«Елізі від Бетховена, на довгу пам’ять, 27 квітня»

Хто ця таємнича жінка, якій композитор присвятив свою п’єсу, що стала шедевром світової музики?

П’єса Бетховена «До Елізи» – один з найпопулярніших творів класичної музики. Його виконують учні початкових класів музичних шкіл і піаністи-віртуози. Ця мелодія знайома усім. А от кому саме присвятив свій твір видатний композитор, залишається таємницею.

Німецький музикознавець Клаус Мартін Копітц впевнений, що йому вдалося встановити, якій саме жінці Бетховен присвятив свою знамениту п’єсу. Оскільки оригінальна партитура «До Елізи» була втрачена, існує кілька версій походження назви музичного твору. Одна з версій – про неправильне прочитання назви, у якій, мовляв, насправді згадувалась Тереза Малфатті, в яку Бетховен був закоханий.

Однак, як переконаний Клаус Копітц, загадкова Еліза – це співачка Елізабет Рекель. Вона була доброю знайомою композитора, у 1813 році вийшла заміж за друга Бетховена, теж композитора Йоганна Непомука Гуммеля. Друзі називали її Елізою.

У 1865 році біограф Бетховена музикант Людвиг Ноль знайшов рукопис «До Елізи» у Бабетти Бредль у Мюнхені. Альбомний аркуш з нотами та посвятою. Рукою Бетховена було написано: «Елізі на довгу пам’ять від Л. в. Бетховена, 27 квітня». Рік не вказаний.

150 років тому, у 1867 році, вперше було опубліковано цю п’єсу у тому вигляді, як її знайшли. Однак рукопис зник.

У 1923 році дослідник творчості Бетховена Макс Унгер висунув гіпотезу про те, що Ноль неправильно інтерпретував нерозбірливий почерк композитора, тому п’єса насправді присвячена піаністці, учениці Бетховена Терезі Малфатті фон Роренбах. Вона віртуозно виконувала його твори. Бетховен мав намір одружитися з нею, але дістав відмову. Рукопис довший час зберігався у неї. А до Бабетти Бредль рукопис потрапив разом з архівом Бетховена через композитора Рудольфа Шахнера, друга родини Малфатті.

Інший дослідник творчості Бетховена іспанський піаніст Лука К’янторе кілька років тому оприлюднив результати свого дослідження. Мовляв, тема твору і практично весь матеріал, без сумніву, належать Бетховену, що показала перевірка чернеток з Дому-музею Бетховена у Бонні. Однак самої партитури з автографом, що дав назву п’єсі, ніколи не існувало.