Заквітчав чорнобривцями й соняхами 500 км волинських доріг!

Цей неординарний проект живе ось уже 19 років. Щойно блисне весняне сонечко, промені підсушать хлюпавку під ногами, і Василь Рижук виїжджає оглядати свої «володіння» - узбіччя доріг, які за кілька місяців потопатимуть у квітучій красі. Тоді завантажує у багажник кірку, лопату, сапку, сокиру та пакети з насінням — і береться до великої справи, якій віддається щиро й сповна. Хоча насамперед бере дозвіл у дорожній службі, бо жодних робіт без цього проводити — зась! Там мають виготовити «технічні умови», і тільки тоді можна братися за працю (а коли все зазеленіє, пан Василь плоди своєї праці офіційно назад передає дорожникам).

— Я починаю готувати землю десь у другій половині квітня. Виїжджаю з міста на світанку і до 9-ї ранку обробляю ґрунт, — розповів пан Василь. — За кілька годин — кілька кілометрів. І так щодня, поки не обсію все, що запланую. Потім разів з десять їжджу полоти бур’яни, досівати, як десь щось не прийнялося, обов’язково — поливати розсаду. Це не просто — кинув насінину і все. Треба добре потрудитися.

Спочатку Василь Рижук заквітчав дорогу, яка вела до маминого села у Горохівському районі. Потім, почувши захоплені відгуки сільчан, задумався над тим, щоб прославити квітами усю Волинь. Тож задумав обсадити чорнобривцями центральні магістралі області. Аби мандрівники з Києва, інших областей і з-за кордону захоплювалися квітучою красою. Треба було подбати про насіння, адже для такого задуму слід було заготувати не один його кілограм. Тож чорнобривцями щедро засіяв клумбу біля будинку, в якому живе, — і вона дала сім’я.

І наступної весни заквітли його чорнобривці на трасах Ягодин-Ковель-Київ, Рівне-Луцьк-Устилуг та Луцьк-Радехів-Львів. Кожен, хто їхав автобусом, автомобілем чи возом, звертав увагу на ту красу. Не знали, кому дякувати, та подумки говорили волинському ентузіасту добре слово. Та допитливі журналісти розшукали дивака, який власним коштом прикрасив узбіччя доріг, - і про нього заговорила уся Україна. Василя Рижука стали запрошувати на різні імпрези. Обов’язково з насінням, аби продовжити добру справу.

— О, де я тільки зі своїми чорнобривцями не був! Через газети мене знайшли полтавці, кияни, рівняни, також із Житомирщини. Я їздив всюди, куди запрошували, возив своє насіння, і ми разом по узбіччях доріг садили квіти. Волинські чорнобривці мішками передавали в усі області! Та пізніше справа замовкла — люди зізналися, що не можуть на одному ентузіазмі виїжджати, потрібне фінансування. А грошей на квіткові насадження вздовж доріг ніде ніхто не дає, — розповідає чоловік.

Та коли інші здалися, Василь Рижук задумав новий проект. Якщо раніше сіяв лише чорнобривці, взявся поруч садити ще й соняшники! Так втішився влітку, коли на фоні небесної блакиті світилися золоті кошики... Назвав проект «Квітучий прапор України».

— Власне, ця назва визріла в мене під час Революції гідності. Коли був на Майдані, й хлопці почали прикрашати плакатами сумнозвісну ялинку. Я мав із собою прапор, на якому написав: «За квітучу Україну, обніміться брати мої, молю вас, благаю». І коли беркутівці почали розстрілювати Майдан, а потім ми зібралися на сороковини по Небесній сотні, я привіз у Київ мішки із насінням й по жмені роздавав людям. А вони повезли у всі області, щоб чорнобривцями та соняхами «малювати» квітучий прапор України — в пам’ять про той цвіт нації, що загинув у боротьбі з ворогом.

— Якби держава дала мені хоч трохи коштів, хоча б на бензин, то я б квітами засіяв усі центральні автомагістралі України, — говорить пан Василь. — Або якби активніше долучилися громади. На сьогодні я вже заготував 25 мішків насіння — по мішку для кожної області.

Василь Рижук двічі був переможцем проекту «Людина року Волинського краю», тричі лауреатом «Книги рекордів України». Каже, зрадів би, якби його ім’я було увічнене й у світовій книзі рекордів Гіннесса. Але поки це — мрія нездійсненна.

— Я дізнався, що на реєстрацію потрібні великі кошти. На такі витрати я не розраховую, краще ще насію яку сотню-другу кілометрів квітів. Хоча якби хтось зробив такий подарунок, не відмовився б.

— Скільки ж кілометрів доріг ви за ці 19 років обсіяли квітами? — запитую.

— Я рахував у 2015 році. Вийшло 317 кілометрів. Минулого року насіяв близько ста кілометрів, у цьому — не менше. Тож заквітчав вже добрих півтисячі кілометрів волинських доріг.

Фото автора

Волинська обл.