Чим менше ми даємо вбивати себе на фронті — тим більше ми вбиваємо ворогів на фронті
І це не питання емоцій, це питання організації, якому постійно потрібно приділяти увагу
В мене нема вже ніяких емоцій щодо ворога, який відкрито щоденно говорить та показує, що мета росії — знищення усіх українців, етнічна та політична зачистка усього живого, як у Чечні, шляхом терору та масових вбивств, як путін вже робив у 2000-х.
Я хотів би почути від нашого військово-політичного керівництва не тільки про те, що ми помстимося — помстимося, звичайно, це зрозуміло.
Але я хотів би почути, що робиться для зменшення втрат наших військовослужбовців?
Що робиться, щоб зменшити кількість тих, які потрапляють у полон по 1−2−3 особи на якихось забутих спшках, в умовах погано організованої оборони чи у якихось поспіхом організованих атаках, без належної розвідки та управління?
Що робиться, щоб переглянути порядок організації та застосування військ та щоб дронів в армії стало більше, ніж солдатів, щоб сенсори різних типів стали стандартним спорядженням піхотної роти?
Що робиться для покращення якості індивідуальної підготовки солдатів, які навички і який час отримують люди на полігонах, чи затверджена оптимальна програма?
Що робиться, щоб проводити розбір втрат та потрапляння у полон, чи робляться висновки?
Що робиться, щоб знімати з посад командирів, які не здатні розумно застосовувати особовий склад, і щоб просувати ефективних бойових лідерів на командні посади?
Чим менше ми даємо вбивати себе на фронті — тим більше ми вбиваємо ворогів на фронті. І це не питання емоцій, це питання організації, якому постійно потрібно приділяти увагу.
