Олександра Коваль: «У Фінляндії кожен день починається в школі з 20-хвилинного читання»

Інженер-механік за освітою, але це не завадило Олександрі Коваль більше 10 років бути організатором Форуму видавців. Що заважає розвитку читання в Україні та чому не варто обирати дітям книжки на свій смак — в ексклюзивному інтерв’ю “ВЗ” президента ГО “Форум видавців” Олександри Коваль.

Щорічно дорослий і дитячий форуми відвідує понад 40 тисяч осіб. Окрім книжкових презентацій та автограф-сесій, форуми нараховують близько тисячі майстер-класів, лекцій, дискусій та зустрічей. Цьогорічний Дитячий форум відвідало близько 15000 осіб. На чотири дні по годинах було розписано понад 400 заходів: читання, зустрічі з письменниками, конкурси, квести, ігри, майстер-класи, спортивні розваги і навіть інтерактивні уроки. 

— Пані Олександро, що вас підштовхнуло створити окремий Форум для дітей?

— Усі мої ідеї і дорослого, і дитячого форумів походять від того, що є певна криза на книжковому ринку. Коли ми починали, всі говорили, що це пов’язано з тим, що держава замало опікується книжковою справою: видавцям не надають дотацій, немає пільг на оренду, натомість є податки на книговидання. І коли ситуація потрохи почала виправлятися, зокрема, було скасовано податки, ПДВ та податок на прибуток, тоді стало зрозуміло, що головна проблема в споживанні. Замало людей купують книжки, і їх треба якимось чином стимулювати. У цьому сенсі найнадійніше готувати собі дорослого покупця з самого дитинства. Щоб дитина бачила, що книжка є неодмінним атрибутом життя. Дуже мало батьків водять дітей у книгарню, переважно купують книжки на свій смак. Дітям не завжди подобається читати те, що пропонують батьки. Дитина сама має обирати. І ось тут на Форумі, коли дитина потрапляє у простір книжок і бачить все це розмаїття, спочатку трохи розгублюється, але згодом обов’язково знаходить те, що її цікавить.

— І щоб залучити дітей до читання, ви вигадали цікаву гру...

— Коли ми почали проводити дитячий літературний захід, були тільки книжки та зустрічі з письменниками. Виявилося, це мало кого цікавить. Я передбачала, що так станеться, але масштабу катастрофи не уявляла. І батьки, і вчителі у школах вважали, що це нудно і нікому не потрібно. Вирішили дослідити, що ж їх цікавить. Наповнили програму майстер-класами — людей побільшало. І тільки тоді, коли ми ввели ігровий компонент (діти збирали наліпки за відвідування різних заходів), це вийшло на високий рівень. Тоді виникла інша проблема: збір наліпок перетворився у дітей на самоціль. Вони не дуже вникали у те, що відбувається, головним було зібрати якомога більше наклейок і отримати приз. Втрачався сенс за формою.

Минулого року ми придумали, як наповнити цю гру сенсом. Діти отримували завдання врятувати країну. Набуваючи різних умінь, відчуттів, тим самим рятували країну від сірості, нудьги і мороку. Приємно, що навколо Форуму гуртуються вчителі і батьки, які розуміють, що дають дитині ці кілька годин перебування у творчому просторі. 

— Подібні заходи дуже затратні. Ви часто наголошуєте на тому, що держава недостатньо фінансує проведення Форуму видавців, у тому числі і Дитячого. Який бюджет Дитячого форуму був цього року? 

— Бюджет Дитячого форуму - приблизно півмільйона гривень, з яких близько 200 тисяч від Львівської міської ради, 28 тисяч виділила обласна рада і адміністрація. 34 тисячі надали спонсори, для того, щоб якомога більше дітей з пільгових категорій мали змогу відвідати Форум. Ще 120 тисяч отримали від продажу квитків. Решту мусимо покрити за рахунок Форуму видавців восени. У цих розрахунках не врахована оплата праці. Ідея проводити дитячі форуми виникла спільно з міською радою. В перші роки влада його повністю фінансувала, але потім, напевно, з’явилися інші пріоритети. Такий захід, який, до речі, має статус національного, повинен би мати свій рядок у бюджеті. Бо сьогодні нам вистачає коштів лише на покриття витрат на організацію та оренду, для розвитку майже нічого не залишається.

— Чого нам бракує із закордонного досвіду для розвитку книжкової справи в Україні?

— Бібліотеки Львова більш-менш забезпечені книжками, але відвідувачів там мало, бо сама бібліотека часто має відштовхуючий інтер’єр. Треба забрати стелажі з книжковими фондами, а виставити новинки, дати більше повітря, простору. Крім того, мають бути програми заохочення саме молодого покоління до читання. Якщо говоримо про закордонний досвід, то у цьому плані для мене прикладом є скандинавські країни. У Фінляндії кожен день починається в школі з 20-хвилинного читання. Діти приходять на урок, витягають кожен свою книжку і мовчки читають. Час від часу відбувається обговорення прочитаного. Коли в Америці зрозуміли, що інтерес до книжок падає, журналісти змовились - у кожному інтерв’ю з відомими людьми запитували про нову прочитану книжку. Формулювали питання не “Що ви читали останнім часом?”, щоб почути стандартну відповідь про Біблію або про відомого класика, а “Ось вийшла така нова книжка, що ви про неї можете сказати?”. Зіркам стало зрозуміло, що з них не злізуть і що вони мусять знати хоча б новинки.

Хочеться, щоб книжки стали не модними, а необхідними. Ми купуємо воду і п’ємо, бо нам це необхідно. Не кажу про дихання, бо дихаємо поки що безкоштовно.

—  А що самі читаєте? 

— Останнім часом всі мої книжки про те, як організувати роботу персоналу, як правильно підібрати людей на певні посади. У мене з цим великі проблеми, швидко закохуюсь в людей. Треба навчитися бути жорсткішою.

Якщо зробити мій особистий ТОП-3, то там обов’язково буде Леся Українка. Вважаю її геніальною, але дуже недооціненою. Поруч з нею буде Іен Мак’юен та Енні Пру.

— Які книжки є у вашій кабінетній бібліотеці?

— Це дивно, але не маю свого кабінету. Я противниця закритих дверей і кабінетів. Орендуємо невелике приміщення, тому бібліотека там не дуже поміщається. До того ж вважаю, що книжки не повинні лежати на полиці, вони мають рухатись, від людей до людей.

— Щось на кшталт буккросингу? 

— Так. Це прекрасна ідея, ми в 2005 році у Києві на Дитячому форумі запровадили та популяризували таку ідею, але в нас це не працює. Книжки беруть і не повертають. Це не буккросинг, а безкоштовна роздача.

— Як ставитесь до електронних “читалок”? Чи ви прихильниця паперових книжок?

— Тільки паперових! Пробувала якийсь час читати з електронних носіїв, але це не моє. Я не здобула навику гортання електронних книжок, люблю бачити одразу дві сторінки, вертатися до прочитаного чи забігати наперед.

— А як будете відновлювати сили після насичених днів Дитячого форуму?

— Як я буду відпочивати? Хм... На роботі! (сміється). Маємо місяць напруженої роботи, зібрати все докупи, здати звіти перед партнерами. А потім... треба готуватися до Форуму. Я б не сказала, що відчуваю велику втому, бо мені подобається те, чим займаюся. Але якщо відверто, то поїхала б на море, в Португалію. Мрію про Лісабон. Я на морі була останній раз... давно (сміється). Я обожнюю воду і відкритий простір, горизонт. Із задоволенням поїхала б в Італію.

— ...а якщо раптом випаде вихідний, як його проведете?

— Буду лежати (сміється). 

— Ви президент потужної громадської організації, “мама” Форумів видавців. Ваша донька не скаржиться на дефіцит уваги?

— Моя родина — це я і моя 26-річна донька Софія. На неї часу вистачає завжди, але розумію, що занадто мало уваги приділяла їй раніше. Кажуть, неважливо, скільки часу ти проводиш з дитиною, важлива інтенсивність і насиченість. Зі свого досвіду скажу, що це не так. Раджу всім знаходити цей час.

— Вона ваша перша помічниця під час організації форумів?

— Звісно, Софія працює на Форумі, хоча цього і не хочеться, вона каже, що не створена для цього і що їй сумно дивитися, скільки зусиль і часу було покладено. І який великий результат для всіх та який мізерний для нас. Але допомагає. Точніше, я її використовую (сміється). Хоча розумію, що вона хотіла б займатися іншим. 

— Як інженер-механік дерево-обробної промисловості стала організатором книжкових заходів? 

— Дилетантам щастить! Вони не бачать усієї небезпеки та усіх проблем того, за що вони беруться. І ось я по-дилетантськи почала займатися книговиданням, пізніше — форумами, здавалося, що це так легко. Але, як виявилось, це не так.

— Звідки така любов до книжок? Маю підозру, що ви виросли в будинку з великою бібліотекою?

— Я почала купувати книжки ще малою, вони тоді продавалися в газетних кіосках. У батьків була не дуже велика бібліотека, бо вони її втратили під час війни. Коли ми жили у львівській хрущовці, три стіни в кімнаті були зайняті книжками. Коли треба було купувати нові, то я зрозуміла, що вони нас виживають з дому (сміється). Під час переїзду до Києва частину з них я віддала або подарувала. Раніше мені здавалося, що накупити книжок та тримати їх вдома — це накопичення певного капіталу. Але коли я їх роздала, зрозуміла, що це правильніше. Книжки повинні подорожувати, а не припадати порохами на полиці.

Фото зі сторінки Facebook.