Кожен кат має знати — за ним прийдуть
Кожен кат має знати — кожен його день є останнім
Немає в мене пафосних слів. Кожне українське життя — найвища цінність. Символічне безсмертя у пам’яті — важливе для нації, але воно ніщо перед риданнями дитини над труною свого батька.
Колись ця війна закінчиться. Ніщо не триває вічно. Після прийде втома. Потім усвідомлення. Після усвідомлення спрацює банальний психологічний захист — забути як страшний сон. Інакше — розірве на шмаття. Жити життя, робити ремонт, не замислюватися, не нагадувати, не пам’ятати. Так буде, бо життя — це біологічний процес.
Нашим же завданням буде не просто вберегти пам’ять. А втілити цю пам’ять у практичні рішення. Нацбезпека — пожиттєвий пріоритет. Ніщо не може бути вище цього. Це по-перше. По-друге, віднайдення справедливості для кожного ката, кожного вбивці. Система, яка працює зараз — не досконала. Вона лежить в площині правоохоронної юстиції та працює за залишковим принципом. Їй не вистачає людей. Центру координації. Правової бази. Та повноважень. А повноваження мають бути широкі.
Кожен кат має знати — його знайдуть. Кожен кат має знати — за ним прийдуть. Кожен кат має знати — кожен його день є останнім. Хай цих днів і набереться багато. Але кожен з них — останній.
Вбиті та їх близькі мають право не тільки на пам’ять та шану. Вони мають право на встановлення справедливості. Вони мають право на помсту.
І цю систему справедливості треба починати будувати зараз.
