«Переселенцям копійчану допомогу виплачують, а у Міністерстві з питань тимчасово окупованих територій щедрі надбавки ділять»

Поки, за рознарядкою окупаційної влади, «масовики-затійники» у Криму готують народні гуляння з нагоди четвертої «русской вєсни», кипить робота і на агітаторсько-репресивному фронті. Під репетиції з піснями і «плясками» (16 березня — річниця псевдореферендуму, на якому намалювали явку у понад 80% і 97% голосів за приєднання Криму до Росії) кримчанам переконливо «рекомендують» не забути про головне свято — вибори російського президента, дату яких, 18 березня, підігнали саме під річницю анексії українського півострова.

Є інформація, що у Кремлі замовили кримську явку не менш як 70%. Тож виконавці працюють у поті чола. У хід ідуть тиск, залякування, погрози звільненням з роботи, виселенням студентів з гуртожитків. Кримчани (принаймні ті, які ще відчувають зв’язок з Україною) опинилися перед важким вибором: або ігнорувати «окупантські» вибори, наражаючись на жорстку відплату, або ж піддатися на тиск і стати частиною потрібної Кремлю картинки з массовою явкою жителів Криму на виборчі дільниці. Тим, хто працюватиме у виборчкомах, у прокуратурі АРК адресували попередження: дії підпадають під статтю про держзраду, яка передбачає до 15років позбавлення волі. Про наслідки путінських виборів у Криму, тягучку з ухваленням в Україні закону про колабораціонізм, а також про проблеми тих, хто змушений був залишити окупований півострів, — у розмові з колишнім координатором руху «Євромайдан-Крим» Андрієм Щекуном (чотири роки тому «ВЗ» писав про його викрадення у Сімферополі так званими кримськими спецслужбами, катування і визволення разом з іншими заручниками).

— Чи не стане 18 березня — контрольним «пострілом» для ретельнішої зачистки Криму від «неугодних»? Очевидно, будуть стоси нових кримінальних справ, масові переслідування тих, хто зробив «невірний» (з кремлівської точки зору) вибір.

— Сам факт виборів у Криму — вже прецедент. Привід для всієї міжнародної спільноти заявити, що ці вибори, які проводили і на тимчасово окупованій території, були недійсними, й обраний на них президент (швидше за все, це знову буде Путін) нелегітимний. Це і месидж усім жителям Криму, будь-якої національності, які ще є громадянами України, не йти на вибори.

Зрозуміло, що їх організатори намагатимуться показати максимальну явку, вдаючись не лише до тиску і залякувань, а й до фальсифікацій. Але у Криму є достатньо розумних людей, з проукраїнською позицією, які не прийдуть на вибори. А якщо прийдуть, то лише тому, що є загроза їхній безпеці чи безпеці їхньої сім'ї. Це треба розуміти. Ми не повинні переслідувати таких людей. Вони — заручники ситуації, кремлівської пропаганди і тотального контролю. Інше питання — відповідальність тих, хто організовує процес виборів, бере участь у виборчих комісіях, працюватиме спостерігачами на дільницях. Є ще вищі ланки — хто ухвалює рішення і формує виборчі комісії. Це вже інша категорія людей, які фактично стають колаборантами. Їх потрібно виявляти і публічно говорити про те, що рано чи пізно вони понесуть кримінальну відповідальність. Вже є законопроекти про колабораціонізм, які розроблялися і громадськістю, і політиками. Україна нарешті повинна сформувати свою політику у цьому напрямі. Щоб потім, коли повернемо Крим, ті, хто співпрацював з окупаційною владою, не казали: «Ми нічого не знали, нічого не розуміли».

— Чотири роки після анексії Криму, окупації Донбасу — чи недостатньо було часу на те, аби закон про колабораціонізм вже був ухвалений?

— Багато процесів відбуваються дуже повільно. Лише на третьому році війни з’явилося Міністерство з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо-переміщених осіб. Хоча ми говорили, що це було потрібно ще у 2014 році. На другому році війни відновили прокуратуру АРК… На сьогодні багато що зроблено щодо відновлення інституційних органів.

Не все відбувається так швидко, як цього хотілося б, але, думаю, загалом, рухаємося у правильному напрямку.

— Як стимулювати якщо не активні протестні акції кримських «інакодумців», то принаймні їхню готовність опиратися окупаційному режиму?

— Не думаю, що когось треба стимулювати. Кожен має свою свідомість, розуміння і бачення ситуації. Україна повинна робити правильні речі, тим самим даючи месиджі людям, які живуть на окупованій території, щоб у них не згасали віра і надія, щоб зміцнити їхні переконання. Ці люди спілкуються з іншими, між собою, п’ють каву, розмовляють, ведуть дискусії. У них є телевізори і супутникові антени, через які можна увімкнути українські канали. Є доступ до Інтернету. Отримувати більше інформації з материкової частиниУкраїни, загартовувати свою міць і віру у те, що Крим у будь-якому разі буде звільнений, — це зараз найголовніше, що можуть робити люди з проукраїнською позицією там, на окупованій території.

— Ви і з власного досвіду знаєте, і спілкуєтеся з тими, кому також довелося залишити Крим: чи покращилася ситуація з допомогою вимушеним переселенцям? Люди відверто заявляли, що відчувають себе непотрібними державі, що їх залишили напризволяще.

— Уже четвертий рік Кабмін розробляє комплексну програму для внутрішньо-переміщених осіб. Але фінансування під цю програму жодного року не закладалося.

Маємо закон, і фактично повну бездіяльність державних структур. Єдина допомога — виплати. Але і це важко назвати допомогою. Як за 400−800 гривень на місяць можна підтримати людей, сім'ї, які позбулися всього? Чи можна за ці гроші прожити, винайняти житло? Було 442 гривні для працездатних осіб, 884 — для непрацездатних. До того ж загальна норма на сім'ю — не більше 2400 гривень. А у мене багатодітна сім'я, троє дітей. Якщо порахувати за виплатами на одну людину, виходило три з половиною тисячі гривень. Але ні - норма. Ми з дружиною відмовилися від виплат на себе (442 гривні - це як знущання), отримуємо гроші лише на дітей. З цього року суми збільшили, але на «копійки». («Підвищується розмір грошової допомоги особам, які отримують пенсії, та сім'ям, у складі яких є діти (на кожну дитину), до 1000 гривень на місяць. Для усіх сімей вимушених переселенців збільшується граничний розмір загальної суми грошової допомоги до 3000 гривень на місяць та до 5000 гривень для багатодітних сімей», — заявив у січні міністр соцполітики Андрій Рева. — «ВЗ»).

Зате у Міністерстві з питань тимчасово окупованих територій на собі не економлять. Торік міністр, троє його заступників і держсекретар отримали надбавки за надскладні умови праці на загальну суму у майже 877 тисяч гривень! Я не проти зарплати, надбавок за вислугу років. Але за які такі надскладні умови праці п’ятеро чоловік у міністерстві поділили між собою майже 900 тисяч гривень?! На це гроші є. А на туалети на КПП «Чонгар» та створення належних умов на перетині адмінкордону між АРК та Херсонською областю немає.

Питання внутрішньопереміщених осіб — це питання державницької політики. А вона у цьому плані дуже слабка. Я би поставив «двійку» — за п’ятибальною шкалою. Звісно, люди також не повинні скиглити, плакатися, що все пропало, все погано. Не можна все перекласти на плечі держави. Потрібно самоорганізовуватися і разом лобіювати наші інтереси. Не опускаємо рук, допомагаємо одне одному. Шукаємо роботу, радимо, консультуємо… Треба радіти тому, що вільні, дихаємо повітрям свободи, а не сидимо у тюрмах чи думаємо, коли завтра прийдуть за нами.

— Прогнози — річ невдячна. І все ж: повернення Криму — питання якого відрізку часу?

— У 2014 році я казав про щонайменше 20 років. Чотири роки вже минуло. Думаю, років 10−16 ще треба терпіти. Як упала Берлінська стіна, так і Крим повернеться до складу України.

— Після падіння Кремлівської стіни?

— Не виключено, що Російська Федерація розпадеться. Економічний крах для неї неминучий. Як було з Радянським Союзом: підірвана економіка, і розвал фактично на економічному підґрунті.