Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Федір Стригун: «Режисер «Волині» запевнив моїх акторів, що нічого антиукраїнського у фільмі не буде»

Художній керівник заньківчан виправдовує акторів тим, що «нема українського кіно».

Скандальне інтерв’ю головного режисера і художнього керівника Українського драматичного театру імені Марії Заньковецької Федора Стригуна сайту “Страна” викликало шок та хвилю обурення. Народного артиста України, лауреата Державної премії імені Тараса Шевченка, кавалера двох орденів Ярослава Мудрого і трьох орденів “За заслуги” журналіст запитав: чому четверо акторів театру зіграли у фільмі “Волинь” польського режисера Войцеха Смажовського, який багато хто розцінює як антиукраїнський?

Виправдовуючи акторів, пан Стригун каже, мовляв, взяли участь у зйомках через те, що “бідним” хлопцям потрібні були гроші. “Я ж не можу заборонити їм зніматися. Їм гроші були потрібні. За що їм жити? Держава давала їм якісь інші гроші на проживання?” — сказав Федір Стригун. І продовжив: “Ну і що, що зіграли?.. Всі відразу напали на молодих акторів — ай-ай-ай! Та завтра мене запросять зніматися у Москві — поїду і спеціально знімуся! На зло всім! Зарплати не платять, якісь реформи роблять, щоб театр загнобити остаточно — це нікого не хвилює. А тут, бачте, хтось десь там і не так знявся! Та не ходіть і не дивіться!”.

Федір Миколайович зізнався журналістові “Страни”, що стрічки не бачив, а за акторів своїх відповідає. “Я ж їхній художній керівник. Вони у мене патріоти. І в лайно не вступлять. А якщо комусь не подобається, то нехай фінансують українські фільми. Щоб ці хлопці знімалися в українських фільмах. Якщо нема українського кіно, то де їм зніматися? Ось про це треба говорити, а не про те, що якісь там хлопчики знялися в антиукраїнському фільмі! У мене талановиті хлопці. Які Києву не потрібні. І не потрібні українському кіно. От я їх тепер спеціально посилатиму зніматися вже у Голлівуд, нехай навіть в антиукраїнських фільмах. На зло. І сам почну зніматися”.

Пасажі заслуженого й іменитого режисера та актора відверто здивували. Чесно кажучи, важко було повірити, що він це справді говорив. Тож я зателефонувала пану Стригуну, аби він особисто підтвердив факт і зміст цієї розмови.

Пан Стригун факт розмови не заперечував. Почав з того, що фільму ще не бачив. Щодо участі заньківчан, то прокоментував так: “Я їм сказав: “Хлопці, почитайте сценарій”. Вони прочитали, мабуть, нічого поганого там не побачили. Та й знімалися не в головних ролях, а в епізодах”.

- Вони розуміли, який це фільм, якою є його тональність?

- Режисер їх запевнив, що нічого антиукраїнського не буде. Розумієте, коли знімається кіно, режисер може змінити кінцівку. От я, коли знімався, хіба знав, чим закінчиться той чи інший фільм? Актор довіряє режисерові, тому питати треба не з акторів, а з режисерів. Ще є кілька важливих аргументів. Зйомки — це додатковий заробіток. Хто ж відмовиться від гонорару? І хто відмовиться від зйомок у кіно? Артист хоче себе реалізувати і на сцені, і на знімальному майданчику. Можна зніматися і вскочити у невідомо що. Я цього фільму не бачив, тому не можу нічого говорити.

- Ну, але ж виданню “Страна” ви про це розповіли...

- Та не знав я, що то за газета. Вони до мене подзвонили, я розсердився і наговорив їм всіляких “гадостей”, бо говорили по-російськи. Я їм кажу: “Та що ви зі мною какаєтє і штокаєтє? Хто ви такіє?”. Це вже потім мені роз’яснили, що то за газета, і я тепер взагалі зав’язую давати інтерв’ю — “ні палажитєльних, ні атріцатєльних”. Про мене ніхто ніколи доброго слова не написав. Ніхто! Ніхто не питає, яка буде прем’єра, як ми відзначаємо 160-річчя Франка, хто грає в “Украденому щасті”, ніхто не пише рецензій, не питають, чому саме цю виставу ставимо. Нікого це не цікавить!

- Знаю, Коржук і Сніцарчук, які зіграли у фільмі, і в АТО їздили виступати, і в госпіталях виступають. Тобто вони — патріоти. В інтерв’ю ви їх вигороджуєте, мовляв, поїхали зніматися до Польщі через бідність, через низьку зарплату. Це правда?

- Та я мав на увазі тернопільських акторів. Один знімальний день у Польщі — це місячна зарплата тернопільського артиста.

- А у вас зарплати які?

- От знову ви мене туди тягнете! Нема в Україні ні в кого нормальних зарплат, крім чиновників і міністрів. От ви знову мене заводите! Не хочу на ці теми говорити! Мене цікавить мистецтво! Я — не політик! А той польський режисер, видно, політик. Я коли ставив вистави, ніхто доброго про мене не написав — ні про трилогію “Мазепа”, ні про “Марусю Чурай”...

- Ще задовго до цього скандалу ваш театр запросили на гастролі до Канади з виставою “Сватання на Гончарівці”. А тепер через участь акторів у фільмі “Волинь” начебто діаспора передумала. Це правда?

- Ні! Неправда! Гроші вкладені, квитки всі продані, люди там на нас чекають... Не ті, що там вважають себе більшими патріотами, ніж наші хлопці в АТО. Чому мають страждати ті люди в Канаді, які нам відкрили візи і на нас чекають?

Щоб зрозуміти, чому хлопці дали згоду на зйомки в антиукраїнському фільмі, зателефонувала народному артисту України, акторові театру імені Марії Заньковецької Євгену Федорченку. Син Євгена Івановича, Олесь, зіграв у фільмі “Волинь”.

- На такі теми я коментарів не даю, — обурено сказав журналісту “ВЗ” Євген Федорченко. — Те, що мій син зіграв у цьому фільмі, — його особиста справа.

Попросила телефон Олеся, однак Євген Іванович сказав, що номера телефону не має і зі сином телефоном не спілкується. “Якщо маєте запитання, які стосуються мене особисто, приходьте до театру. Я відповім”. На жаль, з іншими акторами, задіяними у “Волині”, поспілкуватися також не вдалося. До Андрія Сніцарчука не додзвонилася. “Абонент” був поза зоною. А Василь Коржук, зіславшись, що за кермом, відмовився говорити.

Чи справді заньківчани поїхали лише через бажання заробити, бо тут такої можливості не мають? На це запитання журналісту “ВЗ” відповів директор театру імені Марії Заньковецької Анд­рій Мацяк.

- Наші актори не бідні і точно не голодують. Зарплати у них немалі — 9-10 тисяч гривень. А якщо є титули заслужений чи народний — ще 20 відсотків надбавки. До 15-ти тисяч мають. Думаю, хлопці не до кінця розуміли, у якому фільмі їх запросили зіграти. Ця історія буде уроком на все життя для всіх. Не лише для них. Треба, як у тій приказці, “сім разів” подумати перед тим, як робити певні кроки.

Коментар для «ВЗ»

Пилип Іллєнко, голова Державного агентства України з питань кіно

«Не можу коментувати інтерв’ю пана Стригуна, бо я його не читав. Фільм “Волинь” переглянув на звичайному сеансі в одному з кінотеатрів у центрі Варшави. Фільм є передусім не твором кіномистецтва, а декларацією позиції творців фільму щодо минулого і майбутнього стосунків польського й українського і народів. Автори навіть не намагаються розповісти якусь історію, їх завдання продемонструвати архетипи — українські та польські селяни, німецькі та радянські військові, єврейські шинкарі та вчителі, католицькі та православні священики тощо. Автори не шкодують для цього ані фантазії, ані художніх засобів. На допомогу режисеру приходить відверта натуралістична жорстокість та акторський ансамбль, значну частину якого становлять актори, що говорять українською мовою без жодного акценту.

Не розумію, чому деякі українські актори зіграли у цьому фільмі. Це не перший раз, коли українські актори грають у фільмах, у яких самих українців виставляють у негарному світлі. Це питання сумління кожного митця. Актори — люди публічні, які впливають на суспільну думку. І зйомки у цьому фільмі — це не просто заробіток. Бог їм дав великий дар — талант. А як вони ним розпоряджаються — на їхньому сумлінні. Знаю, багато акторів відмовилися від зйомок у “Волині”. Україна зараз знімає дуже багато фільмів. Багато акторів задіяні, у тому числі зі Львова, у проектах, які створюються за підтримки держави. Завдяки тому, що ми заборонили величезну кількість російських пропагандистських фільмів, багато серіалів зараз знімають на замовлення українських телеканалів. Існує навіть дефіцит на певні типажі. Недоречно говорити, що українським акторам бракує роботи. А у театрах, які підтримує держава, актори отримують непогану зарплату».