Бойові чергування капелана Мазурака

Чи потрібне армії капеланство? З цього приводу точиться чимало дискусій. Бійці, до яких приїздять на фронт священнослужителі, у відповіді одностайні: з хорошим духівником стояти на захисті Вітчизни значно легше. Побував на сході й капелан Олександр Мазурак — настоятель храму Святого Георгія при УМВС України у Волинській області. Відслужив разом з міліціонерами 30 днів.Має у своєму «активі» п’ятнадцять бойових чергувань.

На блокпост — без ряси

- Виїзні опіки над нашими бійцями ми (Волинська єпархія УПЦ. — Авт.) звершуємо давно, — розповів отець Олександр. — Перша була на корветі «Луцьк» у Сімферополі торік, коли почалися заворушення у Криму. Пізніше, як розпочалися трагічні події на сході, ми повезли гуманітарну допомогу в селище Борова. Це крайня точка Харківщини, де вона сходиться дугою з Донецькою та Луганською областями, має стратегічний об’єкт — водосховище, що постачає воду на Донеччину. Друга місія гуманітарної допомоги була в місті Ізюмі (тоді там був штаб АТО). А цього року зі зведеним загоном працівників міліції я побував у Краматорську — несли чергування на блокпостах.

Жили правоохоронці у гуртожитку, по черзі заступали на добові чергування на блокпостах. З ними — і капелан. Теж у військовій формі, але без зброї.

- Моя місія була і духовна (спілкування з бійцями, спільна молитва), і практична — приготування їжі, рубання дров, догляд за територією. Хотілося допомогти хлопцям комфортніше нести своє чергування, — розповідає священик.

Запитую в о. Олександра, з якими проблемами найчастіше зверталися до нього на війні.

— Стан війни по-іншому все підносить до людини. Є хлопці, які носять у собі тягар убивств. Старалися розібрати кожну ситуацію. Якщо є ворог, який вбиває твоїх рідних і близьких, твоїх побратимів, то ти захищаєш їхні життя. Хоча поведінка воїна — це поведінка доброго християнина, він повинен пам’ятати про це, тримаючи у руках зброю. А ще солдат є миротворцем, його покликання — нести мир, передати його через свою присутність.

Світські пісні під гітару

Для ближчого спілкування з Господом у гуртожитку в Краматорську облаштували молитовний куточок. Місце для молитви мали і в землянках на блокпостах. Бо так душі ставало легше.

Священик каже, жителі Краматорська дякували хлопцям за те, що стали на їхній захист, приносили гостинці, навіть торти пекли.

- Там люди позитивно настроєні до України. Я особисто не бачив жодного негативного ставлення і не чув поганих висловлювань у бік держави та військових. Хоча після від’їзду на душі залишилася велика печаль. Тому що ми приїхали, пожили в таких умовах певний час і поїхали. А люди там залишилися — без житла, в постійному страху. Вони виснажені війною.

Священик згадує також здивовані очі місцевих дівчат та жіночок, які минали блокпости

8 березня, — на честь свята хлопці дарували їм тюльпани та “котики”. А ще пам’ятає, як біля гуртожитку стояла місцева молодь і під гітару наспівувала свої пісні. Отець Олександр попросив у них музичний інструмент й заспівав… «Рідна мати моя». Ця мелодія до сліз сколихнула і східняків, і солдатів... Коли волинська команда уже готувалася до від’їзду додому, військовослужбовці своєму духовному наставнику підготували сюрприз — подарували гітару на спогад про їхню спільну службу.