“Це був продукт не двох, а трьох “К”: Кремля- Ківалова-Колесніченка”

Знадобилося майже шість років, щоб дати належну оцінку і визнати таким, що не має права на існування, один з найбільш антиукраїнських творінь режиму Януковича. Йдеться про ухвалений 3 липня 2012-го закон із пафосною назвою “Про засади державної мовної політики” - насправді своєю суттю зазіхав на підвалини нашої держави. До появи цього ганьбища доклали рук колишні нардепи спочилої у Бозі Партії регіонів Сергій Ківалов, Вадим Колесніченко та ще 246 безхребетних парламентаріїв-перекінчиків. У середу, 28 лютого, Конституційний Суд України визнав цей документ неконституційним.

Формально закріплюючи за українською мовою державний статус, через інші, хитро завуальовані положення цього закону його розробники фактично витворили другу державну мову в особі російської. Такі привілеї надавав їй статус однієї з регіональних. Згідно з нормою, їх використання істотно розширювалося, якщо носіїв цих мов (читай — російської) серед населення тієї чи іншої території є не менше 10 відсотків, а подекуди — ще менше. Використання регіональної мови у цих місцях вважалося обов’язковим у роботі державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, підприємств, посадових і службових осіб. У такий спосіб державну мову, замість того, щоб її поширювати, популяризувати, робили вторинною, відсували її на задвірки.

Тодішня демократична опозиція всіляко опиралася ухваленню цього закону. Але його, порушуючи законодавчі процедури, ігноруючи висновки авторитетних правників, лінгвістів, таки “продавили”. Зробили це руками тодішнього першого віце-спікера, комуніста Адама Мартинюка - незважаючи на те, що не набралося голосів для включення цього питання у порядок денний, він таки пропхав його. “Регіони” голосували ще й чужими картками. А згодом іншу підлість вчинив тодішній голова Верховної Ради Володимир Литвин, майстер політичної еквілібристики. Невдовзі після того, як на телекамери обурився грубим порушенням регламентних норм, все ж... підписав його. Свій автограф під законом без вагань поставив і Янукович.

Після перемоги Революції гідності нова парламентська більшість скасувала “закон Ківалова-Колесніченка”. Однак тодішній керівник парламенту Олександр Турчинов його так і не підписав — сказав, що зробить це лише тоді, коли розроблять новий мовний законопроект. 57 депутатів демократичного крила не стали чекати цього і звернулися у Конституційний Суд. Переломним під час дебатів у ньому став яскравий виступ директора Інституту української мови професора Павла Гриценка. Він розповів суддям, як Росія століттями принижувала українську мову, виживала її. Пояснив, звідки взялося поняття “російськомовне населення”. “Першим це сказав міністр закордонних справ Російської Федерації Андрій Козирєв, - заявив суддям КС Павло Гриценко. - Це словосполучення виросло з надр КПРС і КДБ, які бачили, що Радянський Союз розвалюється, а значить, треба було шукати зачіпки, які давали б право “триматися купи”. Це було випробувано ще до незалежності України. Ця незмінна лінія поведінки нашого північно-східного сусіда — Росії, лінія несприйняття, невизнання окремих народів, виникла не у 1989 році. Щодо України це сталося у 1863 році, з появою «валуєвського циркуляра», коли народилася імперська формула про те, що “никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может».

Коментар для “ВЗ”

Треба вклонитися тим, хто протестував проти ухвалення цього антиукраїнського закону!

Павло ГРИЦЕНКО, доктор філології, директор Інституту української мови

Найперше хочу внести невелику, але суттєву поправку. Сумнозвісний закон “Про засади державної мовної політики” належить не двом авторам. Не маємо права забувати про третього, основного автора — Кремль! Це закон не “двох К”, а трьох: Кремля, Ківалова. Колесніченка. Його ухвалення було реалізацією одного з етапів оволодіння Україною, планом, розробленого і постійно, крок за кроком, втілюваного у різних сферах, у різних моделях. Це був план упокорення України Кремлем, план недопущення самостійності України та її суб’єктності на міжнародному рівні. У Москві давали зрозуміти: хочете стверджувати свою європейськість, орієнтацію на НАТО? - а ми знайдемо такі важелі, які вам все це перекриють! Судячи з останніх подій, така політика Росії продовжується.

Мовне питання є стратегічним! Це не питання комунікації двох-трьох осіб між собою. Це не питання навіть шкільництва. Це виключно велика геополітична стратегія: або державобудування, або державоруйнування. Закон Ківалова-Колесніченка під егідою Кремля було створено задля того, щоб ми не мали національної свідомості, не мали своєї мови, і щоб наші устремління всі без винятку були повернуті на північний схід. Ні в якому разі не в Європу!

Україна має дякувати, усвідомлено оцінити великий громадянський крок, чин тих членів Конституційного Суду, політиків, які від початку стояли на позиціях скасування цього закону. Треба оцінити діяльність тих мовознавців, які роз’яснювали глибинно суть цього антизакону, антиукраїнського чину - закону Кремля-Ківалова-Колесніченка. Хоча із запізненням, але акт усправедливлення ситуації на мовному полі відбувається.

Це зовсім не значить, що так швидко все стане на свої місця. Нас чекає велика робота. Нас чекає витримка і витривалість. Нас чекають різні провокації. Але маємо бути свідомі одного: Україна відбудеться тоді, коли українськоцентризм, українська мова, українська правдива історія, українська культура, українська наука займуть належне, домінувальне становище. Це хребет нашої державності. І коли це забезпечимо це, всім іншим, хто живе у нашій державі, не українцям, які мають якісь сентименти чи коріння в інших мовах і культурах, - їм же буде добре!. Тому що у сильній державі, якою має стати і буде Україна, не буде необхідності в обмеженні інших націй і народностей. Звичайно - за умови інтегрування цього соціуму навколо українськості. Не можемо допустити того, що спостерігаємо зараз і в парламенті, і серед частини виконавської верхівки у владі - коли бачимо ігнорування, недооцінку української мови. Закликаю усіх, зокрема і читачів вашого видання, до того, щоб кожен собі сьогодні дав відповідь на одне питання: яка моя роль в утвердженні українськості і української мови в Україні? Україна будується нашими руками.