Рок без алкоголю: чим дивувало цьогорічне «Файне місто»

4 дні, понад 15 тисяч відвідувачів, майже сотня музичних гуртів з усього світу і десятки різних локацій. У Тернополі вшосте відгримів один із найвідоміших українських рок-фестивалів — «Файне місто. Територія вільних людей». На колоритному дійстві просто неба побувала і журналістка «ВЗ».

«Файне місто — 2018», як і минулорічне, — на території Тернопільського іподрому. Розташований він трохи за межами міста. Громадський транспорт туди навряд чи ходить, тож організатори потурбувалися про фестивальні автобуси, що цілодобово курсували від залізничного вокзалу з інтервалом руху 20−40 хвилин. Тільки-но зійшовши з електрички за 18 гривень по студентському квитку, без проблем знаходжу потрібний мені засіб перевезення.

Вартість проїзду відносно недешева — 20 гривень. За таку ціну, мабуть, принаймні мали б їхати з комфортом. Та мені трішки не пощастило, бо зі своїм багажем (наплічником, наметом, спальним мішком, туристичним килимком) доводиться стояти. Водій також не поспішає вирушати: здається, за принципом львівської маршрутки спочатку хоче набрати максимальну кількість пасажирів. Утім, незначні недоліки доїзду швидко забуваються, адже незручності тривають недовго: фестивальний автобус прибуває до місця призначення менш ніж за півгодини. Тернопільські дороги доволі рівненькі, та й заторів на них майже немає.

Озброївшись квитком на всі дні фестивалю, за який заплатила 650 гривень (в останні дні перед подією той самий квиток коштував 1100 гривень, тож аби зекономити, поїздку бажано планувати заздалегідь), обмінюю його на спеціальний браслет. Також за 250 гривень придбала абонемент у платне наметове містечко. На «Файному» можна жити й у безкоштовному наметовому, але платне має низку переваг: огороджену територію, безкоштовні душі, туалети, умивальники, дрова, питну воду й пункт підзарядки.

Вистоявши невелику чергу, із двома надійно закріпленими на руці браслетами підходжу до пункту пропуску на територію фестивалю. Охоронці на вході просять показати вміст рюкзака: за правилами, не можна проносити з собою зброю, колючі та ріжучі предмети, піротехніку, наркотичні засоби, алкоголь, скляну тару, парасольки тощо. До слова, у попередні роки заборони на алкогольні напої не було. Таке нововведення для багатьох стало сюрпризом уже безпосередньо на території «Файного міста», бо, наскільки відомо, перед його початком організатори про зміни не дуже попередили: лише згадали в розділі «Питання-відповіді» на офіційному сайті, а доречніше було б це зробити як тільки у продажу з’явилися квитки. Неодноразово ставала свідком того, як охорона відкорковувала кожну пластикову пляшку, намагаючись почути там запах спиртного. Ті, у кого знаходили такі напої, могли по-різному вирішити проблему: за 30 гривень здати алкоголь у камеру для заборонених речей, віддати охоронцям або ж випити за межами фестивалю і вже потім пройти на його територію з порожніми руками. Однак випадки, коли спиртне, всіляко маскуючи, таки успішно проносили, мені також відомі.

Швидко подолавши пункт пропуску, потрапляю на величезну територію «Файного». Ще у квитковій касі фестивалю мені вручили паспорт, у якому можна не тільки знайти багато корисної інформації, а й вклеїти фото і… зареєструвати шлюб! Зорієнтувавшись по карті в паспорті, знаходжу зону кемпінгу, щоб відразу поселитися. На вході до містечка також стоїть охорона, яка обов’язково перевіряє наявність браслета й іноді — вміст сумки. Перший день фестивалю — ознайомчий. Він існує для того, аби облаштувати свій намет, вивчити територію тощо. Тут і без виступів провідних музикантів є чим зайнятися: полежати в гамаку, піти на кінопоказ, зіграти у футбол, волейбол чи баскетбол, скупатися в басейні, розважитися на атракціонах, сходити в салон краси на стрижку, тату чи пірсинг, покурити кальян і, врешті-решт, просто посидіти, поїсти.

Для фуд-кортів на «Території вільних людей» виділено чимало простору — добряча частина району «Халі Галі», який тішить відвідувачів не тільки гастрономією, а й сувенірами, майстер-класами тощо. Переважна більшість фестивальної їжі — фаст-фуд. Ціни загалом не захмарні, але й не дуже низькі: наприклад, за хот-доґ треба викласти 30 гривень, за великий шматок піци — 40, за шаурму — 50, за гамбургери — 60−80, за морозиво — 30, за півлітра пива — 30, за каву — 20−30, за маленьку пляшечку соку чи води — 20. Бозна-якої кулінарної різноманітності не помітно: чи не кожна ятка з їжею та напоями пропонує майже такий самий асортимент, що й сусіди.

Уже з другого дня фестивалю розпочинається найцікавіше — рок-концерти. Вони відбуваються на трьох сценах: Main Stage, Dark Stage та Light Stage. Main Stage, себто головна сцена, приймає в себе цьогорічних хедлайнерів: Tarja, Oomph! і The Rasmus; Dark Stage характерна найбільш важкою роковою музикою, а Light Stage навпаки — ненав’язливою, спокійною. Величезний мінус — артисти виступають майже одночасно. Доводиться вибирати, наприклад, між «Воплями Відоплясова» і «Один в каное», між Onuka і Vivienne Mort. А між сценами в деяких проміжках багато не побігаєш: розташовані вони доволі далеко одна від одної, інакше перебивався би звук, та й вийти з чималого натовпу, виявляється, не так і просто. Тому в перервах між виступами гуртів публіку розважають ведучі — М’яч Дредбол (Ігор Панчук) і Вікторія Жуковська.

Усупереч тому, що це рок-фестиваль, на «Файному» можна почути й інші стилі музики. Поціновувачів електронної танцювальної музики радо зустрічають діджеї на UFO Stage, а для шанувальників реґі організовано Reggae Stage. А попри те, що «Файне» — музичний захід, Амфітеатр збирає на своїй сцені найкращих літераторів країни: Макса Кідрука, Андрія Любку, Любка Дереша, Юрія Іздрика та інших.

Музика, розваги і незабутня атмосфера — звісно, найважливіше на фестивалі, але про фізичні потреби забути не вийде. Вирішую відвідати душ. З часом трохи не вгадала: приблизно о 10 ранку освіжитися вирішила чи не половина «Території вільних людей». Доводиться з півгодини очікувати своєї черги. Оскільки живу в платному наметовому, для мене душ безкоштовний, у той час як для мешканців бюджетної зони кемпінгу — 30 гривень. Чесно кажучи, навіть така ціна якості навряд чи відповідає. У душовій кабіні, стінками в якій слугує якась клейонка (висить доволі низько: так, що повністю бачу голову свого сусіда), немає банального цвяшка, на який можна було б повішати рушник. Про те, щоб безпечно зачинитися, не йдеться: на деяких дверях — зовсім ніякого гачка. Вмикати душ, який висить над головою, з моїм зростом 158 сантиметрів стало справжнісіньким випробуванням. Ледь-ледь вийшло дотягнутися до крана — і на мене різко полилася холодна вода.

Справді, чому я мала сподіватися на хоч трохи теплу? З горем навпіл і з криками покупавшись, виходжу з душу і від отриманих емоцій не можу вимовити слова. Втім, такий літній душ справді освіжив, і я скоріш за все згадуватиму його з усмішкою.

Оскільки це було моє перше «Файне місто» і порівняти з попередніми роками не маю змоги, можу сказати, що організація фестивалю доволі пристойна і вартість квитків на нього цілком обґрунтована. Адже їдуть туди насамперед, аби послухати улюблену музику і відпочити від буденності, а не по алкоголь чи розкішні умови в наметовому містечку.

Усі фото Володимира Мунтяна