Анна Ярмола: «До ВІЛ-інфікованих повій краще ставляться, аніж до медика, який контактує з хворими на коронавірус"

На Львівщині, за словами заступника директора Львівського обласного лабораторного центру МОЗ України Олега Когута, від початку реєстрації захворюваності на COVID-19 лабораторно було підтверджено коронавірус у 45 медпрацівників Львівщини (з них 11 вже одужали). Серед тих, хто захворів, і найкраща сімейна лікарка Львівщини 2019 року Ірина Гнатів. На своїй сторінці в ФБ лікарка з біллю написала, що, попри ризики для здоров'я і життя, з якими стикаються медики, часто відчувають «переслідування та приниження від тих, хто зараз ще здоровий».

В яких умовах працюють лікарі, та з чим стикається «первинка», тобто сімейні лікарі, у час епідемії, розповідає директор комунального підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Червонограда» Анна Ярмола.

— Ви директор медичного центру, який першим у Червонограді приймає хворих з підозрою на COVID-19. Відколи почалася така робота?

— Ще перед введенням карантину ми готувалися, розуміли, що вірус нас не омине. Облаштовували бокс для інфекційних хворих, зробили душ для працівників, встановили пральну машину, щоб усі речі після огляду могли одразу випрати. Усі працівники мають запасний одяг у Центрі. Лікарі чергують в інфекційному боксі, де оглядають пацієнтів, щоб зменшити розхід засобів індивідуального захисту та максимально швидко надавати допомогу хворим, які мають прояви ГРВІ: кашель, нежить, підвищення температури. Такий пацієнт не чекає, поки лікар одягнеться і до нього вийде, а потрапляє відразу до лікаря, який у відповідній формі його оглядає. Є сортування пацієнтів на вході, де стоять медсестри, що вимірюють температуру і задають кілька стандартних питань. З ознаками ГРВІ йдуть у бокс на огляд, пацієнти з іншими захворюваннями потрапляють іншим входом на огляд до свого лікаря. Відколи з’явилися експрес-тести, протестовано 366 осіб (станом на сьогодні).

— Це — жителі Червонограда?

— Так, але і околиць, бо є люди, які з нами уклали декларації, але живуть за містом. Є люди, які повернулися з-за кордону, були на самоізоляції або контактували з хворими, у яких встановлений COVID-19. Скажімо, тільки за сьогоднішній день протестували 55 осіб. Тестуємо також пацієнтів з груп ризику: працівників екстреної медичної допомоги, працівників нашого Центру, представників релігійних організацій, а це священники, працівники церков, помічники. Залишилося провести тестування у двох церквах міста.

— Скільки у вас підтверджених хворих на COVID-19?

— З позитивним ПЛР — троє: дві жінки і чоловік.

— У чоловіка пневмонія, це священник, який захворів першим у Червонограді, а у жінок?

— Ознаки респіраторного захворювання, які наростали, тому зробили ПЛР, — і аналіз виявився позитивним. Двоє у Львівській обласній інфекційній клінічній лікарні на лікуванні, одна жінка відмовилася від госпіталізації, але у неї позитивна динаміка, вона на самоізоляції вдома, під наглядом сімейного лікаря. Їі стан покращується.

— У ваших працівників достатньо засобів індивідуального захисту?

— Кожен має індивідуальний спецодяг: халат чи костюм, рукавички, шапочку, маску, яку змінює кожні дві години, якщо це не респіратор. У нас є спеціальна кімната, «чиста зона», де лікарі одягаються за допомогою медсестри. Важливо зібратися на огляд правильно. З «чистої зони» медики переходять у бокс, де безпосередньо оглядають інфекційних хворих. Ми заздалегідь закупили 1200 одноразових халатів з манжетами, з довжиною до середини гомілки. Купили комбінезони. Допомогли нам у цьому небайдужі люди, передали багато костюмів, за що їм дуже вдячні. Маски шили наші санітарки, які мають швейні машинки. Закупили марлю і пошили майже дві тисячі багаторазових восьмишарових масок, які перемо і прасуємо. Купили спеціально праску, прасувальну дошку, щоб кожні дві години мати змогу прасувати, хоча кожен працівник на прийом забезпечений трьома масками — щоб змінювати їх щодві години.

— Тобто люди собі теж можуть пошити такі маски і вдома їх прасувати?

— Звичайно. Я перу маски у мильній воді, потім пропрасовую і тоді одягаю.

— Живете у багатоквартирному будинку? Як сусіди реагують на вас? Контактуєте з рідними?

— Маю десятирічного сина і батьків, які проживають у селищі Гірник неподалік від Червонограда. Вже більше місяця не бачу свого сина, відправила його до батьків, щоб не наражати дитину на небезпеку. Кожних два-три дні привожу їм продукти. Батьків вакцинувала від пневмококу перед початком карантину. Я та усі мої рідні вакциновані від грипу ще на початку епідсезону. Коли приходжу додому, верхній одяг залишаю на балконі, роздягаюся у ванній та речі, в яких була вбрана, закидаю у пральну машину, приймаю душ і лише тоді йду у кімнату. Коли заходжу у під’їзд, натискаю кнопку домофону, нічого більше в будинку не торкаюся. На жаль, до наших медиків не ставляться з такою пошаною і пієтетом, як показують у відео за кордоном. Часто наштовхуємося на несприйняття, страх, я би сказала, від нас шарахаються. Люди не розуміють, що ми щодня ризикуємо, наражаючи на небезпеку себе і родину. Часом є відверто агресивне ставлення до медиків, звинувачення у тому, що хтось когось заразив… Окрім того, лікарі і медсестри виснажені, бо від ранку до вечора на роботі. Чимало медиків, окрім того, мають хронічні захворювання… До ВІЛ-інфікованої повії, напевне, краще ставляться, ніж до медика, який контактує з хворими на коронавірус. Одна наша медсестра живе у селі. Її дитина закинула м’яч через пліт до сусідів, і вона покликала сусідку, щоб та перекинула дитині м’яча, то сусідка навіть не озирнулася. Потім вийшла мама цієї сусідки і віддала м’яч. В одній з областей України санітарці підпалили хату. Хіба це нормально? Ніхто не застрахований від цієї хвороби. Ставитися треба з розумінням і запитати у медика, може, треба чимось допомогти. За півтора місяця карантину хочеться криком кричати про таке ставлення людей до лікарів.

— Є питання про нерозголошення лікарської таємниці, але водночас потрібно людям розповідати, хто заразився, щоб були обачними. Як чинити у таких випадках?

— Червоноград — невелике місто, тут добре працює сарафанне радіо, всі все знають. Мусимо обстежувати контактних хворих, тому вишукуємо таких людей. Та і люди самі приходять, щоб обстежитися. Не розголошуємо лікарської таємниці, але відкрито кажемо про те, що у місті робиться, щоб люди були поінформовані і дотримувалися карантину.

Фото Катерини Птахи та з архіву Центру.