«У нас не було мети перемогти будь-якою ціною»

Головний тренер чоловічої збірної України зі спортивної гімнастики Геннадій Сартинський —  про результати чемпіонату світу в Монреалі

Фото НОК України.
Фото НОК України.

На чемпіонаті світу зі спортивної гімнастики у Монреалі лідери української збірної, Олег Верняєв та Ігор Радівілов, стали срібними призерами. В опорному стрибку Радівілов поступився чемпіонові, японському даруванню Кендзо Сіраю, тисячною часткою бала. Це радше математична похибка, ніж гімнастична оцінка. Та сріблястий диск медалі доводить протилежне… На брусах, де рік тому в олімпійському Ріо найвищий титул дістався Верняєву, у Монреалі тріумфував юний китаєць Цзоу Цзинянь. Володар найвищої сьогодні складності у світі обійшов українця також лише на кілька тисячних бала…

В інтерв’ю «ВЗ» Геннадій Сартинський, головний тренер чоловічої збірної України зі спортивної гімнастики та особистий наставник Олега Верняєва, розповідає про сюрпризи, які наступного сезону можуть піднести як його підопічні, так і їхні головні конкуренти. А також пояснює, чому ні за що у світі не став би працювати з дівчатами.

— Навряд чи ще колись на чемпіонатах світу переможця від срібного призера відділяла одна тисячна бала…

— Кілька років тому Микола Куксенков у багатоборстві був четвертим. Від п’єдесталу його також відділили тисячні…  Ми намагаємося не думати, що «золото» було від нас так близько. Радіємо тому, що маємо, незалежно від того, наскільки кращим виявився суперник – на цілий бал чи мізерну його частину. Але «срібло» в будь-якому випадку – це поразка. Нефарт, ясна річ. Та якби Ігор став у доскок у другому стрибку, ми зараз смакували би його перемогу… Когось судять краще, а когось – як зазвичай. От сидять за столом вісім арбітрів… З яких вони країн? Які у них уподобання? Одному подобається цукрова кісточка, а іншому солоний огірок. Суддя чомусь дав Радівілову замість 9,2 лише 9,1, чудово усвідомлюючи, що 9,2 принесуть українцеві перемогу… Це спортивна політика. Аби стати чемпіоном зі спортивної гімнастики, потрібно бути на голову вищим за опонентів. І навіть у цьому випадку немає гарантії, що медаль дістанеться саме тобі. Я можу назвати п’ять прізвищ гімнастів зі стрибками чемпіонського рівня, яким на 99% гарантували медаль, але вони не зуміли пробитися до фіналу. Або ж пробилися, та у вирішальній стадії погано стрибнули. І так на кожному приладі… Я віддав би перемогу Радівілову. Та судді вирішили інакше.

— Лише на перемогу у вправах на брусах налаштовувався Олег Верняєв…

— Китаєць ну дуже вже сильний. І він розкішно виконав свою комбінацію, базова вартість якої була на 0,1 вищою, ніж в Олега. Минулого року вправи на брусах Верняєва вважалися одними з найскладніших у світі. І тільки тепер китайцю вдалося обійти його за складністю. Ця десята має вирішальне значення, оскільки рівень виконання Олега та Цзиняня практично однаковий. Загалом, за рівнем майстерності чемпіонат світу набагато вищий, аніж Олімпійські ігри. На Олімпіадах атмосфера завжди нервова, і ціна помилки надто висока: ці змагання відбуваються раз на чотири роки. На світових першостях більше гімнастів, і усі вони справді сильні. І програми змінюються щороку: усі щось шукають, винаходять. Нові правила чудово пасують до гімнастичного стилю Верняєва: йому не треба було ні від чого відмовлятися. Та кожного нового сезону, особливо після Ігор, діє одне правило: якщо хочеш вийти на якісно інший рівень, треба опановувати нові елементи.

— Що Верняєв може протиставити Цзиняню?

— Олег може додати у складності. Ми працюємо саме над цим. Та щоб винести нові елементи на суд арбітрів, потрібно відшліфувати їх так, аби не постраждала якість виконання програми. Коли комбінацію нашпиговано елементами екстра-рівня, виконати її дуже складно… Для нас найважливіші змагання – Олімпійські ігри. Чемпіонат світу був радше ознайомлювальним етапом, перехідним до нового олімпійського циклу. У Монреалі подивилися, хто як пристосувався до нових умов, хто чим може здивувати. Випробували свою програму в робочому варіанті.  Цікаво, що Цзинянь протягом сезону отримував оцінки на брусах щоразу за 16 балів. Та коли вийшов на поміст в очній боротьбі проти Олега, оцінка у них виявилася майже однаковою.  Загалом, гімнастика не стоїть на місці. І особливі сюрпризи підносить Китай. Це не дивно: вибрати талант серед півторамільярдного населення простіше, ніж нам, у країні, де немає елементарних умов для виховання юного покоління. Але ми не складаємо зброї. Додамо базу і поборемося!

— Як так сталося, що обидва головні претенденти на титул чемпіона, японець Утімура та ваш підопічний Верняєв, у багатоборстві залишилися без нагород?

— Кохей Утімура травмувався у кваліфікації і змушений був припинити боротьбу. Загалом, на цьому чемпіонаті було багато травм. Лише у третьому кваліфікаційному потоці зійшли четверо… Можливо, провідні гімнасти не встигли адаптуватися до нового часового поясу? Дальні перельоти також відіграли свою роль. Нам, аби встигнути на кваліфікацію, потрібно було дуже рано вставати. Різниця у часі сім годин далася взнаки. Хлопці позитивно відреагували на свої срібні медалі. Я не побачив розчарування на їхніх обличчях. В Олега це вже третя медаль чемпіонатів світу – «золото» і два «срібла». Звісно, засмучуємося, коли програємо… Та не зациклюємося на цьому. Чемпіонат світу минув, і ми знову з головою поринули в роботу.

— Яка ваша найбільша тренерська удача?

— Олімпійські медалі Олега Верняєва у Ріо-де-Жанейро. І усі нагороди чемпіонатів світу, які ціную не менше — ані на грам. Нагороди світових першостей для мене значать навіть більше, ніж олімпійські. Професіонали зі мною погодяться.

— Ви можете уявити себе жіночим тренером?

— Ні. Там інша психологія потрібна. Я не готовий до цього. З хлопцями я знаю, як потрібно поводитися, а з дівчатами – поняття не маю. Ми іноді говоримо на цю тему з тренерами, які спеціалізуються на жіночій гімнастиці. Усі вони солідарні: дівчата зовсім інші. Насправді вони на це не скаржаться, адже самі обрали для себе роботу… Мені ж зручно з хлопцями. Тут усе просто, і методи знайомі — батіг або пряник. Сварю, коли є за що. І не забуваю похвалити, коли вони стараються.