Сімейний лікар: де його шукати?

З 1 січня наступного року доведеться визначатися, у якого сімейного лікаря будете лікуватися у випадку, якщо виникнуть проблеми зі здоров’ям. Тицяти доктору подяку у кишеню більше не доведеться. За словами в. о. міністра Уляни Супрун, медиків, ласих до грошей, “відрізатимуть” від державного фінансування. Міністерство охорони здоров’я анонсує: наступного року медицина буде фінансуватися за страховою моделлю. У відомстві запевняють: від реформи виграють і пацієнти, і лікарі. Подробицями майбутніх змін поділився на зустрічі з пресою заступник міністра Павло Ковтонюк.

Збір страхових внесків в Україні вже існує. Йдеться про загальну систему оподаткування. В Україні багато людей отримують зарплату у конвертах або їздять на заробітки за кордон. Але вони сплачують непрямі податки (ПДВ, акцизи), коли розраховуються за покупки у магазинах. Якщо запровадити додатковий спеціальний збір із заробітної плати чи фонду оплати праці, в умовах економічної кризи це призведе до подальшої тінізації ринку праці, тому цього робити не будуть.

Податки, які сплачують громадяни, надходять до національного бюджету (загального “казанка”, з якого буде здійснюватися оплата за страховий випадок за кожного конкретного пацієнта). У деяких країнах створюють спеціальні державні чи приватні фонди, де зосереджують кошти. Але їх доводиться дофінансовувати з бюджету. В Україні створити такі фонди неможливо — через ризик корупції.

Кошти можуть акумулювати страхові компанії. Але їм вигідно працювати лише зі здоровими пацієнтами. Країни, які запровадили таку модель, зіткнулися з проблемою відсутності доступу до медичної допомоги громадян, які найбільше її потребують. Крім того, 20% бюджету охорони здоров’я забирають приватні компанії.

МОЗ анонсує створення технічної агенції “Національна служба здоров’я”. Це буде центральний орган виконавчої влади. Зібрані з громадян кошти залишатимуться у бюджеті — агенція ними не буде володіти. Виконуватиме лише три функції: буде укладати контракти з медичними закладами і приватними практиками, контролювати якість надання послуг, збирати і аналізувати дані. Її головне завдання — забезпечити функціонування принципу “гроші йдуть за пацієнтом”. “Аналогічна модель (податки-бюджет-агенція) діє у Великій Британії, Італії, Іспанії, Канаді, скандинавських країнах, тож її ефективність доведена на практиці”, — запевняють у МОЗі.

За два роки (з 2017 по 2019) кожен пацієнт повинен обрати свого сімейного лікаря чи терапевта або педіатра (для дітей). Первинна допомога у країнах, система охорони здоров’я яких ефективно працює, покриває до 82% всіх медичних звернень. В Україні до сімейних лікарів, терапевтів чи педіатрів звертаються лише у 20% випадків. Первинна допомога — фундамент ефективної системи охорони здоров’я. Якщо первинка не працює, система розвалюється (як це сталося в Україні). За 20-30% бюджету медицини система первинної допомоги здатна вирішити 80% медичних проблем, які виникають у громадян. У такий спосіб вивільняться ресурси для людей, що хворіють на серйозні недуги.

Сімейний лікар знає все про свого пацієнта. Якщо може вилікувати його сам — робить це. Якщо випадок складний — скеровує до інших фахівців і координує процес лікування.

З таким лікарем необхідно буде укласти угоду. У документі буде зазначено перелік послуг, які фахівець повинен гарантовано надати пацієнту. Дохід сімейного лікаря буде прямо залежати від кількості підписаних договорів (більше хворих — більша зарплата).

Як обрати свого сімейного лікаря, МОЗ інструкції не дає. “Пацієнти мають бути самі зацікавлені у тому, щоб знайти хорошого фахівця, якому можна довірити своє здоров’я, — пояснюють у відомстві. — Запровадження гідної оплати праці, навчання лікарів за сучасними європейськими методиками і конкуренція за пацієнта допоможуть покращити якість допомоги”.

У перший рік пацієнти зможуть міняти сімейного лікаря стільки разів, скільки вважатимуть за необхідне. Територіальна прив’язка скасовується. Вибір не буде обмежуватися місцем проживання.

У тарифі за кожного пацієнта будуть враховуватися коефіцієнти ризику за статтю та віком. Оскільки новонароджені, діти, жінки репродуктивного віку, пенсіонери звертаються по допомогу частіше, то й тариф за них буде суттєво вищим. Наприклад, коефіцієнт на дітей до року буде щонайменше вдвічі вищим за коефіцієнт на чоловіків віком від 18 до 39 років. У середньому за одного пацієнта сімейний лікар буде отримувати від агенції 210 гривень.

Якщо пацієнт не буде задоволений якістю послуг, які надає лікар, то зможе розірвати з ним угоду. Якщо призначене лікування не буде відповідати медичним протоколам, ініціювати розірвання договору зможе також агенція.

Умови для запуску системи одночасно створюються по всій країні. Жодних преференцій чи “пілотних регіонів” не буде.

Коментар для «ВЗ»

Сергій Сошинський, президент Міжнародного благодійного фонду “Здоров’я українського народу”, співголова оргкомітету Національної медичної премії

Міністерство пропонує самостійно обрати свого сімейного лікаря. Як це зробити?

Спосіб перший. Спитайте поради у лікарів, яким довіряєте, — кардіолога, стоматолога, гінеколога. У приватній розмові, а не телефоном. Якщо лікарю доводилося виправляти помилки колеги, цю людину він вам не порадить.

Спосіб другий. Поцікавтеся думкою знайомих — хто до кого ходить, кого може рекомендувати. Це — краще, ніж покладатися на високі рейтинги і позитивні відгуки в Інтернеті, які лікарі часто купують.

Спосіб третій. Написати заступнику міністра Павлу Ковтонюку листа з проханням доступно пояснити, як вам обрати лікаря.

В Україні сімейних лікарів не існує. Вибирати доведеться з поганого і ще гіршого. Усі сімейні лікарі — це колишні педіатри і терапевти, які пройшли двомісячні курси. Чи можливо за такий короткий термін підготувати хорошого фахівця?

Закликати людей шукати свого сімейного лікаря — те саме, що радити їм шукати гриби у лісі взимку. Спершу необхідно було подбати про підготовку цих спеціалістів (хоча б змусити тих, що є, пройти додаткові курси), але цього не зробили.

37% населення України живе у селах. Де їм знайти сімейного лікаря? У міністерстві “заспокоюють”: територіальної прив’язки не буде — можете жити у Львові, а договір підписати з лікарем у Києві. Хотів би на це подивитися!

Припускаю, що лікарі будуть відмовлятися обслуговувати пацієнтів віком до п’яти років і старших за 60. Чим менша дитина, тим більша відповідальність. Чим старший хворий, тим більша вірогідність, що буде часто до них звертатися. Те, що лікар повинен взяти на облік визначену кількість таких пацієнтів, ніде не прописано.

Незрозуміло, що має робити лікар, якщо з ним захоче укласти угоду не 2000, а 3000 чи 4000 пацієнтів. За яким принципом буде проводити відбір? За принципом “хто перший прокинувся — того і капці”?

Агенція не створена. Медичних протоколів немає. Тепер зрозуміло, чому українці мали обирати сімейних лікарів з 1 січня 2017 і до кінця року, а обиратимуть (за новою інформацією) — до 2019...