Гроші за загибель сина пожертвувала онкохворій жінці

«Світ, у якому ми живемо, чутливий, не зважаючи на біль, втрати та несправедливості, які кояться. Ми допомогли одній жінці витримати найскладніші моменти в її житті - загибель на війні двох синів, а зараз вона написала нам і повідомила, що хоче допомогти іншій, бо отримала належні виплати після загибелі синів», — написала на своїй сторінці у Фейсбук керівниця проєктів та психологиня Центру «Жіночі перспективи» Марта Чумало.

Це одна з багатьох історій про жіночу солідарність. У 2020 році центр «Жіночі перспективи» створили платформу «Жінка для жінки» для допомоги жінкам, які опинилися у кризових життєвих обставинах. Зробили сайт, де викладали життєві історії. З тим, щоб люди прочитали, відгукнулися і допомогли: коштами, продуктами чи замовили якусь послугу. Найпоширеніші звернення були від постраждалих через домашнє чи сексуальне насильство, тих, хто опинився у кризових кімнатах та притулках без засобів до існування, жінок з інвалідністю, тих, що втратили працездатність, багатодітних, котрі виховували малюків самостійно тощо.

З початком повномасштабного вторгнення росії злиденних людей стало набагато більше. Заявки-благання про допомогу лавиною хлинули на працівниць організації.

«Щодня щораз більше і більше, і ми вже не могли їх усіх ставити на сайт. Тоді знайшли вихід — почали розсилати посилки з продуктами та речами першої потреби», — каже пані Марта. Орієнтовно сто пакунків на місяць, переважно у прифронтові регіони чи для тих, хто втік від війни. Черга на одноразову допомогу заповнена вже аж до серпня включно.

А вже історії найвразливіших виставляють на сайт, 2−3 на тиждень. Переважно, це історії жінок із зон, приближених до бойових дій, або історії, де в родинах мали місце втрати-загибелі, сталася трагедія чи важка хвороба.

Наприклад, Олена Габ багатодітна мати з Волновахи, котра зараз вимушено живе у Покровському районі Донецької області. Вона знайшла проєкт «Жінка для жінки» через Фейсбук, спробувала написати: «Мої останні пологи були важкими, після того я не перевірялася. Але коли почала погано почуватися, піднялася температура, пішла на обстеження і в мене виявили рак шийки матки. Мені треба було їхати на операцію у Дніпро. Тому я звернулася до вас за поміччю».

Їй допомогли назбирати кошти на операцію, але вона виявилася неуспішною. Тому потрібно зробити ще одну, більш складну. «Я зверталася до інших фондів, зокрема тих, що займаються онкохворими, але без успіху. Не знаю, щоб я робила, коли б не назбирала ті кошти»! У неї семеро дітей, орендоване житло, практично нічого свого немає, бо довелося все залишити в окупації.

«У Донецькій області, куди ми переїхали є прильоти, але не такі, як у нас в окупованій Волновасі. Отримуємо допомогу раз на місяць від Червоного хреста. Магазини не всі, але працюють», — додає вона. Всі сім дітей Олени неповнолітні, найменшій — чотири роки.

Одне зі звернень також було від Наталії Чанцевої, котра втекла разом з дітьми від війни з Харкова на Тернопільщину. Її чоловік та двоє синів пішли воювати. Згодом один з синів загинув, а інший пропав безвісти. На руках у неї залишилося двоє менших дітей — п’ятирічна дівчинка та чотирирічний хлопчик. Саме на лікування доньки пані Наталя попросила грошей на платформі «Жінка для жінки». Її тут підтримали. А вже через деякий час, коли вона отримала виплату за загибель сина, сама захотіла допомогти комусь через цю платформу.

«Ми надали Чанцевій контакти Олени Габ. І пані Наталя оплатила необхідну операцію! Кошти, котрі надійшли через смерть сина дали життя іншій жінці, у котрої є багато дітей, і яким дійсно важко буде вижити без мами», — наголосила психологиня.

«Я зробила це від щирого серця. Вони переселенці як і я. Мені стало страшно, що діти можуть залишитися без мами. Для дітей мама — це все, а для мами діти. Моїх, вже на жаль, не повернеш! Намагаюся допомагати нашій армії, реагую на повідомлення у соцмережах, — пояснює благодійниця. — Мені допомогли, я допомогла. Людина, котра опинилася в тій самій шкурі, навіть кусок хліба поділить на всіх».

В організації «Жіночі перспективи» просять солідаризуватися з Оленою Габ і надалі допомагати їй. Адже вона багатодітна мама, котра наразі не може працювати, але має щодня годувати сім'ю і знаходити сили для життя.

«Серед наших підопічних є ще одна добродійка, про котру варто згадати. З нашою допомогою вона сама стала на ноги. А потім присилала до нас літніх жінок, коли бачила, що хтось дуже бідує. Почала дбати про інших. Це так працює ланцюжок добра», — згадує пані Чумало.

«Дуже важливо, щоб нам довіряли. Є такі люди, котрі чи не на кожну історію реагують, і передають гроші напряму на рахунок людини, що потрапила у скруту. Ми чутливо ставимося до того, щоб все, що ми розміщуємо на сайті, відповідало дійсності. Ретельно перевіряємо усі наявні документи, — наголошує психологиня організації «Жіночі перспективи».

За її словами, та, хто претендує на фінансову допомогу, особливо з прифронтових зон, повинна скинути геолокацію. Перевіряють працівники організації і першу сторінку паспорта, довідки ВПО, свідоцтва про народження дітей. Був випадок, коли попросила про допомогу власниця паспорта російської федерації. Їй тоді ввічливо відмовили.

«Ми просимо повідомляти, скільки грошей благодійники перераховують, щоби розуміти об'єми, скільки хто отримує. По кожній окремій історії приблизно розуміємо, наскільки тій чи іншій жінці допомогли», — розповідає працівниця Центру Ірина Юзик. Буває, в організацію звертаються благодійники, зокрема з ІТ-сфери, які кажуть: підберіть нам десять жінок з реквізитами, ми їм по три тисячі гривень надішлемо. І тоді працівники обирають серед найбільш вразливих. «До війни були маленькі пожертви, але кількісно багато — надсилали і по сто, двісті, триста гривень. У середньому, виходило 3−4 тисячі гривень на жінку. Під час війни кількість благодійних внесків від різних людей помітно поменшала. Але приблизно такі суми далі збираються», — додає пані Юзик.

За її словами, іноді люди пробують зловживати. Буває, звертається жінка, котра не одна, а має чоловіка, котрий працює, але бачить, що є можливість отримати якусь допомогу. Перевагу надають самотнім матерям чи літнім жінкам, хворим, багатодітним, тим, котрим зараз найважче.

Найбільші труднощі в організації у кількості звернень і неможливості усім допомогти. «Це, як глечик без дна!», -- зауважують тут.
Не раз працівницям організації доводиться стикатися і з негативними емоціями людей, зокрема образами, що їм відмовляють у допомозі. Дехто не хоче зрозуміти, чому, якщо в тебе одна дитина, а не дві, ти не підпадаєш під програму тощо. Багато хто звертається повторно за продуктовою посилкою, хоча у кожен пакунок вкладають листа, де пишуть, що ця допомога одноразова: «Зрозумійте, що запитів тисячі!».

«Починати з нуля самій дуже важко»

Під опікою Центру «Жіночі перспективи» також є сім притулків, де може одночасно жити до сто п’ятдесят людей. На сьогодні, вони стали домом чи тимчасовим прихистком для тих, хто втікає від війни. За словами працівників організації, протягом півтора року бойових дій, тут знайшли дах над головою понад пів тисячі людей.

Щоб спонукати своїх підопічних швидше ставати на ноги і самостійно давати собі раду, організація не створює для них штучних тепличних умов. Вони самі готують для себе їсти, їм розробляють індивідуальний план, що ці жінки повинні робити, надають психотерапевтичний, юридичний, соціальний, медичний супровід.

Для того, щоб знайти працю, їм підшукують вакансії, внутрішньо переміщені жінки мають можливість взяти консультацію у кар'єрної радниці чи пройти тренінги з підсилення своїх навичок. Зокрема які є сайти для пошуку роботи, що треба про себе виставляти, що має бути в резюме тощо. Серед них є такі, що згодом навіть починають свій бізнес.

Такою є колишня мешканка одного з притулків Центру «Жіночі перспективи» Олена Дюба. Вона, не отримавши жодної підтримки від колишнього чоловіка, вимушено втекла з дітьми з Чернігова, рятуючись від війни. Те, що їм довелося пережити, доки вони не знайшли підтримку, вражає.

«За двісті метрів біля нашого будинку були дуже сильні обстріли. Спати я з дітьми не могли зовсім. Вирішили тікати. Коли добралися до Львова, жили в школі. Спали на піддонах, бо не було матраців, нам давали їсти два рази — о 2 год і сьомій вечора. Діти просили гарячого. Щоб годувати їх борщем, я їхала на залізничний вокзал і стояла в черзі. Це було дуже принизливо».

У тимчасовому притулку, шкільному спортзалі, не було теплої води. Щоб помитися і щось попрати пані Олена просилася до жінки, котра жила поруч. Ситуацію ускладнювало й те, що вона була не сама, а з сином і двома доньками-підлітками. Усі троє дітей мають проблеми зі здоров’ям. «Ми вже збиралися повертатися назад. Хоч під обстріли, але принаймні додому. Але потім хтось поділився зі мною контактами „Жіночих перспектив“. Ми за це вхопилися. У їхньому притулку нам дали кімнату з усіма умовами. І найголовніше, ми могли там готувати собі їсти! Пригадую, то був Великдень, всі смакували паскою. А ми не могли натішитися свіжозвареним гарячим супом», — згадує жінка.

В «Жіночих перспективах» пані Олені дали поштовх, щоб почати життя спочатку. Вона пройшла навчання щодо ведення бізнесу в інтернеті, познайомилася з кар'єрною радницею Світланою Калініною. Отримала необхідні поради, зокрема консультації психолога.

«Коли втратив все і в тебе немає нічого, починати знову з нуля самостійно дуже важко, особливо, якщо немає жодної підтримки. У чужому місті, почуваєшся самотньо і налякано! Для того, щоб не опустити руки — треба насамперед повірити в себе, повірити, що ти сильна, що ти все зможеш. У „Жіночих перспективах“ нам показали, що ми не самі, що якщо нам важко, ми можемо звернутися за будь-якою допомогою — фінансовою чи моральною» — ділиться пані Дюба.

Зараз вона орендує помешкання, працює на ринку як підприємець наразі на власника, але планує мати свою справу. А ще щиро вірить, що попереду на неї та її дітей чекає щасливе життя.

Цей матеріал став можливим завдяки ГО «Жінки в медіа» за підтримки Уряду Канади в рамках проєкту «Голос жінок і лідерство — Україна», що впроваджується Українським Жіночим Фондом". Інформація, що представлена, не завжди відображає погляди вказаних організацій".