Вони були лицарями і у мирний час...

У суботу, 31 жовтня, двоє українських солдатів загинули поблизу Донецького аеропорту. Побратими з 53-ї бригади пішли на завдання і, за офіційною версією, підірвалися на розтяжці. Львів’янин Володимир Труш загинув миттєво, вибухом йому відірвало обидві ноги. Віталій Кравченко з Рави-Руської — втратив ногу, дістав численні поранення, медики затягнули його чотирма джгутами, але евакуювати відразу завадив щільний вогонь з боку супротивника — втратили дорогоцінний час. Врятувати бійця не вдалося.

«Ще одна смерть на неоголошеній війні! Ще одна родина без тата, сина, чоловіка, друга... Двоє діточок... Співчуття родині... Дуже боляче... Володимир Труш (викладач факультету культури і мистецтва ЛНУ імені Івана Франка), ти — Герой! Вічна пам’ять! Вибач нас всіх!» — написала у суботу на своїй сторінці в Facebook громадська активістка Наталія Шелестак.

«На війні загинув равчанин (з Жовківського району на Львівщині) Віталій Кравченко. Він разом з товаришем по службі підірвався на розтяжці. Товариш Віталія Кравченка загинув миттєво...» — повідомили на сторінці рава-руської газети «Прикордоння» в Facebook.

«Війна продовжується. Загинули двоє чудових хлопців — Віталій Кравченко «Гектор» і Володя, — повідомила 31 жовтня на своїй сторінці у Facebook волонтерка Ірина Каптур. — «Гектора» я особисто знала. Для мене це 4-й батальйон 24-ї бригади. Він вистояв на 31-му блокпосту, в Кримському, на 29-му блокпосту, в Оріховому, Новотошківці. Знайомство почалося з його попередження, щоб не виставляли його фото у мережу, бо своїй матері сказав, що він на заробітках у Польщі. Він міг вийти на «дембель» зі своїм 2-м батальйоном 53-ї бригади з Авдіївки, але залишився, щоб допомогти новому комбату. Дуже веселий і життєрадісний, був у захваті, коли йому привезли акордеон. Тепер можу виставити його світлини, щоб всі побачили свого героя. Світла пам’ять найкращим вої­нам!».

А на інтернет-сторінці ЛНУ імені Івана Франка написали: “Володимир Труш — перший (і, дай Боже, щоб останній!) із професорсько-викладацького складу нашого університету, хто вже не повернеться з неоголошеної війни на сході України живим.

Він разом із побратимом Віталієм Кравченком, заступником командира батальйону 53-ї бригади, пішли на завдання і підірвалися на розтяжці. Володимир Труш (10.09.1977 — 31.10.2015) — випускник філологічного факультету університету, працював заступником декана факультету культури та мистецтв і старшим викладачем кафедри бібліотекознавства і бібліографії. У нього залишились дружина і двоє дітей”.

Володимира Труша мобілізувати у лютому цього року. А в липні вийшов указ президента про звільнення від мобілізації викладачів, вчителів та студентів. Викладач Франкового вузу Володимир Труш міг скористатися своїм правом поміняти військову форму на цивільний одяг, та чоловік залишився захищати країну. “Ми досі приходимо до тями від цієї страшної звістки, - розповів “ВЗ” проректор з науково-педагогічної роботи ЛНУ імені Івана Франка Ярослав Гарасим. - Володимир був лицарем і в мирний час. Як колега, був небагатослівним, проте надзвичайно порядним. Це справжня людина вчинку. Коли він потрапив до списків мобілізованих — не шукав жодних причин, щоб уникнути цього. Хоча мав дружину і двох хлопчиків. Зі своєю дружиною, вона — викладач кафедри української мови та літератури філологічного факультету нашого вузу, познайомилися на першому курсі навчання”. До 9 листопада у Франковому вузі оголошено тиждень жалоби за трагічно загиблим викладачем Володимиром Трушем. Його похорон відбудеться у середу, 4 листопада, на Личаківському цвинтарі у Львові.

“Володимир Труш характеризувався військовим командуванням дуже позитивно”, - пояснив “ВЗ” керівник Західного регіонального медіа-центру Міністерства оборони України Олександр Поронюк.

Цю статтю хочемо завершити повідомленням на сторінці Facebook викладача Франкового вузу Богдана Тихолоза: “Коли я їхав у машині одразу після отримання страшної звістки (загибель Володимира Труша) до його хати, по радіо звучала пісня Кузьми Скрябіна (жах - також уже покійного!!!) «Добряк»:

Він ціле життя усміхався.

Широко до всіх навкруги,

Позичав їм останні гроші,

А сам не просив взайми…

В його домі не було дверей

І заходили всі, хто хотів,

Пригощав він усім чим мав,

Відмовляти він не вмів…

Він дивився очима дитини,

Як гасне навколо цей світ,

Він хотів шоби це зупинилось,

Та крім нього ніхто не хотів...

Я слухав і думав: це ж про нього, про Володю.

Саме таким він і був (цей страшний минулий час!!!). Це можуть підтвердити усі, хто його знав.

Він залишався добрим навіть у найжорстокіші і найскладніші моменти життя.

І дивився очима дитини.

Погляньмо у них іще раз”.