Олег Скрипка: «Коли у Нідерландах ми заспівали Гімн України, росіяни почали демонстративно виходити із залу»

Коли у 1987-му випускник радіотехнічного факультету Київської політехніки Олег Скрипка створив перший в Україні рок-гурт «Воплі Відоплясова» (далі - «ВВ»), навіть припустити не міг, що його кар’єра як співака і музиканта стрімко піде вгору, а професія інженера залишиться у спогадах. У 1990-х разом зі своїми музикантами сім років працював у Франції, нагороджений Національним французьким орденом «За заслуги». Музикант також гастролює зі сольними концертами. На початку цього року розпочав творчий тур з Національним академічним оркестром народних інструментів, в якому «грає першу скрипку». У супроводі 40 народних інструментів презентує українські пісні, романси (від давніх колядок — до модернових творів) у сучасній інтерпретації. Про акторські та людські якості світових знаменитостей, плюси і мінуси Закону України «Про гастрольну діяльність», стресостійкість учасників телевізійних талант-шоу — в ексклюзивному інтерв’ю Олега Скрипки журналістові “ВЗ”.

- Олеже, нещодавно гурт «ВВ» святкував своє 30-річчя. Молодь відривається на ваших концертах на повну. У чому секрет успіху?

- Наші пісні йдуть у ногу з часом. Ми стали досвідченішими, але, як і колись, граємо з драйвом. Заснували український рок-н-рол, відкрили Україні світ рок-музики і першими за кордоном виконали рок українською. «Чудовий світ» - один з наших останніх альбомів (усього їх десять). За 30 років у «ВВ» з’явилося багато послідовників. Але важливо розрізняти творчість і шоу-бізнес. Творчість - це кайф від створення і звучання музики. Шоу-бізнес - гра без правил. Люди цінують живе мистецтво, тож цікавість до року зростає.

-  З якої нагоди перевипускаєте вініловий диск альбому «Музіка»?

- «ВВ» відзначають 20-ту «весну» альбому «Музіка». З цієї нагоди у Центрі культури та мистецтв Київської політехніки (там, до речі, зародився наш гурт) «ВВ» зіграє ювілейний концерт «XX ROCKів альбому «Музіка». У 1997-му «ВВ» стали рекордсменами фестивалю «Таврійські ігри». За цей альбом отримали  три «Золоті Жар-Птиці»: за найкращу пісню та кліп «Весна» і як найкраща українська рок-група. «Музіка» потрапила у «Топ-10» кращих альбомів у п’яти краї­нах світу: Україні, Росії, Польщі, Казахстані та Молдові.  

- Чула, ви багато років дружите з французькою знаменитістю  П’єром Рішаром...

- З дитинства захоплювався ним як коміком. Та мало хто знає, що він — чудовий актор-трагік. Пригадую, П’єр приїжджав до Києва, і я запросив його на вечерю у свій ресторан «Канапа». Тільки-но сказали тост, П’єр необачно розлив вино на себе і скатертину. Потім, дивлюсь, з його кишені випадає мобільний, перекидається по підлозі. Виходив з ресторану — на порозі спіткнувся. Аніскілечки не знітився. Рішар цього «не помітив», зіграв, наче так мало бути. Живе в садибі на півдні Франції, вирощує виноград, виготовляє і продає вино - смачне і за доступними цінами. Щирий і доступний для людей. Кожен може приїхати і походити по його садибі. Він з багатої родини, йому все легко давалося. Живе у своє задоволення. Надихаюся його прикладом. Гурту «Воплі Відоплясова» теж доволі легко далася кар’єра. Ми швидко стали відомими. Через чотири роки після заснування нас повезли до Франції, представляли на престижних фестивалях. У житті є і вітри, і шторми. Якщо пливеш проти вітру, але правильно направиш вітрила, досягнеш цілі.

- Росіяни приходять на ваші концерти?

- Останніми роками на концерти українських артистів майже не ходять. Нещодавно  наш гурт виступав у Гаазі (Нідерланди). Приїхали міністр культури цієї країни, керівництво посольства України в Нідерландах, багато українців з діаспори. Росіян, на мій подив, було чимало, але… Коли зі сцени ми заспівали Гімн України, почали демонстративно виходити з глядацького залу…

- Ваша думка щодо Закону «Про гастрольну діяльність», який обмежує гастролі українських артистів на території держави-агресора, а російських - в Україні…

- Існує «золоте» правило: хочеш виростити гарний урожай, готуйся боротися з бур’янами. Хто пише закони, мусить усвідомити, чого хоче домогтися. Заборонами і протестами нічого доброго не доб’єшся. Це лише викличе протистояння, незадоволення і критиканство. Краще сконцентрувати зусилля на розвитку української культури, пісні. «Бур’ян»  задушимо своїм розквітом.

- Чим більше вдосконалюєтеся і ростете, тим більшу заздрість та агресію викликаєте у ворога...

- Світ поважає тих, хто домінує. Заздрять і ставлять бар’єри тим, у кому відчувають слабинку. Таку державу, як Америка, багато хто ненавидить, але поважає. Японці і свою культуру розвивають, і світовими цікавляться. Французи відкриті до англійської, іспанської, португальської мов, але у них нема проблем з французькою, а отже, немає дискусії щодо спілкування державною мовою. Тим часом у львівському готелі вмикаю телевізор: на кожному каналі - російська. Заледве знайшов україномовний канал. Ми не є господарями у власному домі. Тому і знаходяться охочі ним заволодіти.

- Ви об’їздили багато країн світу. Де, на вашу думку, рай на Землі?

- У серці кожного з нас, своїй родині. У Франції було нелегко заробляти гроші. Тепер приїжджаю як турист — комфортно, почуваюся як удома. Все знайоме: мова, культура, є друзі. Подобаються модернові країни, в яких є баланс між прогресом і народними традиціями. Це — Японія, Скандинавські країни. Там знають і шанують свої традиції. В Японії пріоритет суспільства —  повага  до людини (народу — до політиків, політиків — до народу, митців - до глядачів (і навпаки). Повага одне до одного. Це те, чого не вистачає українцям. Ми недолюблені.

- В одному інтерв’ю ви сказали: «На наших очах зникає українська нація». Хто винен і що робити?

-  У 2014-му, після Революції гідності, я думав: от тепер життя в Україні налагодиться. Пам’ятаю, прийшов з родиною на Майдан. Хотів допомогти пораненим коштами. Було багато скриньок для допомоги сім’ям загиблих, а для поранених - жодної.

Наше суспільство налаштоване на розпач, плач, журбу, пошуки винних. Ми не настроєні на відновлення сил і розвиток. Суспільство треба морально оздоровити. Коли маєш добру ініціативу і бажання щось зробити, мало хто зголошується тебе підтримати і допомогти. Перша думка: прагнеш загребти гроші. Люди не вірять у щирість. Займаються критиканством, а отже, заважають працювати. Це - наша слабкість.

- Читала, ви продали власне авто, а виручені кошти віддали на допомогу воїнам АТО…

- Так, продав позашляховик і купив карету «швидкої» для АТО. А мій добрий товариш-меценат вмонтував туди дороге медичне обладнання.

- Правда, що в АТО під час концерту потрапили під обстріл?

- Сталося це влітку 2014-го під Дебальцевим. До кордону - кілометрів п’ять. На концерті зібралися воїни, цивільні (з нашого і тамтого боку). Перед завершенням концерту раптово почалися мінометні обстріли. Ймовірно, нас здав хтось із глядачів з окупованої території. Воїни сховали артистів у своєму бліндажі. Самі чекали кінця обстрілу надворі, бо у бліндажі для них місця не вистачило. Своїм життям ризикували, аби нас врятувати. Навколо  стріляють - а чоловік у тільнику спокійно сидить біля бліндажа і курить цигарку.

Інший випадок. Якось на сході України повезли мене на кордон. Там - довжелезна черга. Люди переходять на українську територію за продуктами, пенсією. Прикордонники їх перевіряють. Начальник прикордонної служби свій бронежилет віддав мені, а сам був у військовій  формі. Проходимо з ним біля прикордонної зони. Сидять снайпери і з нашого, і з тамтого боку. «Ворожий снайпер, - каже начальник, - у будь-який момент і в будь-кого може вистрелити». «Може, бігти треба?» - питаю. «Якраз бігти не треба, - відповідає. - Краще поводитися спокійно».

Помітив: у людей з тамтої території — погаслий, спустошений погляд, в очах — безнадія. З нашого боку - більш відкриті. До самого кордону тракторами, комбайнами поля орють, худобу випасають, господарством займаються.

- Ви були тренером на талант-шоу «Голос країни». Чому після участі в телепроекті чимало переможців «зникає» з великої сцени?

- Це залежить від того, наскільки в державі є умови для розвитку особистості, також від характеру самої людини, її харизми. Творчий талант — добрий бонус. Та  треба мати талант пробиватися.  Таких на «Голосі країни» відсотків з десять. З моєї команди творчу кар’єру роблять двоє: Іван Наві та Іларія. Людина притягує до себе тих, хто їй допомагає.

- Дозволили б своїм дітям брати участь у такому проекті? Адже ви були тренером на шоу талантів «Голос. Діти».

- Ні. Це жорстке випробовування, яке потребує не лише волі до перемоги, а й стійкості до поразки. Хто вибуває із шоу, морально травмується. Телевізійні талант-шоу побудовані на тому, щоб провокувати людину на емоції, їх показати і на цьому заробити гроші. Перемагають не лише талановиті, а й стійкі до стресу.

- Мого онука, до речі, назвали на вашу честь. Коли у доньки народився син, жодне чоловіче ім’я не подобалось. «Увімкну музичний телеканал, - мовила нарешті донька. — Який артист співатиме, його іменем і назву малого». Засвітився екран - співав Олег Скрипка...

- Справді?! Приємно!  Як батько чотирьох дітей, добре розумію, наскільки відповідальною є місія вибору імені. Ми з дружиною імена обирали так: на аркуші паперу писали будь-які імена. Потім викреслювали ті, що нам не подобалися, і голосували за «імена-переможці». І так — чотири рази...