Добрий тютюн чим старіший, тим кращий

Чемпіонат повільного куріння, який понад століття проводять по всій Європі, відбувся у Львові. Змагання носили ім’я Почесного консула Республіки Австрія у Львові по Західній Україні Ярослава Наконечного. З такої нагоди навіть випустили ювілейну марку. Почесний член львівського клубу файкує уже сорок років, і ця звичка не раз виручала його у дипломатичній роботі. Для нього, як і для кожного посвяченого, куріння люльки — не просто хобі, а стиль життя, наповнений таємничими ритуалами і мало не сакральним змістом. Що ж таке файка і з чим її курять, кореспондент «ВЗ» дізнавалась у самих поціновувачів хорошого тютюну і холодного диму з Lviv pipe club.

Люлька, як жінка, але тут потрібен гарем

Для пана Наконечного куріння люльки було вимушеним дипломатичним кроком. У 1976-му він, ще тоді радянський енергетик, який будував в Алжирі лінії електропередач, мав підписати контракт з іспанськими партнерами на велику суму. Молодий спеціаліст вагався, не насмілювався прийняти рішення, не знаючи усіх деталей конт­ракту. Тоді генеральний директор алжирської компанії і добрий друг пан Місаді, з яким і горілку закушував салом у Рамадан, подарував пану Ярославу свою люльку і пачку тютюну. Але не для того, щоб заспокоїти нерви, а щоб виграти час! Згідно з міжнародним дипломатичним протоколом людина, яка курить люльку, — зайнята, і її не можна нічим відволікати у цей момент! Хитрий маневр допоміг отримати три дні для узгодження усіх деталей з вищим керівництвом, а звичка файкувати залишилась у пана Ярослава донині. Та перша люлька досі служить йому для роздумів, коли треба прий­няти серйозні рішення. Крім неї, колекцію встигли поповнити ще з півсотні файок на усі випадки життя.

Файкування потребує часу: треба сісти, розслабитись, набити люльку, вдихнути запах тютюну, правильно розкурити, щоб жар осів, — цей процес не любить поспіху. Дає час на роздуми і заспокоює думки.

Досвідчений файкар знає, що люлька, як дружина, — за неї переживають, її доглядають, люблять, але, на відміну від дружин, люльок має бути багато. Одну можна курити лише раз у день, бо інакше вона закисає, стає гіркою і дає неприємний запах. Після куріння люльці потрібно дати «відпочити»: дозволити вистигнути, почистити її і висушити, адже файка вбирає вологу з тютюну — так-так, він завжди має бути трохи вологим. Люльку протирають, щоб могла просохнути, навіть ганчірочкою, змоченою у коньяку або віскі. Якщо ж звичка вимагає частішого куріння — кожного разу беруть нову файку. У багаторічних любителів цієї справи є цілі колекції файок, і далеко не усі з них «робочі». Колекційні екземпляри ручної роботи вартістю кількасот, а то й кілька тисяч доларів можуть роками тішити око господарів, які так і не наважаться пропустити через них димок. Початківцям же радять починати з дешевших фабричних люльок, зроблених з меншою затратою часу, сил і фантазії автора, проте з тих же матеріалів, що й дорогі. Перед першим використанням, щоб люлька не згоріла, її потрібно правильно обкурити: маленькими дозами, слабенько, щоб утворився нагар. З целюлози, яка згоряє при цьому, всередині чашечки люльки утворюється «сорочка», яка щоразу збільшується, тому її потрібно чистити, залишаючи нагару не більше півміліметра, — а то він розшириться і розірве люльку. Також її потрібно оберігати від перегрівання — тому знавці курять, тримаючи люльку за чашечку і контролюю­чи так температуру, й доглядати, використовуючи йоржики для чистки, спеціальні римери і тампери-топталки, щоб приминати тютюн.

Існує безліч способів розкурювання, набивання люльки і навіть нарізання тютюну. Усі ці хитрощі знають «професіонали», які щоденно присвячують люльці кілька годин свого часу.

То люлька чи файка?

Люлька — це переважно глиняна цілісна конструкція. А сучасний інструмент, який складається з трьох частин, називається файкою. Вона має мундштук, металеве колечко, яке є не тільки елементом декору, а й служить для стримування деревини під час нагрівання, і сама чаша. Сьогодні люльку як таку мало де зустрінеш, її майже не виробляють і не використовують, але самі слова «люлька» і «файка» уже давно стали синонімами і рівноправно позначають популярний пристрій для куріння. Більшість майстрів, у тому числі і відомий на весь файковий світ львів’янин Зенон Пальчевський, для виробництва чашечок використовує бріар — своєрідний наріст під кущем вересу, де збирається вода. Вони поширені у басейні Середземного моря, на кам’янистому ґрунті і дуже-дуже тверді. Ці глиби вимочують у воді майже три місяці, ріжуть на блоки, потім відпарюють, сушать у стружці, аж тоді продають. Але самі майстри беруть бріар у роботу щонайменше через півтора року після купівлі — він має досушитись у кімнатних умовах, щоб під час куріння вологе дерево не деформувалось. Форму файки підказує сам малюнок на бріарі, і під нього уже підлаштовується фантазія майстра. В середині чашечки часто роблять графітне покриття, яке захищає від обгорання, хоча професіонали його не люблять. Якщо ж раптом чашечка десь прогоріла, то існує спосіб реанімації — змастити медом місце, де почало підгоряти, і він заповнить тріщини. Зовні файку не можна лакувати — вона повинна дихати, тому її покривають спеціальним кактусовим або пальмовим воском, який використовують завдяки високій температурі плавлення. Хоча бріар сьогодні вважають найбільш підходящим матеріалом для люльки, його відкрили лише століття тому. До того робили файки з усякого дерева, придатного для коптіння м’яса. Традиційний український матеріал — черешня, вишня, грушка, горіх, клен. Донині існують різновиди файки з фарфору, морської піни і навіть качана кукуруд­зи! Матеріал, з якого зроблена файка, дуже впливає на смак тютюну, навіть якщо він чистий, без домішок, кажуть знавці цієї справи. Глиняна люлька нейтральна — вона дозволяє відчути тільки смак тютюну, а дерев’яна, бріа­рова — ще й свої нотки додає. Але це залежить не лише від дерева, а й від форми, розмірів камери, від самого бріару — твердіший не так сильно втягує вологу, а м’якший смачніший, переконують професіонали.

Мундштуки ж переважно роблять з ебоніту — вулканізованої гуми з великою кількістю сірки, яка «приємна на зуб». Вважають, що чим довший мундштук, тим холодніший дим, і тим краще відкривається смак тютюну.

Люлька пана Зенона з написом «Усе буде добре» стала талісманом і разом зі своїм власником щасливо повернулась з АТО. Так само колись ці атрибути служили оберегами для наших предків-запорожців, щоправда, курили вони тоді дещо інше.

Колумб відкрив не лише Америку, а й тютюн

До того, як з Американського континенту почали завозити тютюн, у Європі давно курили люльки і файки, тільки набивали їх іншими сумішами. У нас курили махорку і різні трави. У козаків, особливо характерників, були цілі ритуали набивання люльки. Перед боєм курили одну суміш, яка готувала до битви; іншу набивали у люльку, коли гинув друг, щоб пережити втрату; третю суміш-оберіг готували жінки, проводжаючи на війну; четверта допомагала швидше загоїти рани…

Коли Колумб відкрив Америку, а разом з нею і тютюн, цей новий товар завоював увагу любителів люльки. Одним із найпопулярніших сортів вважають «Вірджинію», що походить з однойменного американського штату. Капітан Каведіш, який у ті часи возив алкоголь в Америку, а звідти у тих самих бочках привозив тютюн — заснував, сам того не підозрюючи, ароматизацію тютюну — поки листя довозили до Європейського континенту, воно вбирало запах рому, віскі чи бренді — зараз таку ароматизацію проводять, запускаючи у кімнату, де сушать листя, випари певного виду алкоголю. На Львівщині тютюн теж непогано прижився, а допоміг йому в цьому Юрій Оганесян, який виплекав уже понад 645 сортів цієї примхливої рослини з усього світу. Він обмінюється досвідом з людьми, інститутами сільського господарства і навіть отримує насіння з держсховищ США. Тютюн — одна з найвибагливіших сільськогосподарських рослин — потребує постійного догляду, прополювання, розпушування землі, але на відбірному українському ґрунті росте добре. Наш клімат дозволяє вирощувати дуже ароматний, проте не дуже міцний тютюн. Його листки збирають у міру дозрівання: як правило, першими достигають нижні, потім, тижнів через два, середні і т. д. — кожен кущ можна обійти до семи разів. Одразу після збору листки потрібно томити у темному, холодному і вологому приміщенні, де він жовтіє, і аж тоді його вивішують на відкритому повітрі для просушування. В тіні чи на сонці — це вже залежить від сорту. Через неправильне сушіння такий популярний сорт, як “Вірджинія”, може запліснявіти і «пахнути» старими шкарпетками або гнилим оселедцем. Тому для усіх сортів, крім східних, важлива процедура ферментації, витримки, адже тютюн, як хороше вино, чим старіший, тим кращий. Взагалі, тютюн — це чоловіча рослина з власним характером і росте так, як сама захоче. Хоча нині серед поціновувачів люльки і справжнього тютюну чимало жінок, яких можна зустріти у львівському клубі.