«Доброзичливці» радили Миколі Лисенку покинути «хохляччину»…

Композитор відмовився від пропозиції Петра Чайковського поставити оперу «Тарас Бульба» російською мовою.

Микола Лисенко народився 22 березня 1842 року в с. Гриньки на Полтавщині. Навчався у харківській гімназії. З юнацьких літ завдяки талановитій грі на піаніно отримував запрошення на бали і вечори. З 1852 року в родині Лисенка виховувався Михайло Старицький, який був родичем по матері і рано залишився сиротою.  Великий вплив на юного Миколу спричинила «Чорна рада» Пантелеймона Куліша. Герої роману його так вразили, що юнак присягнувся присвятити своє життя відродженню української культури.

Ставши студентом природничого факультету Київського університету, брав активну участь у роботі «Громади». Збирав народні пісні. За 45 років підготував сім збірок українських пісень.   Записав понад 1500 пісень, з яких більш як 600 було покладено на ноти. Завдяки етнографічній роботі, яку проводили «громадівці», збереглись українські народні пісні і танки Воронезької губернії, яка колись була українською землею. Цей етнографічний матеріал спростовує російське шовіністичне твердження, що українська мова є лише суржиком польської і російської, адже Воронезька і Курська губернії ніколи не були під впливом Польщі.

Активна діяльність у «Громаді» зблизила молодого Лисенка з Павлом Чубинським, який у 1862 році написав вірш «Ще не вмерла Україна». Для збору матеріалу Микола Лисенко і Михайло Старицький перевдягались у сільський одяг, щоб викликати довіру в селян. Та іноді пильні селяни приймали їх за жандармських нишпорок…

Етнографічні дослідження надихнули Лисенка на написання праць «Народні музичні інструменти  на Україні» та «Характеристика музичних особливостей малоруських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм». Ці праці стали основою української фольклористики. За спогадами Бориса Грінченка, зібрані Лисенком матеріали були використані при створенні «Словника». Не менш важливою була діяльність Лисенка  з організації недільних шкіл та видання української літератури.

 У 1867 році, щоб удосконалити музичну майстерність, Лисенко вирушив на навчання у Лейпциг, де за два роки опанував чотирирічну програму Лейпцизької консерваторії. По поверненню почав виступати як піаніст. Його концерти мали приголомшливий успіх!

1872 року разом з Михайлом Старицьким створив «Товариство українських сценічних акторів». Аматорським складом, який довів, що не гірший за справжніх акторів, поставили опери «Андрашіада» і «Чорноморці». Третя опера, «Різдвяна ніч» за мотивами повісті Миколи Гоголя, принесла Миколі Лисенку такий успіх, що його стали вважати батьком української опери.

Всього Микола Лисенко створив 10 опер, поклав на ноти понад 80 творів Шевченка. При цьому творив в умовах постійного тиску цензорів і настирливих «доброзичливців», які радили композитору покинути «хохляччину».

У 1874−1875 роках Лисенко вдосконалював свою гру в Петербурзі у М. Римського-Корсакова.  Там йому запропонували стати капельмейстером приватної опери, яка відкривала можливість потрапити до імператорської опери.  Відмовився і повернувся у Київ, де заробляв викладанням музики в Київському інституті шляхетних дівчат. Крім того, відмовився від пропозиції Петра Чайковського поставити оперу «Тарас Бульба» російською мовою. 1885 року Лисенко поклав на музику вірш Олександра Кониського «Молитва за Україну», який став популярним на Галичині. По смерті Пантелеймона Куліша опікувався його творчою спадщиною. 1903 року Британське та закордонне біблійне товариство видало «Біблію» у перекладі П. Куліша, І. Нечуя-Левицького, І. Пулюя. Українська «Біблія» видавалася в Лондоні, Відні, Берліні, Нью-Йорку. В Україні цей переклад було видано лише у 2000 році. Зароблені на гастролях гроші віддавав на доброчинність. Коли ж у 1903 році під час святкування творчого ювілею друзі-«громадівці» вручили композитору гроші на придбання заміського будинку для відпочинку, то на них відкрив музично-драматичну школу. Викладачем школи став Олександр Мишуга, якого називали другим королем тенорів після Карузо. Мишуга залишив вигідний контракт у Віденській опері і навіть сплачував неустойки, щоб викладати разом з Лисенком. Пізніше Олександр Мишуга профінансував відкриття Музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові і заповів усе своє майно на його утримання.

У 1908 році Лисенко створив «Український клуб», який своєю культурно-просвітницькою діяльністю дратував російських шовіністів. Брав участь в організації 50-х роковин смерті Тараса Шевченка, заснував комітет для сприяння спорудженню пам’ятника Шевченку. За відзначення шевченківських свят поліція закрила «Український клуб», а проти Лисенка відкрила кримінальну справу. Серце Миколи Лисенка не витримало, і 6 листопада 1912 року видатний композитор помер у Києві.

На прощання з Миколою Лисенком зібралось 30 тисяч осіб. населення Києва на той час налічувало 600 тисяч. У соборі Лисенка відспівували три хори: хор студентів, хор собору і хор артистів. Після відспівування траурна хода рушила на Байкове кладовище. До процесії приєдналися ще п’ять хорів, а траурні вінки везли на трьох колісницях.

1994 року контртенор і бас-баритон Василь Сліпак (на фото) на Міжнародному конкурсі ораторії і пісні «Гран-Прі France Telecom» виконав пісні в обробці М. Лисенка і Л. Ревуцького та отримав Гран-прі конкурсу і Гран-прі глядацьких симпатій. Виступ у Франції визначив долю співака на майбутні 20 років. Виступаючи в Європі, Василь Сліпак продовжував співати українські пісні.  Коли російські терористи напали на Україну,  зірка європейської опери став волонтером, а згодом добровольцем.  29 червня 2016 року Василь Сліпак загинув від кулі снайпера.