Про яку реанімацію ідентичності може бути мова?
Хто її реанімує – Шкарлет в освіті і Ткаченко в культурі?
Вердикт №530.
Якщо закони погані, а чиновники хороші, то країною цілком можна керувати. Якщо чиновники погані, то не врятують і найкращі закони.
Схоже із часів Бісмарка нічого не змінилося. Міністерство плагіату і освітньої деградації рукою міністра, прости Господи, Шкарлета, благословило твір багатий на плагіат і некомпетентність вважатися дисертацією. Історія про убивання авторитету та й сенсу історичних дисертацій. Історія, котра вже тривалий час обурює фахівців, і котру відверто не помічає широкий загал, бо не до того – війна.
Але якщо взяти ширше – історія про невивчені уроки. Ця війна за те, щоб бути собою. А розібрати завали знищеної пам’яті, відновити правдиві затерті зображення портретів минулого, розшифрувати і розставити в правильному порядку, а головне надати (нарешті!) належного значення усім побитим вітражам української минувшини… як - на плагіаті і плагіаторах?
Про яку реанімацію ідентичності може бути мова?
Хто її реанімує – Шкарлет в освіті і Ткаченко в культурі? Це їх потуги мають заспокоїти Воїнів, що усі втрати були не дарма? Серйозно?
І хто й чим може вплинути на це позорисько? Лист звернення групи істориків? Сюжет на одному з опозиційних каналів, яких немає в мережі Т2? Стаття на сайті, яку прочитає ну, кілька тисяч? Допис в соцмережі, де ми в коментарях обміняємося гнівом? Тим, хто призначає Шкарлетів, все це, що рибі парасоля.
Тоді як? Насправді цікаво. Бо ж проблема не у плагіаті – це маркер. Не у Шкарлеті, Третяковій, Ткаченку чи Безуглій – вони наслідок. А із причиною всього цього, що робити?
А робити щось треба, бо війни виграють вчителі і священники. Ок, адаптуємо Залізного Канцлера до ХХІ століття – війни виграють ті, хто формує світоглядне поле. Із плагіаторами і маніпуляторами від примітивного кіно й гумору війни за голови не виграти.
