Малинові гривні

Українці можуть швидко розбагатіти на вирощуванні ягід. Тільки б не ставили їм палиць у колеса.

Щоб отримати пристойну виручку від малини, біля неї треба добре “нагорбатитися”...
Щоб отримати пристойну виручку від малини, біля неї треба добре “нагорбатитися”...

Аграрна статистика б’є у литаври: Україна втричі збільшила продаж за кордон заморожених ягід. Значна частина цих поставок припадає на малину. У липні її відправили споживачам Європи і країн Близького Сходу 900 тонн, а у серпні — майже 2 тисячі тонн (!), що становить дві третини всіх торішніх поставок. Дамо на імпорт ще більше, бо ремонтантна малина плодоноситиме аж до заморозків! Найбільше користають з нашої продукції поляки, у яких цьогоріч через квітневі  й травневі холоди власні урожаї “просіли”. Сусіди закуповують в Україні більш ніж половину сонячних ягід. Імпортують нашу малину німці, чехи, серби. Смакують українськими смаколиками навіть в Еміратах. Є великий попит на українську малину і в Білорусі, яка, ходять чутки, таємно перепродує її у Росію, котра через міжнародні санкції сама не може купити в України цього вітамінного добра.

За високих затрат і низьких закупівельних цін на зерно, картоплю, овочі для українських селян-“одноосібників” малина стає товаром стратегічним.  Тому значну частину своїх земельних паїв, де ще вчора росла бульба або були сіножаті, люди відводять під цю ягоду. На Бережанщині багато “малинових фермерів” завелося у Жукові, Курянах, Рогачині, Вільхівці, Нараєві, Шайбівці, Волиці, Посухові, Шибалині. Через кожен другий день на приймальні пункти вони везуть у бусах десятки ящиків зі сировиною для соків, йогуртів, джемів. Черга біля гуртівень розсмоктується десь близько другої ночі. Зарібки значно більші, ніж на овочах, але дуже і дуже нелегкі.

Малина — культура вкрай трудомістка і затратна. Це ми простежили на прикладі господарювання Сергія Вітковського, який цим бізнесом займається другий рік. Його видатки — це оранка, культивація, обрізання кущів, понад кілометр шлангів крапельного поливу, кілька тисяч саджанців по 3 гривні за штуку, пластмасова ємкість на тонну  води (заплатив 1000 грн.), якою по кілька разів чи не щодня треба поливати засаджених малиною 30 сотиків поля. Це   і  витрати на електрику для водяної помпи. А ще — мінеральні та органічні добрива, хімічні препарати для обробки проти кліща. У міжряддях кілька разів треба пройтися механічною фрезою, під пекельним сонцем обсапати саджанці, підперти їх шпалерами. Наймав людей для садіння, а тепер їх щоразу треба запрошувати для збирання врожаю — бо однією сім’єю не впоратися: зібрана малина без рефрижератора швидко зіпсується.

За кілограм зібраної малини платить помічникам по 6 гривень. А скільки коштів іде на бензин до райцентру чи Тернополя, куди швидко треба доставити делікатний товар!

В Європі за кілограм малини пропонують  до 1,6 євро (близько 50 грн.). У нас же, розповідає Сергій, закупівельники готові за малину високої якості дати найбільше 24 грн. А зазвичай дають 10−18 грн. Жодної стабільності!

— Чи не найбільша проблема у тому, що надто далеко возити продукцію, — ділиться своїми клопотами “малиновий фермер”. — Якби пункт прийому розмістили десь за 10 кілометрів, всі були б задоволені. А так доводиться їздити в один бік 70 км. Що з тією малиною станеться після їзди по наших дорогах? Покупці відразу її переводять у другий сорт, ціна катастрофічно падає. Виходимо майже “на нулі”. Якось у наш район приїхали польські бізнесмени. Пропонували владі поставити великий холодильник і приймати від населення малину за нормальною ціною, по 28−35 грн. Наші керівники відмовили іноземцям. Замість них малину (не маючи складу-рефрижератора) скуповують майже за безцінь посередники і перепродують. Видно, місцева влада отримує за це “бонуси”. Корупція нікуди не поділася…

На Тернопільщині ми почули і таку історію. До одного з фермерів біля Зборова приїхав гуртовий заготівельник і запропонував господареві купити його малину по 8 гривень за кілограм. Від розпачу той дядько узяв свої ящики і висипав ягоди на асфальт, потоптав їх. Це був його акт протесту проти свавілля місцевих здирників, які не дають селянинові вижити. Машини їхали по дорозі з великими червоними плямами…

Можливо, цей дикий випадок надоумить наших аграрних бонз виробити прийнятні правила для сільгоспвиробників. І тоді Україна стане не лише житницею Європи, а й забезпечить їй “ягідний рай”.

Фото автора

Тернопільська область