«І на скелі цій я збудую Церкву Свою" 

Тут вперше прозвучало слово «християнин». У невеличкій печерній церкві, вибитій у скелі, охрещував перших християн святий апостол Петро. Водою, яка й досі тече з джерела у церкві, хрестили й зцілювали людей. Це була перша християнська община, заснована святим апостолом Петром в Антіохії — місті, яке має сучасну назву Антак’я (Туреччина, провінція Хатай). Місто унікальне не лише тим, що звідси походять перші християнські общини. У сучасній Туреччині, яка є на 90% мусульманською країною, в Антак’ї, що за 100 км від Сирії, мирно живуть люди різних віросповідань. Тут можна побачити християнські храми, мечеті і синагоги. Живуть мирно, поважаючи традиції одне одного. Кореспондент «ВЗ» побувала у дивовижному місті Антак’ї.

Антак’я, або Антіохія-на-Оронті, — це «глибока Туреччина»

На півдні Туреччини, у провінції Хатай, на кордоні з Сирією розташувалося древнє місто Антак’я, відоме у давнину як Антіохія-на-Оронті. Турки називають цю місцевість «глибока Туреччина». Тут рідко ступає нога туриста, немає готелів з системами «ол інклюзів», проте є справжня автентична культура Сходу, замішана на національних традиціях турків, арабів та інших народів.

Місто заснував у 300 р. до н.е. Селевк І Нікатор, один із чотирьох полководців Олександра Македонського, який пройшов шлях від воєначальника в армії Македонського до спадкоємця імперії після смерті полководця. Селевк заснував понад 70 міст, з яких у назвах 16 є Антіох — ім’я батька Селевка. Аби розрізняти Антіохії, їм додавали інші назви. Це місто отримало назву Антіохія-на-Оронті, бо Оронтом називалася ріка, яка поділяє це місто на дві частини. Зараз ця ріка називається Асі і досі поділяє місто на дві частини — нову, сучасну, й древню.

У римську епоху Антіохія-на-Оронті була багатим містом. Вздовж головної чотирикілометрової центральної вулиці стояли колони. Довкола міста розташовувалися вілли багатих міщан. За 8 км від міста у сучасній Гарбіє була розташована царська резиденція. На початку римської епохи тут налічувалося 400 000 населення (зараз 150 тисяч).

Саме Антіохія стала благодатним ґрунтом для поширення християнства, адже тут з’явилася перша християнська церква — собор Святого Петра, а святі апостоли Петро, а потім і Павло, проповідували християнство й заснували Антіо­хійську Церкву.

Антіохію неодноразово захоплювали, руйнували, відновлювали… Після того, як місто зруйнували перси, його у різні часи захоплювали хрестоносці, сельджуки, мамлюки. Антіохія потерпала від руйнувань і вже не змогла стати такою ж пишною, як у давні часи.

У 1516 році Антіохію захопили турки і дали їй назву Антак’я. Після розпаду Османської імперії частина земель разом з Антак’єю відійшла до Сирії, але згодом Антак’я повернулася до Туреччини — у 1939 році. Через те, що місто межує з арабською Сирією, в Антак’ї більшість населення — переселенці з Сирії — араби. Тут можна скуштувати страв справжньої арабської кухні, почути арабську мову, побачити красивих жінок у закритому одязі, що відрізняє їх від туркинь.

Древній Оронт — ріка з сучасною назвою Асі — ділить Антак’ю на дві частини. Мовби застиглою кілька століть тому є стара частина Антак’ї, яка вражає обшарпаністю будинків, недоглянутими вуличками. Тут живе бідніше населення міста. Люди часом ходять босі, у недбалому одязі, проте завжди усміхаються і з цікавістю розглядають туриста-європейця, який забрів у ці квартали…

Собор Святого апостола Петра створив… святий Петро

Собор Святого Петра не просто названий на честь святого апостола. Він власноручно його створив. Це була перша християнська церква, де таємно збиралися люди, яким проповідував святий апостол Петро. Тут вперше назвалися «християнами».

До собору добиратися непросто, треба петляти вузенькими вуличками старого міста і виїжджати у гірську місцевість на околицю. Туристів майже немає, в основному місцеві турки, зрідка німці й інші європейці, які можуть вибирати для відпочинку віддалені від цивілізації місця. За 100 км від Антак’ї — війна у Сирії. Через це сміливців, котрі хочуть відвідати церкву, поменшало.

Собор був відкритий для паломників і туристів, коли ми туди завітали. Вхід — 10 турецьких лір. Церкву вважають тепер музеєм. Але 29 червня, коли католицький світ святкує День св. апостолів Петра і Павла, у цій церкві відбуваються відправи і з’їжджаються паломники, аби помолитися у цьому сакральному місці.

Храм вражає: височенна скеля, у якій вибито печеру. Тут молився святий апостол Лука. А святий апостол Петро очолював місцеву християнську общину, проповідував й охрещував людей у цій печері. Збоку біля кам’яного престолу дзюрчить струмок — вважається, що ця вода зцілює недуги. Саме нею й охрещували перших християн.

У церкві відчуваєш спокій. Велич каменю звеличує і заспокоює. Тут хочеться молитися і розглядати те, до чого були причетні святі люди. Збоку у скелі тунель, яким можна вийти до Сирії, — так переховувалися християни від численних переслідувань. Пройти у глиб ризиковано — надто вузькі ходи, вибиті у камені.

Фронтальна стіна з вибитими зорями з’явилася тут в ХІ столітті — її добудували хрестоносці. У ХІХ столітті монахи-капуцини відреставрували храм Святого Петра.

Поруч з територією храму багато печер у скелях, тут жили колись люди. Можна побачити тунелі у горах і висічені фігури на скелях.

На території музею працює крамничка, у якій продають вервиці, хрестики, книжки і брошури з історією храму.

Мило з лаврового листя

З цих країв можна привезти додому мило з лаврового листя. Воно є тільки у цьому регіоні Туреччини, ніде більше його не виготовляють. Антак’я славиться плантаціями лаврових дерев, з листя яких виготовляють олію, що є дуже лікувальною, а також косметичну продукцію — мило і шампуні. За легендою, давньогрецька німфа Дафна саме тут перетворилася на лаврове дерево. Звідси й походження назви — дефне.

А з усіх місцевих смаколиків найбільше запам’ятався десерт кюнефе. Це кулінарна візитна картка Антак’ї. Випікають його зі спеціального тіста, зітканого мовби з волосин і приправленого медом. Притрушують фісташками.

Фото автора

Туреччина