Чи поверне Одеса вулицю Короля Міхая I?

Про румунський слід в історії міста біля моря.

Проросійські (або росіяни, які вдають з себе українців) депутати Одеської міської ради напередодні роковин 2 травня вирішили підігріти пристрасті і спробували відмовитись від «декомунізації». Та якщо користуватись логікою тих, хто прагне повернення проспекту Маршала Жукова, то треба повернути і вулицю Короля Міхая І, ім’я якого також було вписане в історію Одеси, і який теж зробив внесок у Велику Перемогу.

1927 року шестирічний Міхай став королем Румунії, його батька Кароля ІІ усунули від правління через другий шлюб. У 1930 році Кароль ІІ зміг повернути собі владу. 1939 року, після того, як Румунії довелося передати Буковину і Бессарабію Радянському Союзу, політична ситуація загострилась. Кароль ІІ на вимогу Йона Антонеску призначив Міхая головою уряду, а сам зрікся престолу. Титул короля повернувся до 19-річного Міхая. Та разом з титулом він отримав досвідчених політичних супротивників. Тим часом його батько покинув країну, прихопивши з собою частину скарбів.

Юний король не мав достатнього впливу та досвіду, щоб протистояти Антонеску, якому підкорялося військо. Антонеску зробив Румунію союзником Німеччини та Італії, дозволив Гітлеру ввести в країну війська для охорони нафтових родовищ та запровадив у Румунії військову диктатуру.

В 1941 році Антонеску проголосив себе вождем – кондукетором. 22 червня 1941 року німецькі і румунські війська форсували ріки Прут і Дунай і вторглися на територію Радянського Союзу. Румунія ставила собі за мету повернення Північної Буковини і Бессарабії, які були відторгнуті Радянським Союзом у вересні 1939 року. Король Міхай І і кондукетор Антонеску закликали армію «захистити церкву і цивілізацію від більшовизму» і назвали війну «священною». Румунська армія з перших днів виявила слабку боєздатність, солдати калічили себе, щоб не йти у бій. Та для Гітлера набагато важливішими були румунські нафтові родовища, завдяки яким німецькі війська були забезпечені пальним.

19 серпня 1941 р. Антонеску затвердив декрет, яким було створено губернаторство Трансністрія. 21 серпня 1941 року король Міхай І присвоїв Антонеску звання маршала і нагородив його найвищим румунським орденом Міхая Вітязу. В серпні 1941 року король і Антонеску перебували на фронті під Одесою, однак маршальське звання і висока нагорода Антонеску не надихали вояків гинути у бою. Новоспечений маршал видав наказ, яким нерішучих офіцерів карали розжалуванням, позбавленням пенсії, а солдатів – позбавленням землі і виплат родинам. Антонеску звільнив міністра оборони і перебрав на себе його повноваження. 24 вересня кондукетор, маршал і міністр оборони в одній особі був змушений просити Гітлера про допомогу. Гітлеру було байдуже, скільки румунських солдатів загине під Одесою, але силам Вермахту було необхідно розгортати наступ на Крим, тому командувач групи армії «Південь» Герд фон Рундштедту погодився надіслати підкріплення в кінці жовтня. 30 вересня 1941 року було прийнято рішення про евакуацію одеського оборонного району. Евакуація радянської армії дала привід Антонеску приписати собі перемогу. Наступного дня в Бухаресті король Міхай І привітав Антонеску як переможця, також у присутності фельдмаршала Кейтеля було влаштовано урочистий парад.

З 17 жовтня 1941 року столицею Трансністрії стала Одеса. З встановленням румунської влади в Одесі вулицю 10-річчя Червоної армії було перейменовано на вулицю Короля Міхая. Крім Одеси, король Міхай також відвідував румунські війська в Маріуполі 30−31 липня 1942 року, а звідти вирушив у Крим, де пробув до 2 серпня.

Українська громада намагалась домовитись про її представництво в адміністрації, але румуни в разі нестачі кадрів віддавали перевагу росіянам. Антиукраїнські настрої румунської влади не спиняло підпілля ОУН. Восени 1941 року на південних українських землях почало організовуватися націоналістичне підпілля. На Одещині було утворено п’ять окружних проводів. По-справжньому підпілля ОУН активізувалися в лютому 1942 року, коли з похідною групою в Одесу прибув Ти­міш Семчишин. У підпільній друкарні виходили видання «За державність», «Чорноморський вісник», «Молода Україна». Одеська ОУН організовувала збір і переправу медикаментів, хірургічних і перев’язувальних матеріалів для потреб УПА. Було утворено мобілізаційний штаб, який працював з молоддю і колишніми старшинами армії УНР. Діяльність підпілля ОУН жорстоко переслідувала румунська політична поліція «Сігуранца». Радянська розвідувальна резидентура також працювала проти оунівського підпілля. Коли радянська влада повернулася в Одесу, було заарештовано десятки студентів, які перебували у підпіллі. Ти­міш Семчишин був арештований смершівцями і розстріляний 5 жовтня 1946 року. Але одеське підпілля не було розгромлене, в 1948 році Роман Шухевич лікувався в Одесі після загострення хвороби серця.

З одеського підпілля треба виділити одесита Святослава Караванського. В 1945 році він був арештований, йому в обмін на свободу пропонували стати сексотом. Караванський відмовився від співпраці з органами і був засуджений до 25 років. Після амністії в 1960 році активно виступав проти русифікації. Його енергійна діяльність призвела до того, що радянська влада оголосила амністію помилковою. Всього Караванський провів в ув’язненні тридцять років, але й там не припиняв антирадянську і мовознавчу діяльність. Помер 17 грудня 2016 року в Балтиморі, США, і безперечно гідний того, щоб його ім’ям назвали вулицю в Одесі.

 У квітні 1944 року Радянський Союз, бажаючи пришвидшити наступ на Німеччину, запропонував Румунії перемир’я. Розорена і знекровлена війною Румунія ще більше постраждала б від бойових дій на її території, але була змушена відхилити цю пропозицію. 30 дивізій вермахту на її території позбавляли її права вибору. В серпні після Яссько-Кишинівської операції сили вермахту потрапили в оточення, і король Міхай наважився на переворот. 23 серпня 1944 року диктатор Антонеску був арештований. 12 вересня 1944 року Румунія підписала перемир’я з СРСР. Німці поводилися в Румунії як колонізатори, румунських солдатів зневажали. Тож румунів не треба було довго агітувати, щоб приєднатись до антигітлерівської коаліції.

6 липня 1945 року 24-річний король Міхай був нагороджений «за мужній акт рішучого повороту політики Румунії в сторону розриву з гітлерівською Німеччиною і союзу з Об’єднаними Націями в момент, коли ще не визначилась чітко поразка Німеччини» вищою військовою нагородою СРСР – орденом «Перемога». Однак король Міхай І знову мусив підкоритися тому, в кого була військова сила. Спочатку він був змушений затвердити комуністичний уряд. У грудні 1947 р. комуністичний уряд скасував монархію і король Міхай І виїхав з країни.

У 2005 році короля Міхая І нагородив ювілейною медаллю до 60-ї річниці Перемоги Володимир Путін. Так король, який тис руку Гітлеру і Муссоліні, познайомився ще з одним агресором.

Сьогодні колишня вулиця короля Міхая І носить назву Преображенської. Вулиця, яка носила ім’я Троцького, короля, Червоної армії, в 1994 році повернула собі назву, яку носила з 1817 року. Та хочеться сподіватись, що колись в Одесі з’являться вулиці Тимоша Семчишина і Святослава Караванського.