«Індіаночки такі маленькі, але такі доброзичливі...»

На початку цього року у 17-річного Максима Стасіва виявили рідкісну хворобу — синдром Ледда. Це вроджена патологія, внаслідок якої хлопцеві вирізали майже увесь кишківник і єдиним шансом на його порятунок була пересадка цього органа. В Україні таких операцій не роблять. “ВЗ” писав про те, що австрійська клініка відмовилася оперувати хлопця без стовідсоткової передоплати. І тільки індійська клініка погодилася врятувати Максима. В Індії Максимові зробили одну операцію, та, оскільки “під рукою” не було донорського кишківника, хлопця відправили додому.

Минулої неділі, 16 жовтня, Максим Стасів (на фото) разом із мамою знову полетіли до Індії. А перед тим він прийшов зустрітися зі своїми однокласниками з Підгірцівської спеціалізованої школи-інтернату, що у Стрийському районі. Коли я приїхала на свято гарбуза, що відбулося у Підгірцях, директор школи Ярослав Сенько розповів мені, що чекає на Максима, щоб передати йому 12 тисяч гривень, які зібрали небайдужі люди. За кілька хвилин худенький високий хлопчина у масці підійшов до нас.

- Як почуваєшся, сину? - по-батьківськи обняв Максима директор школи.

- Добре. Збираюся в дорогу. От мама відпустила на годинку. Переживає, щоб не застудився. Головне — не підхопити інфекцію.

- Ти вже летиш вдруге до Індії? Як тебе там зустріли?

- Не пам’ятаю, як прилетів перший раз до Індії, оскільки був після операції і ще не відійшов наркоз. Коли прийшов до тями, побачив, як у цій лікарні ставляться до хворих, - розповів журналісту “ВЗ” Максим. - У Гургаоні, що поблизу Делі, дуже велика клініка. Лише медичного персоналу там сім тисяч осіб і працюють вони у три зміни. Це навіть не клініка, а науково-дослідний інститут, де беруться лікувати рак, коли інші медичні заклади відмовляються.

- Скільки коштує день перебування у цьому медичному закладі?

- Усе залежить від ліків. Скажімо, мені щодня на внутрівенне харчування йшло 60-80 доларів. І за перебування у палаті ще 150 доларів за добу. У цю вартість входять дворазове прибирання, заміна постільної білизни кожного ранку на моєму і маминому ліжках, заміна піжами тільки для мене, триразове харчування для мене і моєї мами. Палата — простора. Там є ліжко для мене і диван для мами, телевізор, інтернет та холодильник. Кожна палата має свій санвузол з душовою кабіною і з трьома рушниками на кожного, які замінюють вранці і ввечері.

- Тобі в Індії робили операцію?

- Спочатку я мав п’ять операцій в Україні. Пізніше одну зробили в Індії — те, що залишилося від тонкого кишківника, з’єднали з товстим для того, щоб кишківник був у робочому стані і завжди готовий до пересадки. І після цього потрохи почав їсти.

- Як часто у палату заходять лікар і медсестри?

- Медсестри коридорами не вештаються. Приходять у палату за викликом. Треба натиснути на кнопку, і відразу прибіжать. Усі спілкуються англійською. Я за цей час навчився їх розуміти, можу відповісти кілька фраз. Поки був вдома зараз, посилено вчив англійську.

- Ти був постійно в палаті чи можна виходити на прогулянку?

- Ми з мамою гуляли два рази на день. На п’ятому поверсі клініки є міні-парк, де ростуть квіти і дерева на красивих газонах.

- Знайшов там друзів?

- Подружився з медсестрами. Дівчата після закінчення коледжу та інституту працюють у цій клініці шість місяців. Оскільки клініка на дуже високому рівні, медсестер, які там стажувалися, потім із задоволенням беруть на роботу. Це практика, під час якої дівчата набираються досвіду. А потім повертаються додому і шукають роботу.

- Може, закохався в індіаночку?

- Ой, вони такі маленькі (сміється. - Г. Я.). Але такі доброзичливі, завжди усміхаються, жодного разу не відчув на собі негативного погляду, розпитують про все.

- Про Україну розпитували?

- Аякже! Про рівень життя у нас. А про те, що у нас на сході війна, не знають. У них свої проблеми з Пакистаном.

- Вдруге відлітаєш до Індії...

- Так, там мені мають робити операцію з пересадки кишківника. Без цього не зможу жити. Бо доведеться щодня вводити внутрівенно спеціальне харчування, вартість якого 80 доларів, і якого в Україні нема. Ми привезли зі собою 60 кілограмів цього харчування і спеціальні системи.

- Проблем на кордоні не було?

- Ні. Мені підготували усі необхідні документи і дозвіл на те, що можу летіти без лікаря. Бо ж дорога — далека. Дев’ять годин з Індії до Казахстану, а потім — до Києва. Це туди я летів з турецьким медичним екіпажем, бо з львівських лікарів мене не супроводжував ніхто.

- А чому тобі відразу в Індії не зробили операцію з трансплантації?

- Тому що це має бути донорський (трупний) орган, а донор - відповідного віку і зі здоровим кишківником. Це складна операція. Там багато судин, і їх треба так під’єднати, щоб усе прижилося і працювало. Лікар в Індії за своє життя провів лише вісім таких трансплантацій. Якщо найближчим часом знайдеться такий донор, це буде найкращим подарунком до мого 18-річчя.

- Скільки коштує така операція?

- Повний пакет - понад 200 тисяч доларів. Частину грошей виділила держава, дуже багато коштів зібрали небайдужі люди. Завдяки їхній щедрості я — живий!

Підгірці, Стрийський район.