Ольга МАНЬКО: «Перед поїздкою завжди читаю про закони країни, щоб не загриміти до в’язниці»

Телеведуча розповіла про те, як розкриває махінації на заводах та заробляє за кордоном.

Часто покупці навіть не здогадуються, що кладуть у свій кошик в магазині. Час від часу соцмережі «підривають» несподівані знахідки сторонніх предметів у ковбасі, хлібі чи молоці. Все це потрапляє на наш стіл через недбалість працівників. Виявляти таку халатність чи махінації взялися журналісти програми «Таємний агент» на «Новому каналі». Таємні агенти влаштовуються на роботу та на камеру знімають антисанітарію у кулінарії магазину чи жорстокість вихователів у таборі. Чи впізнають їх під час зйомок та як впливає шоу на життя, розповіла одна з «агенток», ведуча «Нового каналу» 28-річна Ольга Манько.

– У «Таємному агенті» ви проникаєте за лаштунки супермаркетів, заводів, дитячих таборів? Де вам вдалось побувати? Що найбільше вразило?

– Найбільше у всіх розслідуваннях вразило недбайливе ставлення людей до своєї роботи. Чому в продуктах часто знаходять гайки, мишей, перстені та інші сторонні предмети? Тому що хтось не вгледів, не помітив і не дотримався правил на виробництві. Коли працювала на фабриці напівфабрикатів, дуже розчарувалась. Дізналась, що не завжди можна вірити тому складу продуктів, який написано на упаковці. Наприклад, у складі пельменів на упаковці я не знайшла сої, загущувачів, сала, які насправді замішували у фарш, і я на власні очі це бачила.

– Як обираєте місце, де будете здійснювати перевірку?

– Глядачі вже знають, що є «Таємний агент», вони нам самі пишуть і підкидають «місця роботи». Ми реагуємо на відгуки споживачів. У першому сезоні ми читали форуми, дивились, на які заводи чи магазини є скарги, та вирішували перевірити зсередини, що ж коїться за лаштунками виробництва. Чому на їхній товар нарікають? Чи є там порушення? І завжди знаходили відповіді на всі питання. Халатне ставлення до роботи та антисанітарія – це те, що мене зустрічало практично на всіх роботах «під прикриттям».

– Як готуєтесь?

– Готуюсь більше морально. Щодня у мене нова роль, як у акторів (сміється). Якщо завтра йду торгувати на ринок, то мені потрібно говорити суржиком, нечітко, трішки сільських ноток у голосі – тоді є шанс, що не питатимуть, чому молода красива дівчина так прагне за 2 тисячі гривень торгувати на ринку смердючою рибою. А завтра піду працювати у дитячий табір, і там мені треба показати, що в мене є педагогічні навики, вмію спілкуватись з дітьми і тримати їх під контролем. Тут уже і мова може бути інтелігентніша. З кожною новою роботою «під прикриттям» доводиться шукати у собі нові навики.

– Якщо вас впізнають, як реагуєте, викручуєтесь?

– Коли знімали програму про дитячі табори, зайшли у кіоск на території табору, в якому продавали чіпси, газировку, шоколад, – все, що «корисне» для дітей. Торгувала там бабуся. Вона хвилин п’ять уважно вдивлялась у моє обличчя. А потім випалила: «У вас таке знайоме обличчя». Тільки не могла згадати, де могла мене бачити. На поміч прийшов колега Макс Узол, який сказав, що мене постійно плутають з однією актрисою. Бабуся ніби повірила, але все одно приглядалася до мене всі дні, що ми були у таборі. Тому намагаємось на роботі «під прикриттям» бути сірими мишками: скромніше вдягатись, не виділятись.

– Після виходу програми в ефір вам не дзвонять з погрозами? Чи не намагаються власники магазинів чи заводів тиснути на вас?

– Звичайно, завжди є люди, яким не до вподоби те, що ми розкриваємо їхні махінації та секрети виробництва. Часто говорять, що зазвичай у них все чисто і немає порушень, а тут раптом в період, коли працював таємний агент, ніби біс вселився у всіх працівників і таргани всі повилазили назовні, і м’ясо тільки в той день якимось дивним чином було зіпсоване (сміється). На щастя, до серйозних погроз не доходило. Коли працювала на ринку, моєму господарю – азербайджанцеві Ельгару – дуже сподобалось, як я торгувала. Коли я звільнилась, то він ще три дні дзвонив мені і вмовляв повернутись. Причому пропонував підвищити зарплатню і навіть відкрити окрему «точку», де я буду торгувати разом з його сином. Дійшло до того, що він телефонував мені о третій ночі. І продовжував надзвонювати до 6-ї ранку. Довелось заблокувати його номер.

– Робота небезпечна. Як ставляться до неї рідні, коханий?

– Ніколи не вважала роботу журналіста небезпечною. Найчастіше страждають оператори. На зйомках саме людина з камерою привертає найбільшу увагу. Коли, наприклад, знімаємо у супермаркеті, то охоронець одразу біжить вибивати камеру з рук оператора. Хоча мої рідні вважають мою роботу дуже небезпечною. Тому мамі намагаюсь не розповідати у подробицях, куди мене заносить. Розповідаю постфактум, щоб хвилювалась менше. Коханий теж, звичайно, переживає. Але він знає, що я можу придумати десять різних способів, як вибратись з будь-якої ситуації. А якщо виникає якась небезпечна ситуація, то я подзвоню йому першим, щоб не хвилювався (усміхається).

– Що корисного винесли для себе з «Таємного агента»? Що можете порадити читачам?

– Днями купувала овочі та фрукти на ринку. З восьми точок мене обважили у шести! Уявіть, у шести! І не на 50 грамів, а по 150−250 у кожній. Одна продавчиня взагалі на вазі поставила ціну не 35, як написано на ціннику, а 55! Добре, що мій господар на ринку, Ельгар, навчив мене цього фокусу. Зазвичай покупці навіть не дивляться на вагу. Цим продавці і користуються. Але не докладати 200 грамів до кілограма – це вже наглість. Не підходжу до прилавків, де вага захована за продуктами, за прилавком – це вже сигнал, що вас хочуть надурити. А ще після своїх робіт я не їм у кулінарії та не купую напівфабрикатів.

– Ви ще встигаєте їздити на заробітки у рамках рубрики «Заробітчани» у програмі «Абзац». Де вже встигли побувати? Ким працювали?

– Відкрила сезон «Заробітчан» у теплій Іспанії, потім був гарячий Ізраїль, а нещодавно повернулися зі спекотної Африки – з Марокко. Я перепробувала на собі більше десятка різних професій. Продавала сангрію (алкогольний напій) на пляжі в Іспанії, збирала хурму, продавала червоні нитки та сортувала відходи на сміттєпереробному заводі в Ізраїлі. Ще більше професій ми з моїм колегою Максом Узолом перепробували у Марокко. Там вони дуже екзотичні. Я, наприклад, працювала на устричній фермі, де вирощують дорогущий делікатес. А Макс продавав верблюдів. Крім того, у «Заробітчанах» ми показує­мо не лише, як заробити, а ще де дешево поїсти, що варто побачити у тій чи іншій країні. Даємо багато порад і лайфхаків для туристів.

– Змогли б поїхати за кордон на заробітки на довгий час?

– На довгий час точно ні. А на три місяці, поки літо, чому б ні? Це хороший варіант для студентів. Коли канікули, рвонути на 2−3 місяці в іншу країну, заробити грошей, побачити світ, познайомитись з людьми. Правда, не забувайте, що безвізовий режим не дає дозволу працювати без документів. Обов’язково в кожній країні потрібна робоча віза.

– Чи легко українцеві знайти роботу «за бугром»?

– Хто шукає, той знаходить. Є країни, в яких легко знайти роботи, у деяких практично нереально. Ми шукаємо роботу на спеціалізованих сайтах, де викладають свіжі вакансії у різних країнах. Часто нам допомагають земляки. Українці, яких я зустрічала за кордоном, багато допомагали і з організацією зйомок, і з пошуком роботи. Дуже багато заробітчан із Західної України. Більшість зі Львова і області. З кожною новою країною переконуюсь, що українці найкращі. З ними навіть за кілька тисяч кілометрів почуваєшся як вдома. В Іспанії періодично мені здавалось, що я у Львові. Особливо, коли знайшла українську церкву. Заходжу, а там сотня людей, і всі у вишиванках. І чуєш таку особливу західну вимову: «Я файно, а в тебе все люкс?». І так приємно, що всі вони тримаються разом. Навіть традиція у них є: щонеділі після церкви ідуть разом у кафе, щоб за горнятком кави розповісти, як у кого справи.

– Виникали якісь курйозні ситуації під час зйомок?

– Жодна зйомка не обходиться без курйозу. Наприклад, коли я продавала на велосипеді пиво та воду на пляжі в Іспанії і до мене підійшла поліція. Тоді я дізналась, що торгівля на пляжі заборонена. За це штраф 750 євро! Добре, що поліція не помітила, що я щось продаю. Підійшли через велосипед – вони теж на пляжі заборонені. І за це теж світить штраф! На перший раз пробачили, просто зробили попередження. Тому тепер стараюсь перед поїздкою завжди читати про закони тієї чи іншої країни. Щоб не загриміти до в’язниці. В Марокко потрапила у лігво відьом. Я пішла на острів чародіїв, який популярний серед паломників. Місцеві ворожки завели мене в свої трущоби, але побачили, що ми знімаємо. Думала, ми звідти не вийдемо. Чародійки зірвали з мене мікрофон і забрали телефон. Дивом нам таки вдалось зняти процес ворожіння. І вже потім я дізналась, що на на цьому острові чародіїв більшість ворожок – відьми та чорнокнижники. Добре, що ми вийшли звідти з гаманцями, телефонами та іншими цінними речами.

Фото з архіву Ольги Манько.