Залами Ланьцутського замку блукають аж три привиди...
Про колишню велич польської аристократії тут нагадують розкішні експозиції меблів, оригінальний посуд, найбільша в Європі оранжерея і каретний двір.
Іноді здається, коли потрапляю у незнайоме місце, що вже тут була. Так і цього разу сталося. Неодноразово чула про незвичну красу Ланьцутського замку, а коли випала нагода сюди приїхати і все побачити на власні очі, мені здалося, що я вже тут була і цю красу бачила. І не просто була: перед очима одна за одною пробігали картинки, наче кадри з фільму: шикарні покої замку, вальс у бальній залі… А й справді: я бачила все це! У знаменитому Замку Любомирських, що у Ланьцуті, Єжи Гоффман знімав один зі своїх шедеврів - фільм «Прокажена» за романом Гелени Мнішек. Саме у розкішних апартаментах замку розгортається трагічна історія кохання аристократа Вальдемара Міхіровського і бідної дівчини Стефанії…
Щоб побувати у Замку Любомирських, не треба чекати відпустки. Якщо не знаєте, чим розважити себе на вихідні, сідайте у поїзд (не треба стояти у довжелезних чергах на кордоні) і їдьте до Перемишля. А звідти за якусь годинку вже будете у Ланьцуті. Бо від Перемишля до Ланьцута 60 кілометрів. А якщо доїдете до Жешува, то можна навіть на таксі промчати 18 кілометрів, які відділяють одне місто від іншого. Якщо зважитеся приїхати власною автівкою, за стоянку не доведеться платити — паркомісця вздовж території замку безкоштовні. Воно того варте, бо за 20 злотих (150 грн.) побачите таку красу, яку описати неможливо. Зали, розкішні експозиції, багатющі колекції меблів, багато скульптур і оригінальний посуд нагадують про колишню велич польської аристократії. Майже всі приміщення збереглися у первісному вигляді. Навіть ті, що були частково зруйновані часом чи чиєюсь незграбною рукою, відреставровані.
Щоб не пошкодити шикарний паркет, на вході у замок видають спеціальні капці на войлочній підошві (їх одягають на черевики). Якщо зголоднієте, можете пообідати у ресторані, що на території замкового комплексу, за 20-30 злотих (комплексний обід — 150-220 грн.). Захочете переночувати і відчути себе аристократом, можна у замковому готелі винайняти двомісний номер за 160 злотих (1170 грн.).
Замок був збудований у першій половині ХVІІ століття за наказом польського князя Станіслава Любомирського. Князь хотів, щоб замок був оборонною фортецею, тож мав бути дуже добротним і невеликих розмірів. Через століття — у другій половині ХVІІІ століття — інший власник замку, якого також звали Станіслав Любомирський, разом із дружиною Ізабеллою (з дому Чорторийських) доповнили замок рідкісними предметами мистецтва і перетворили надійну фортецю на розкішний палацовий комплекс. Незабаром навколо будівлі виріс ландшафтний парк з рівними доріжками, алеями і павільйонами.
Після смерті чоловіка княгиня Ізабелла Чорторийська продовжила прикрашати фамільну резиденцію, в якій з’явився замковий театр. У замок з’їжджалося панство Речі Посполитої. Внук княгині, Альфред Потоцький, спочатку дбав про успадкований замок, але з другої половини ХІХ століття більше жив у Відні і Львові, тому Ланьцут потроху занепадав. Пізніше Альфред наказав зруйнувати італійський сад і звіринець, щоб на їхньому місці збудувати залізничний вокзал та лікеро-горілчаний завод, який, до речі, працює й досі.
На початку ХХ століття, коли замок перейшов у власність подружжя Романа Потоцького і Ельжбети Радзівіл, відбулася його остання перебудова. У замок провели усі досягнення тогочасної цивілізації — електрику, водовід, опалення, телефонний зв’язок.
Під час Другої світової війни у Ланьцутському замку був штаб вермахту. Там з дозволу господарів замку жили німецькі офіцери. Попри те, що Польща сильно постраждала під час війни, на замок у Ланьцуті не впала жодна бомба, а німецькі офіцери настільки бережно ставилися до перлини мистецтва, що не завдали шкоди жодній кімнаті. Потоцькі більше не повернулися у родинний маєток, і Ланьцутський замок націоналізувала польська влада.
Відразу після закінчення Другої світової війни в замку відкрили музей. Граф Потоцький встиг (не без допомоги німців) вивезти зі свого маєтку понад 600 величезних ящиків з творами мистецтва, посудом та іншим аристократичним реманентом. Після відкриття музею, він передав частину своїх колекцій Польщі з умовою, що вони будуть розміщені в рідному замку. Важко уявити, що було б, якби всі ці багатства потрапили в руки “східних варварів” (так граф називав радянських солдатів).
За традицією, яку заклала княгиня Ізабелла, у травні у замку відбуваються Дні камерної музики, а з 1981 року цей захід набув статусу фестивалю. Тут досі збереглася найбільша бібліотека Польщі — близько 22 тис. томів.
Як і в кожному замку, у цьому також є свої привиди. За легендою, замковими залами одночасно ходять кілька привидів. Один з них — знаменитий авантюрист “Дьябел” (чорт) Стадницький, який начебто краде людей навіть тепер — за стільки років після своєї смерті. Два інші привиди — Ельжбета Любомирська та її донька Юлія. Перша була закохана у Станіслава Понятовського, однак батько видав її заміж за більш достойнішого - Станіслава Любомирського. Доля злобно пожартувала над батьком Ельжбети: Понятовський незабаром став королем Речі Посполитої. Ельжбета до останнього подиху кохала Понятовського, а тому після смерті продовжує блукати залами замку у шикарній бірюзовій сукні. Її донька Юлія вийшла заміж за Яна Потоцького, однак так і не змогла покохати його. Натомість закохалася в Євстахія Сангужця. Тягар невзаємного кохання підірвав здоров’я Юлії, і вона померла молодою. Кажуть, привид сідає у замку за письмовий стіл, бере у руки перо і пише листи своєму коханому...
Якщо матимете достатньо часу, обов’язково зайдіть в одну з найбільших оранжерей у Європі, що є також на території замку. Тут вирощують орхідеї.
Поруч з палацом - каретний двір, який вражає не менше, ніж сам замок і оранжерея. Тут зібрано величезну колекцію кінних екіпажів та ретро-автомобілів, як представницьких, так і для щоденного користування. Всі експонати у відмінному стані й, так би мовити, на ходу. Це єдиний історичний гараж у світі, де всі експонати є «старожилами» свого музейного будинку. Мені не вдалося порахувати, скільки їх там є, але, мабуть, понад сотня. Від звичайних бричок до велетенських катафалків, від прогулянкових — до закритих і втаємничених. А поруч у стайні — коні-красені. До речі, саме звідси колись екіпажі брали курс на Париж, до якого, за словами екскурсовода, доїжджали за 17 днів.
“Високий Замок” дякує Львівській ОДА за організацію цікавої подорожі.
Фото автора
Підкарпатське воєводство, Польща
