«Мама – на небесах», – лепече у слухавку Саша…

Двом дівчаткам, які дивом вижили в Авдіївці, коли бойовики гатили по мирних жителях, потрібні ноутбуки для психологічних консультацій.

Саша і Женя дивом врятувалися...
Саша і Женя дивом врятувалися...

Фотографія двох дівчаток — Жені та Саші — облетіла Інтернет. 13 травня 2017 р., Авдіївка. Снаряд влучив у будинок. Діти дивом вижили. Їхні матері загинули… Малі залишилися сиротами. Будинок вщент зруйнований… Як живеться цим дітям, хто взяв опіку над дівчатками, дізнавалася журналіст “ВЗ”.

Спеціаліст служби у справах дітей військово-цивільної адміністрації в Авдіївці Аліна Ігнатенко каже, над дівчатками офіційно оформлено опіку. За 7-річною Женею доглядатиме тітка, за 4-річною Сашею — бабуся. “У Жені є ще брат Артем. Йому 26 років. Після обстрілу він отримав важкі травми. Зараз у військовому шпиталі у Дніпрі”.

Бабці Саші, Зінаїді Михайлівні -  60  років. Каже, дитина часто згадує маму.  “Саша дуже потребує психологічної допомоги, — каже бабуся. -  Дитина не по роках розвинута. Ходить у садок. Ми були в отця у церкві, то не отець розповідав, де її мама, а вона отцю… Коли помер один дідусь, другий, ми розповідали Саші, куди дідусі пішли. Вона все про це знає”. Чую у телефонній слухавці дитячий лепет. Сашин голос: “Мама — на небесах”…

“Вдень бавиться. А вночі погано спить. Мабуть, страхіття сняться, — веде далі бабуся. — Тітки, дядьки — далеко. Мені лише моя рідна сестра допомагає. Вона теж в Авдіївці живе. Більше родичів у Саші немає”.

Зінаїда Михайлівна розповіла,  того дня її донька з онукою пішли у гості. Родина Жені якраз приїхала з Києва перевірити, чи все в порядку з будинком. “Мама Женічки теж загинула. Вони дружили, — згадує жінка. — Снаряд влучив у стіну будинку. Доньці мало виповнитися 34 роки…”.

“У лютому в мою квартиру теж влучив снаряд, — каже. — Повибивало усі вікна. Розтрощило стіни. Стелю. Меблі… Адміністрація міста допомагає з ремонтом. Волонтери теж допомагають”.

Мама Саші працювала на Авдіївському коксохімічному заводі. Була матір’ю-одиночкою (чоловік відмовився від родини ще до народження доньки). Два тижні тому олігарх Ринат Ахметов подарував родині однокімнатну квартиру у Покровську. Їхати туди електричкою з Авдіївки хвилин сорок. Жінка квартири ще не бачила.  “Я хочу виїхати з Авдіївки, — каже жінка. — Дитина боїться вибухів. У нас щодня стріляють. Снаряди літають над головою… У Покровську значно тихіше. Оформимо документи. Поїду, подивлюсь квартиру. Може, переїдемо”. Бабуся планує завезти онуку на море. Є путівка до пансіонату.

Дізналися ми і про іншу дівчинку, семирічну Женю.

Тітка Жені, 49-річна Ірина Анатоліївна, каже, вони зараз у Києві на обстеженні у лікарні. У Жені проблеми з печінкою (хронічний гепатит). Розпитую, яку допомогу отримують? Мама Жені була двоюрідною сестрою пані Ірини. Після її загибелі Ірина Анатоліївна забрала дівчинку до себе. “Яка там допомога, — зітхає. — Будинок трішки підремонтували. Вікна поміняли. Женя живе у мене (у пані Ірини чоловік та дорослий син, 28 років. — Авт.). Ми би хотіли виїхати з Авдіївки. Війні кінця не видно… Обстріли не припиняються. Уламки снарядів до нас долітають”.

Чоловік пані Ірини працює на залізниці. Родина планує виїхати у районний центр, подалі від лінії фронту. Женя цього року йде до 1-го класу. Тітка уже подумує про нове вбрання для дівчинки. Зимові чоботи. Шкільне приладдя. “Вона все розуміє, — каже пані Ірина. — Героїчно все переносить. За мамою сумує… Може спідлоба на мене подивитись і сказати: “А мама би так не зробила…”. Мама Жені не працювала (мала інвалідність). Їй було 49… Тато Жені помер три роки тому. Кажуть, його сильно побили…”.

“А вам нове житло ніхто не подарував?” — цікавлюся у пані Ірини. “Про нас ніхто і не згадав, — каже жінка. — Що ми існуємо. Що у  цієї  дівчинки теж загинула мама. Артем, брат Жені, зараз у лікарні. У нього черепно-мозкова травма. З реанімації його мають перевести у нейрохірургію. Він поки що не розмовляє. У нього лише ліве око відкрилося. На операції потрібні серйозні кошти”. Чую у слухавці, що жінка плаче… Просить вибачення, припиняє  розмову, каже, що мусить бігти до Жені…

P.S. Я зв’язалася з колишньою львів’янкою, письменницею і волонтеркою Олесею Олендій, яка живе в Італії. Вона ініціювала благодійну акцію серед письменників, які погодилися допомогти Саші і Жені. Олеся купила для дівчаток іграшки та продукти харчування.  Допомога вже виїхала до України.

А волонтерка Наталія Датченко розповіла, що дітям, які залишилися без матусь, потрібна психологічна допомога. Погодилися її безкоштовно надати кризові психологи з ГО “Промір” (м.Слов’янськ). Керівник — Тетяна Асланян. Аби підтримувати зв’язок із дітьми на відстані, потрібні два ноутбуки або планшети з якісною камерою та звуком. “Якщо у когось є можливість допомогти, будемо вдячні, — каже пані Тетяна. — Є моменти, коли виїжджати на місце дуже небезпечно. А такі зустрічі з дітьми мають бути регулярними”.