Бджоли не люблять яскравого одягу, алкоголю та парфумів

Якби найдосвідченіший пасічник захотів з вуликів Івана Васильовича зібрати солодкий врожай, нічого у нього не вийшло б. Бо тільки господар знає, в якому вулику робочі бджоли, а де — трутні; які «хатинки» для бджіл на кілька тижнів вивезти у квітуче поле, а які — залишити на обійсті. Пан Александрович — бджоляр з 30-річним стажем. Майструє вулики лише із сосни. Вважає: ця деревина — найкраща для медоносних комах, а найкорисніший мед — серпневий.

Господар пригощає густим жовтогарячим медом. Тонкою цівкою наливає в тарілку. Повітря насичується ароматним запахом квіткового нектару. Іван Васильович починає ледь-ледь хитати ложкою, наповненою бджолиним продуктом.

- Дивіться, медова цівка не розривається, а на тарілці з’являється «доріжка». Це означає — мед природний, без домішків цукру і з допустимою нормою вологості — 18 відсотків.

У вуликах мед рідкий, як олія. Через два-три дні після збору має трішечки загуснути. А через два-три місяці кристалізуватися (крупинками). Якщо і далі тягнеться густою цівкою або твердне, як камінь, то в момент його збирання була понижена вологість повітря і такий мед містить цукор.

- Влітку у вулику — 70 тисяч бджіл, взимку — 25 тисяч, - каже Іван Васильович. - Неподалік свого дому для медоносних трудівниць я посадив липу. Торік половину вуликів з найслабшими бджолами на тижнів три вивіз за село на гречане поле. Врожай зібрав великий. За один збір з 80-ти вуликів — 1 тисячу 100 літрів ароматного продукту (понад 13,5 літра з одного).

Лише завдяки запиленню квітів бджолами, врожайність збільшується на сорок відсотків. І навпаки: що більше медоносних рослин біля вулика — то більше в ньому меду. Якщо бджола летить далеко, то зібраний нектар з’їдає, крила зношує. Відтак — “медоноси”, народжені влітку, живуть менше (приблизно півтора місяця), зимові — вісім місяців.

- Книжка вчить, що найкращі вулики — з липи, - продовжує господар. — Я ж думаю - із сосни. З клейковини цього дерева дуже цілющий прополіс. Це сильний антибактеріальний засіб. У мене жодного вулика «під євро», як роблять деякі пасічники. Комахи мудрі: люблять жити в «хатинках» з натуральної деревини (без лаків та фарб). Не переносять ані алкоголю, ані парфумів. Роздражниш яскравим одягом - атакують і жалять. А пастельні відтінки сприймають спокійно. У бджіл добра пам’ять. Якось я відкрив вулик увечері, ще й у дощову погоду. Так жалили, що руки спухли. Наступного дня підходив обережніше і спробував “розмовляти” з “медоносами” їхньою мовою, - тихенько дзижчати. З будь-якою домашньою твариною знайдете спільну мову. І тільки з бджолами не вельми легко. Манюсінькі, роботящі, у вулику насамперед матку і дітей своїх захищають. Вважаю: нема складнішої роботи у сільському господарстві, аніж бджільництво.

Продукти бджільництва вдома є - пігулки не знадобляться. Медом з пасіки Івана Александровича заробітчани оздоровлюються в Італії, Іспанії, Португалії, а бджолине маточне молочко, як унікальні ліки, замовляють для лікування родичів в Америці. Серпневий (в народі — «паданий») мед добре вживати при серцево-судинних захворюваннях. Калію і магнію в ньому у п’ять разів більше, аніж у травневому. Поскаржився якось односельчанин на запаморочення голови, низький гемоглобін. «Ану, спробуй щовечора перед сном, - порадив Іван Васильович, - випивати 50 грамів домашнього сухого вина (без цукру) і заїдати столовою ложкою натурального меду”. Чоловік так і робив. А невдовзі приходить і хвалиться: гемоглобін підвищився, якість крові покращилась, - аж лікарі здивувалися.

Дружина пасічника, пані Марія, каже: найулюбленіші ласощі для дітей та найцілющіші ліки для їхньої сім’ї — мед з власної пасіки.

Фото автора.

с. Прилбичі, Яворівського району, Львівської області