Прогулянка на висоті пташиного польоту
Її можна здійснити на телевізійній вежі CN-Tower
Той, хто хоча б один раз побував у Торонто, обов’язково скористається можливістю піднятися на знану в цілому світі телевізійну вежу CN-Tower (на фото), яка до 2007 року була найвищою у світі спорудою, і охопити поглядом ціле місто. Навіть якщо є страх перед висотою, то бажання «зробити це» вдвічі сильніше. Принаймні так було зі мною.
По-особливому CN-Tower виглядає у сутінках, коли її вогні спалахують з висоти 553,33 метра. Їх видно за кілька кілометрів. І от одного вечора, вже діставшись метро, аби повертатися в своє тимчасове помешкання, раптом подумала: «А чому б не податися на CN-Tower сьогодні?». Тим паче, станція Union, поряд з якою красувалася ця світова знаменитість, була майже поряд.
Якихось півгодини і я вже стояла у черзі з іншими туристами за квитком. Туристам, які планують свій час наперед, в Інтернеті пропонують купити кілька екскурсій «гуртом» вартістю 60 доларів за дорослого і 36 доларів — за дитину від 4 до 12 років. У ціну входить відвідування CNTower, Королівського музею Онтаріо, Casa Loma, Торонтозоопарку і Ontario Science Centre. Якщо врахувати, що задоволення піднятися на одному з шести прозорих ліфтів на CN-Tower і стати на її скляну підлогу дорослому обійдеться у пів цієї ціни, то придбавши, як тут кажуть, Toronto City Pass, можна помітно заощадити.
CN-Tower була збудована у 1976 році Канадською національною компанією. І сьогодні, окрім візитної картки міста, виконує функції антени. Щороку популярна вежа приймає понад 2 мільйони туристів.
У самому серці CN-Tower, на рівні 351 метра, розмістився ресторан. З його вікон відкривається неймовірний краєвид, наче з самого неба. Столик краще зарезервувати наперед, аби не почути у відповідь «вибачте, на жаль, вільних місць немає». Ресторан постійно обертається навколо своєї осі зі швидкістю, яку не відразу помічаєш. Повний оберт він проходить більше як за годину.
Нещодавно відвідувачам CN-Tower почали пропонувати ще одну розвагу — прогулянку краєм даху основного рівня на висоті 356 метрів. І хоча атракціон не працює взимку та у вітряну погоду — як на мене, це справжня пригода для божевільних. Шкода, не запитала, чи часто люди замовляють цю послугу. Щоправда, у день мого візиту жодного екстремала не знайшлося.
Вихід з CN-Tower пролягає через сувенірну крамничку з прийнятними цінами для тих, хто не байдужий до сувенірів. У Канаді вони, як і всюди, переважно китайського виробництва. Для прикладу, якщо на розпродажу просту бавовняну футболку можна придбати за 510 доларів, то тут вартість такої ж речі, щоправда, з символічним написом «Canada» чи «I love Canada», підніметься втричі.
Я покидала CN-Tower перед самим закриттям — опівночі. Дорогою до метро мене непокоїла думка, чи встигну дістатися громадським транспортом до своєї станції. Але життя під землею вирувало повним ходом — хтось поспішав, хтось клянчив гроші на дорогу, а хтось стояв у черзі за «перекускою». Як я з’ясувала згодом, метро та автобуси в Торонто ходять десь до другої ночі. Отож причин хвилюватися не було.
