«Не кричу, бо чим голосніше кричить вчитель, тим голосніше кричать учні»

Заслужений вчитель України Пауль Пшенічка має за плечима 47 років педагогічного стажу. У свої 71 викладає фізику та астрономію у міському ліцеї №1. У національній премії Global Teacher Prize Ukraine змагався з молодими педагогами — і переміг!

Журналіст «ВЗ» побувала на уроці Пауля Францовича. Точніше, це було післяурочне заняття — для тих, хто цікавиться фізикою. На таких заняттях працює з учнями безкоштовно, готовий з ними сидіти до пізнього вечора. Головне, аби діти хотіли дізнаватися більше. З першої хвилини уроку відчувається доброзичлива атмосфера, повага учнів до вчителя, виглядає, що цей педагог взагалі не вміє підвищувати голос на учнів. Як виявилося згодом, під час інтерв’ю, це справді не його метод викладання.

- Паулю Францовичу, що інноваційного запроваджували на своїх уроках?

-  Майже все, що я роблю, — інновація, нестандартне, не схоже на інших. Хоча збоку може здаватися, що роблю все так, як усі... Навіть сам не можу сказати, в чому різниця викладання, мені учні це кажуть. Наприклад, на уроках можу працювати одночасно зі сильними, слабкими і середніми учнями. Працюю з учнями після уроків — стільки часу, скільки треба. До кожної теми живий приклад має бути. На моїх уроках учні мусять «ахнути».

- Чи вже встигли витратити виграні у вчительському змаганні сто тисяч?

- Я їх ще не отримав. Але вже розпланував — щось на себе, щось на поїздки і проекти. Зрештою, завжди власні кошти витрачав на це. Розробив проект сучасної лабораторії у Чернівцях на мільйон гривень. Коли був у Швеції, там у лабораторії бачив апаратуру, якої у виробництві ще немає. Зараз п’ятеро фіналістів цієї всеукраїнської вчительської премії виграли поїздку на світовий фінал у Дубаї. І там за перемогу варто поборотися. Вже подав туди свою заявку.

- Що вам діти подарували після перемоги у Києві?

- Квіти. Хтось приніс коробку цукерок. Але всі знають, що я цього не люблю. Мені досить того, що вони щиро вітають.

- Не берете від учнів цукерок?

- Хіба від тих, хто вже закінчив школу. Іноді мені конверти підсовували, але я віддаю їх — і все. Коли стаєш на такий шлях, стаєш паскудною людиною. Особисто мені було б важко жити з роздвоєною особистістю. Декому це вдається легко.

- Чому свого часу ви вибрали саме фізику?

- Фізика тоді була на підйомі — космонавти, ракети... Крім того, я захоплювався технікою. Коли вчився на фізичному факультеті Чернівецького університету, ходив слухати лекції на математичний факультет. На останніх курсах працював лаборантом, щоб підзаробити до стипендії. А ось в аспірантуру мене не взяли з політичних причин.

- Ви товаришували із відомим диси­дентом Йосифом Зісельсом, обидва навчалися на фізичному. То через це?

- Я знав, чим Йосиф займався, — поширював самвидав. Я теж ті книжки читав. Мав у ті часи кілька розмов з органами, але не через дружбу з Йосифом. Мене хотіли використати — відправити у Чехословаччину, оскільки знаю чеську. То були якраз чехословацькі події 1968 року. Вербували, а для чого — конкретно не знаю. З Йосифом Зісельсом ми дружили з другого курсу університету, відколи він перевівся у Чернівці з Кишинева. Досі підтримуємо стосунки, часто зустрічаємося. Як колись ходили разом у походи, так ходимо і тепер. Йосиф — чесна людина, з принципами. Без принципів не можна витримати все те, що було у його житті.

- У вас не типові ім’я та прізвище. Я думала, ви — поляк. А у книзі Зісельса прочитала, що у вас — чеське коріння…

- Дід прибув до Чернівців із Праги — у пошуках кращого життя. У Чехії я бував багато разів, і трохи можу чеською розмовляти.

- Порівняйте учнів тодішніх і теперішніх...

- Відсоток розумних учнів залишається однаковим у всі часи. Ступінь вихованості змінюється — це так. А розумні як були колись, так є зараз. Є нечемні учні, які виводять вчителя зі себе, але я стараюся обходити гострі кути. Ніколи не кричу, бо чим голосніше кричить вчитель, тим голосніше кричать учні.

- У вас один син. Важче виховувати чужих дітей чи своїх?

- Чужих легше. Але, думаю, виховав свою дитину добре. Свого часу сина віддав в іншу школу, щоб він не вчився у мене.

- Як ви самотужки опанували англійську?

- Взяв книжку — оксфордський курс, 4 томи, і за два тижні її освоїв. Потім багато читав, слухав. Вчив англійську після сорока. Є таке англійське прислів’я: «Дурень за сорок — це вже дурень назавжди». Власним прикладом намагаюся спростувати цю приказку (сміється).