«Супроти спільної біди завжди тримаймося за руки»

Ця вікопомна подія відбулася 22 січня 1919 року на Софіївському майдані Києва. Був гарний, сонячний день. При вході з вулиці Володимирської на Софіївську площу звели тріумфальну арку і прикрасили її старовинними гербами Галичини і Східної України. У повній тиші член галицької делегації Лонгин Цегельський прочитав ухвалу про возз’єднання Західно-Української Народної Республіки з Українською Народною Республікою, а професор Федір Швець від Директорії — Універсал Соборності. Оскільки підсилювачів звуку не було, з чотирьох боків площі спеціально для величезного скупчення киян і гостей потужними голосами зачитували тексти документів спеціально підготовлені оратори...

Акт Злуки був декларативним, символічним. Інакше і не могло бути в умовах війни. УНР стримувала навалу більшовиків. ЗУНР вела нерівну боротьбу з поляками. Але і тоді було дещо зроблено для зближення двох частин України.

Ідея соборності завжди жила у серцях українців. Глибоко символічним є, зокрема, те, що у Державному гімні України злилися воєдино творчість вченого-етнографа, поета-наддніпрянця Павла Чубинського та священика, композитора-галичанина Михайла Вербицького. Деякий час у Львові жив і працював один з ідеологів українського націоналізму Дмитро Донцов. Найглибша Злука — це та, що проходить через долі людей, через їхні душі і серця. Іван Франко обрав собі за дружину зросійщену українку, киянку Ольгу Хоружинську. А вже у радянський час саме у Львові знайшли своє особисте щастя талановиті поети-східняки Іван Драч, Микола Вінграновський, літературознавець Іван Дзюба... Головою Львівської обласної ради першого демократичного скликання навесні 1990 року став земляк Тараса Шевченка В’ячеслав Чорновіл... Згадаймо і те, як галичани намагалися допомогти братам з Великої України у жахливі дні Голодомору 1932-1933 років, і під час голодних 1946-1947 років...

Незабутньою сторінкою в історії Злуки став “живий ланцюг” 21 січня 1990 року, коли взялися за руки понад 3 мільйони українців — від Івано-Франківщини до Києва. У цей день львівський поет Петро Шкрабюк написав такі рядки:

І хто б не був, мій друже,ти

Ставай між нами без вагання,

Нема світлішої мети,

Як братолюбне поєднання...

... Супроти спільної біди

Завжди тримаймося за руки!

Цікаву ідею висловив в інтерв’ю “Високому Замку” Юрій Луценко. Він запропонував до 200-річчя Тараса Шевченка, яке відзначатиметься 9 березня 2014 року, організувати “живий ланцюг” між пам’ятниками Кобзареві у Харкові, Каневі, Києві і Львові...

Режим Януковича своєю недолугою політикою поглибив розкол між різними регіонами України, особливо у доленосному, цивілізаційному виборі нашого майбутнього, нашої євроінтеграції. Ви звернули увагу, з яким задоволенням Дмитро Медведєв говорив про “тектонічний розлом” України? Так, багато у чому ми різні — історично, ментально, релігійно. Та, попри все це, — одна в нас мати Україна.

Поглиблювати Злуку маємо щодня, ділами великими і маленькими. Ніщо так не єднає людей у різних регіонах, як спільна справа, виробнича, освітня, наукова, культурна співпраця. Щороку у львівських ВНЗ зростає кількість студентів з Центральної України, Харкова, Донецька, Луганська... Добру справу започаткував колектив “Високого Замку”, оголосивши “Похід на Схід”, закликавши галичан передплатити нашу газету для своїх рідних і знайомих у найбільш зросійщених, “регіональних” містах України, щоб донести до них дух справжньої демократії, національного відродження і соборності.