Вирощуємо їстівні каштани

Усім відомі кінські каштани, які прикрашають вулиці і сквери міст. Їхні плоди — коробочки, що містять одну велику коричневу насінину. Хоча вона багата крохмалем, білками, жирами й вітамінами, однак гірка та несмачна. Проте більшість людей навіть не здогадуються, що існують їстівні види цієї культури (інші назви — справжній, благородний, посівний, європейський). У деяких країнах такі каштани є улюбленими ласощами ще з давніх часів. Скажімо, римляни і греки споживали їх як десерт чи разом із вином.

Зазначені екзоти й тепер широко використовуються в європейській кухні. Так, у Парижі плоди готують на вулиці (у спеціальних сковорідках) та відразу продають. Із них також варять супи, а перемоловши, випікають хліб і солодощі.

Сирі каштани хрусткі й дещо нагадують горіхи; печені або варені — м’які, схожі смаком на картоплю.

Батьківщина згаданої куль­тури — Середземномор’я. Це дерево здатне жити до 1000 років і починає плодоносити після п’ятилітнього віку; може виростати заввишки 35 метрів, а стовбур у діаметрі сягати­ме двох метрів. Довгі суцвіття складаються з чоловічих та жі­ночих квіток.

Другої половини літа серед зеленого листя з’являються ку­лясті, розміром з яблуко, світ­ло-зелені супліддя, густо вкриті колючками, які нагадують мор­ського їжака. У жовтні щетинисті обгортки-плюски падають додо­лу і розкриваються двома чи чо­тирма стулками, даруючи гладкі, блискучі, темно-коричневі горіш­ки. Плоди дуже поживні, містять багато білків, амінокислот, вугле­водів.

А чи ростиме і плодоноситиме їстівний каштан за межами ареа­лу свого природного поширення — наприклад, в Україні?

Це дерево справедливо вва­жається представником теплого клімату, проте витримує й значні холоди — добре почувається у краях, де стовпчик термометра взимку опускається до -25°С. У Київському ботанічному саду 40-річні каштани хоча і підмер­зають лютих зим, але цвітуть та непогано плодоносять. Отже, спробуйте посадити його у себе на городі.

Розмножується їстівний ка­штан майже всіма відомими спо­собами — порістю, щепленням, насінням.

Сіяти насіння бажано восени, після збору врожаю (не надто підсушуючи). У лунки завглибшки 7−10 см кидають по 2−3 плоди. Ґрунт рекомендується ущільни­ти, замульчувати соломою або опалим листям, а потім накрити снігом. Надалі в кожній ямці за­лишайте кращі екземпляри (ре­шту пересаджують чи видаля­ють).

Непогано сіяти каштани на­весні (протягом березня-квіт­ня). Однак потрібна попередня стратифікація. Ще з осені ре­продуктивний матеріал змішуй­те з вологим піском та заносьте до погреба або залишіть на по­лиці холодильника.

Вирощені з великих плодів сіянці, як правило, мають тов­стішу кореневу шийку й більшу довжину стебла. Наприкінці першого сезону вони заввишки 15−25 см, а до 5 років сягають 3 м.

Для посадки слід готувати ями розміром 60−60−40 см. Їх заповнюйте субстратом, що складається з землі та пере­гною або перепрілого компосту, узятих в однакових пропорціях. Сюди додають 0,5 кг доломі­тового борошна. Довгі корінці варто вкоротити до 40 см, коре­неву шийку не заглиблюють.

Після посадки рясно по­ливайте і встановіть кілок, до якого прив’яжіть новосела (тоді він не зламається під поривами вітру). У молодому віці каштан розвивається дуже швидко.

Отримані плоди легко готу­вати. Найпростіший рецепт: ви­мийте, надріжте з тупого кінця, викладіть на деко та запечіть у духовці, розігрітій до 200−220°С. Коли каштани почнуть тріскати­ся і розкриватися — страва гото­ва. До неї додають сіль чи цукор (за смаком).