Замість одного «Я» прийде інша «Я»...

В Україні затяжний приступ політичної кризи, її весняне загострення. Події у парламенті і його “полюбовні” стосунки з Кабміном, Банковою нагадують міжусобиці «помаранчевих» у 2005 році. Маємо таке ж “хлоп’яче” з’ясування стосунків, таке ж глибоке розчарування цим розбратом у суспільстві, велику загрозу таких же наслідків, які десять років тому зруйнували союз демократів і привели до влади одіозного Януковича. Чинні президент і прем’єр не раз на людях демонстрували жести єдності, запевняли, що не допустять рецидиву старих болячок. Але, як це не прикро, їхні політичні сили так і не зуміли вберегтися від повторення призабутої війни між демократами. Чому виникла ця криза?

Найперше — були завищені очікування суспільства, наших громадян щодо змін, які мали би відбутися у країні за останні два роки, - пояснює у розмові з кореспондентом “Високого Замку” директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства, політолог Віталій Кулик. - Українці сподівалися, що влада після подій на Майдані, після загибелі наших солдатів в АТО стане більш відповідальною. Спробує знизити корупційні ризики, зведе до мінімуму безвідповідальність політиків, стане більш відкритою, готовою до діалогу. Цього не сталося. Нікуди не поділися олігархічна кланова економіка, корупція у вищих ешелонах влади. Реформи просуваються зі скрипом... Розчарування наростає. Якщо підтримка президента — на рівні 20%, то його антирейтинг — 40%. У Яценюка антирейтинг близько 70%...

- Експерти кажуть, що Яценюк “ось-ось” піде у відставку, а на зміну йому з’явиться міністр фінансів Яресько. Наскільки ймовірний такий сценарій?

- Ймовірність висока. Наталія Яресько є одним із кандидатів у глави «технократичного» уряду. Але питання не в Яценюкові і Яресько. Питання у тому, за яким принципом відбуватиметься формування команди. Чи не станеться так, що знову партії вступлять у поділ портфелів, буде збережено політичні квоти. Сумніваюся, що у новому уряді побачимо технократів, людей, які рівновіддалені від політичних угруповань і олігархічних кланів... На жаль, списки майбутнього уряду, які гуляють у Киє­ві, свідчать, що відбувається закулісна змова між олігархами, створюється певний олігархічний консенсус. У цьому процесі бачимо лобістів інтересів Коломойського, Ахметова, Пінчука, оточення Порошенка. Зрозуміло, що такі фігури викликатимуть роздратування у людей, які хотіли б іншої політики від влади. Це викликає демарші і серед членів пропрезидентської фракції. Передбачаю складну дискусію у Верховній Раді, оскільки кожна фракція намагатиметься захистити власний інтерес в уряді, а з іншого боку - витиснути політичного конкурента. Власне тому я песимістично налаштований щодо майбутнього складу уряду.

Очевидно, що Арсеній Яценюк піде з офісу на Грушевського. Найбільш ймовірним кандидатом на посаду прем’єра є міністр фінансів Наталія Яресько. Але, наскільки мені відомо, поки що вона не набирає у парламенті 226 голосів. Тому торги тривають, учасники торгів підвищують ставки.

- Крім Яресько, заходять розмови про Лєшека Бальцеровича, автора “польського економічного дива”. Подейкують, його «сватанням» зай­мається колишній політтехнолог президента — народний депутат Ігор Гринів. Чи погодиться ще один іноземець «рятувати Україну»?

- Бальцерович — символ польських реформ. Але не впевнений, що його досвід автоматично можна перенести на Україну. Бальцерович міг би стати керівником групи радників у Кабінеті Міністрів з розширеними повноваженнями. Або ввійти у Національну раду реформ, яка, за ідеєю, мала б стати центром їх регенерування. Але мені складно уявити, що іноземець міг би очолити український уряд, бути політичною фігурою. Бальцерович не є великим знавцем української економіки, глибинних процесів у ній. У нашому Кабміні своя внутрішня система прийняття рішень, певні алгоритми взаємодії між міністерствами. У нас своє законодавство про державну службу. Не будучи хоча би побічно обізнаним з процедурами, буде важко керувати урядом... Попри все, якщо Гриніву все ж таки вдасться переконати Бальцеровича приїхати в Україну і впритул зайнятися нашими реформами у ролі куратора радників - це стало б успіхом команди президента.

- З інтонації Яценюка у його щонедільних 10-хвилинках на телебаченні не видно, що він готовий пакувати валізи. Якщо Арсеній Петрович все-таки «впреться», дострокові вибори — неминучі?

- Сьогодні навіть ті скептики, які боя­лися позачергових парламентських виборів, вважаючи, що не можна змінювати Верховну Раду, бо там працюють “двигуни реформ” — починають розуміти необхідність такого перезавантаження. Я не виключаю перевиборів. Не виключаю, що ця парламентсько-урядова криза може завершитися не зараз, а восени. Якщо зараз не вдасться вмовити Яценюка піти, точніше — якщо не вдасться домовитися президенту з олігархами, Яценюк може протриматися до вересня. Хоча зараз він, по суті, є кульгавою качкою — політичні позиції прем’єра ослаблені. З нього набагато легше вибивати якісь преференції для тих чи інших груп інтересів...

- Кого у всій цій нашій катавасії підтримує Захід? На кого робить ставку?

- Для Заходу важливо, щоб зберігалася якась логіка дій Кабінету Міністрів, щоб функціонував стабільний уряд. Тому Захід виступає проти перевиборів. Я б не сказав, що наші західні партнери однозначно підтримують Яценюка. Але Яценюк — людина, готова до переговорів. Такою людиною може стати і Яресько. Інших кандидатів, які могли б стати “договороздатними” і зрозумілими для Заходу, дипломати не називають. Яресько вони розглядають як «менше зло». Для Заходу доцільно зберегти Яценюка ще протягом певного періоду. Але там розуміють, що є внутріукраїнське невдоволення Яценюком як прем’єром. Тому готові поступитися певними позиціями і прийняти Яресько…

- Уявімо, що оголосять дострокові парламентські вибори. Чи здатні вони привести у Раду політиків вищої якості? Хто може здобути нові мандати?

- У Раду можуть прийти нові популісти. Більшість соціологів, політологів кажуть про те, що у парламенті з’являться крикуни, які спекулюють на певних очікуваннях, на незадоволенні. Виникатиме багато протестних ініціатив, які будуть об’єднані у ті чи інші політичні сили. Буде багато так званих народних трибунів, які зараз запально виступають, намагаючись сподобатися громадянам. Але, з іншого боку, я очікую, що (у разі скасування “мажоритарки” з її корупційним складником) Верховна Рада оновиться відсотків на 35. Туди прийде другий ешелон громадянських активістів, які після Євромайдану не припиняли боротьби, критикували своїх попередників, які увійшли у президентську партію, у «Народний фронт», за їхнє угодовство, за зраду принципів.

- Ви кажете про «молодореформаторів» на кшталт Лещенка, Найєма, Заліщук, Гопко?

- Ні, я кажу про тих, хто критикує Лещенка, Найєма та іже з ними. Є люди, які вважають, що той же Найєм, Лещенко, Чумак та інші “опозиціонери” відірвалися від громадянського суспільства, пішли на співпрацю з владою — замість того, щоб бути до неї в опозиції і підштовхувати до енергійних дій. Нове покоління громадських активістів, яких маю на увазі, може об’єднатися у нові політичні проекти і на виборах подолати 5-відсотковий бар’єр. На відміну від інших громадських платформ, саме вони стануть центром консолідації у парламенті і у суспільстві.

- Оцініть шанси умовного «блоку Саакашвілі»...

- Виборці “клюнуть” на цей бренд. Зараз іде масовий рекрутинг людей до руху Саакашвілі. У мене складається враження, що це таке ж зачарування, яке свого часу було з Яценюком і його «Народним фронтом» на попередніх парламентських виборах. Саме гасла, які так подобаються людям — критика уряду, антикорупційна риторика — дадуть Саакашвілі голоси для проходження у Верховну Раду. Він може взяти приблизно 10 відсотків, створити непогану фракцію. А у парламенті об’єднає свої штики з «Блоком Петра Порошенка».

Фото з архіву «ВЗ».