вишукувала залишки тканини і щось вигадувала цікаве для себе. Коли у 90-х роках народилися діти, а у магазинах полиці поприпадали пилюкою і купити щось було нереально, я взялася за шиття. У кіосках з’явився журнал «Бурда», за викройками якого шила своїм дітям гарні сукні, штанці, блузочки і комбінезони.

На швейній машинці тоді вперше зробила вишивку на комбінезоні, щоб він був не такий, як у всіх. Мої діти носили ексклюзивні речі. І не лише мої діти — дещо шила і вишивала на продаж. А коли поїхала за кордон і побачила у магазинах постіль з вишивкою, зупинитися вже не могла. Зрозуміла, що настав той час у моєму житті, коли я можу спокійно сісти і робити те, що припало до душі. Тож додому я поверталася з невеличкою швейно-вишивальною машинкою, на якій за інструкцією вчилася вишивати і шити. Це як у приказці: «Купи „Жигулі“ — навчишся їздити». Так само було і зі мною. Покроково вивчала усі хитрощі, які «вміла робити» та диво-техніка.

— І, мабуть, почали робити на ній диво-речі?

— Тоді думала, як і більшість людей думає, що це дуже просто: натиснути якусь кнопку, і річ «випливе» готова. Насправді все не так. З’ясувалося, що потрібні знання комп’ютера, бо усі дизайни треба розробляти на комп’ютері. Тут мені і знадобилася моя перша освіта.

— Чула, що пік моди на вишиванки минув. Зараз вишивані сорочки чи сукні купують дітям, які йдуть до школи, випускники шкіл, молодята до шлюбу…

— Це не так. Мода на вишивку не мине ніколи, бо вишивка це — мистецтво. Будуть нові дизайни і нові моделі. Жінки і дівчата завжди мріють гарно одягатися, а чоловіки хочуть бачити свою половинку у красивому одязі. Настільки багато є різних орнаментів і дизайнів, що можна вишити багато, і це завжди буде модно. А коли вишивається одне й те саме багато разів і ти його всюди бачиш, воно «приїдається», і тоді можна сказати, що мода минає. Моя колекція — це приклад того, що таких робіт ви більше ніде не побачите, вони ексклюзивні, а отже, модні і стильні. Попри те, що це машинна вишивка, деякі мої клієнти дивуються, що такі речі можна вишити машинкою. І це не має бути тільки парадова сорочка до церкви чи на весілля. А чому не взяти кілька речей зі собою на море, прикрашених вишивкою? Це може бути не лише легка сукня чи сарафан, а й купальник. Тому мода на вишивку не мине ніколи.

— Як довго доводиться працювати над однією річчю?

— Як і кожній жінці, треба вдома приготувати обід, випрати, попрасувати… Але як тільки до мене «прилітає муза», тобто спадає на думку нова ідея, кидаю усю хатню роботу і сідаю за машинку. Іноді чоловік приходить і тихенько запитує: «А обід буде?». Часом про обід я можу і забути, коли багато працюю. Якщо виріб складний, працюю і два-три дні. А можу зробити і за день.

Усі фото авторки