«На кожному великодньому кошику моє прізвище – Воскрес»

В Україні багато місць, які завдяки своїм «духовним» назвам вважаються «поцілованими  Богом».

Вслухайтеся у мелодику цих сіл: Апостолівка, Ангелівка, Соборне, Ладан, Іорданівка, Лаврів, Бринці-Церковні, Хрестителево, Спасівка, Богомолівка, Проскурівка.  У Полтавській області є хутір з глибоко символічною назвою Христоси. Високим змістом позначені прізвища деяких наших співвітчизників —  Отченаш, Маткобожик, Паска, Маца (так називається у євреїв прісний хліб, який ті вживають під час найдревнішого свята Песах). Герой нашої розповіді іменинником почуватиметься на Великдень та упродовж наступних 40 днів, до Вознесіння, поки християни вітатимуться словами «Христос Воскрес!». Його прізвище – Воскрес.

45-річного Миколу Олександровича називають у Лапшині майстром на всі руки. Мурує, штукатурить, зварює, шпаклює, кладе плитку. Працював на будовах Польщі та Італії. Коли у рідному селі задумали ремонтувати храм, громада попросила його стати виконробом на будові. Разом з хлопцями зводив основу під іконостас, монтував вівтар, заливав майданчик для церковного хору. Люди його поважають – втретє обрали депутатом сільради, довірили очолювати земельну комісію. Микола Воскрес входить і до церковного комітету.

Фото Ольги КРАВЕЦЬ-МИСАК с. Лапшин, Бережанський район, Тернопільська область

Все вміє і знає, а от пояснити історію свого незвичного прізвища – не може. Його покійна мама, Надія Несторівна (у народі – Воскресиха),  працівник торгівлі і приймальниця молока, на цю тему не заводила із сином розмови. Можливо, боялася, що у радянські атеїстичні часи це розцінили б як «ворожу клерикальну пропаганду».

— Наш рід пішов зі села Урманя, що за кілька кілометрів від Лапшина. Дідів батько походив звідти, — розповідає пан Микола. – У селі Нараєві мої однофамільці ще трапляються. Коли служив у радянській армії (було це в Івановській області Росії), компартійні командири не надавали значення моєму прізвищу. Можливо, навіть не розуміли, що воно означає. Коли згодом у себе на батьківщині вступав на роботу або брав якусь довідку, то чув захоплені відгуки: «Яке гарне у вас прізвище!».  Мені подобається, що воно саме таке. Коли на Великдень йду до церкви святити паску, жартую до людей, які виставили свої кошички біля храму: «Буду вертатися додому, візьму будь-який кошичок, бо на кожному з них — моє прізвище…».

Коли настоятель храму  о. Василь Мізюк скроплює великодні кошички лапшинців освяченою водою, то «іменинника» не виділяє серед інших парафіян. Для нього всі рівні, для всіх одне свято. Замість привітання вділить Миколі  Воскресу додаткову порцію теплої усмішки.

Як і у кожного з нас, у цього чоловіка часом траплялися складні життєві моменти. Але з них вдавалося благополучно вибратися. Не виключає, що допомагала цьому енергетика власного прізвища. Микола Олександрович каже, допомогу Вищої Сили відчував не раз.