Коли юні патріоти стояли на смерть під Крутами, полки імені Тараса Шевченка та «Вільна Україна» зберігали нейтралітет…

Історик Роман Кузьмин розмірковує, чому більшовики, які захопили владу у Росії, змогли придушити Українську революцію.

 Леонід Перфецький. Бій під Крутами. Акварель.
Леонід Перфецький. Бій під Крутами. Акварель.

100 років тому у Росії більшовики здійснили жовтневий переворот, скинувши Тимчасовий уряд Олександра Керенського, який прийшов до влади внаслідок Лютневої революції 1917 року. Колись сьоме-восьме листопада були “червоними днями” календаря. Насправді то були чорні дні. Переворот приніс численні жертви, трагедії і самій Росії, і найбільше Україні.

У читальному залі Наукової бібліотеки імені Василя Стефаника зберігається не у сховищі, а у вільному доступі одна з найстаріших українських газет «Діло». Мене цікавило, як Галичина, Львів зустріли повідомлення про жовтневий переворот у Петрограді. За жовтень 1917 року – жодного повідомлення. І лише 9 листопада (тоді була назва місяця «падолист») перша коротка замітка, яка надійшла чомусь з Копенгагена, столиці на той час нейтральної Данії. У ній повідомлялося про переворот у Петрограді, про хаос у місті. Через кілька днів нова замітка, що більшовики визнають право різних народів на відокремлення від Росії…

«Росія для Галичини була далекою і ворожою країною. Галичан більше хвилювало те, що робиться у Києві, де при владі вже була Центральна Рада», – говорить кандидат історичних наук, старший викладач кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини Львівської політехніки Роман Кузьмин.

— Романе Ярославовичу, про перебіг Української революції 1917−1921 років, про те, як її знищила більшовицька Росія, багато написано-переписано. Мене цікавить, як розвивалися події в Україні у перші тижні, місяці після Жовтневого перевороту, якісь маловідомі для широкого загалу факти.

— Коли надійшло перше повідомлення про жовтневий переворот, то зібралася Мала Рада, керівний орган Центральної Ради – великої структури. Постало питання – що робити зі зміною влади в Росії. Ситуація була неоднозначною. Відповідно до Другого Універсалу, Центральна Рада і Генеральний секретаріат офіційно визнавалися Тимчасовим урядом. З другого боку, Центральна Рада складалася переважно з представників українських соціалістичних партій, зокрема Української соціал-демократичної партії, Української партії соціалістів-революціонерів, Української партії соціалістів-федералістів. Постала дилема: кого підтримувати – колег соціалістів у більшовицькій Росії чи все-таки легальний на той час Тимчасовий уряд? Після тривалих дебатів вирішили зайняти позицію нейтралітету. Було утворено так званий Революційний комітет для охорони революції в Україні.

— Якої революції?

— Революція була тільки одна – Лютнева… У той комітет, окрім представників Центральної Ради, зокрема Симона Петлюри, Миколи Шрага, увійшли також більшовики – Георгій Пятаков, Володимир Затонський, і представники єврейських політичних організацій. Вирішили захищати здобутки Лютневої революції. Тим більше, що командувач Київського військового округу генерал Михайло Квєцінський (очевидно, мав польське коріння) заявив, що буде рішуче боротися з усіма спробами більшовиків захопити владу на території його юрисдикції, тобто Києва. Він доручив юнкерам, кадетам, а також донським козакам (у той час у Києві проходив Всеросійський з’їзд козачих частин) взяти під охорону стратегічні пункти життєдіяльності міста. Оскільки Мала Рада на своєму засіданні вирішила не визнавати влади Ради народних комісарів на чолі з Ульяновим, більшовики Георгій Пятаков, Володимир Затонський вийшли зі складу Революційного комітету. Більшовики почали самостійно працювати, потихеньку готуючи військовий переворот, таємно купуючи за готівку зброю у тилових частинах довкола Києва у напівголодних солдатів. Більшовики озброїли до двох тисяч робітників, у тому числі і з заводу «Арсенал». Генерал Квєцінський озброїв юнкерів і дав їм наказ заарештувати членів Військово-революційного комітету. Центральна Рада маневрувала між колишніми царськими генералами і більшовиками. Їй вдалося «виплисти» і згідно з III Універсалом (7 листопада 1917 року) оголосити себе чинною владою, яка повністю перебирає на себе усю повноту влади – цивільної і військової. Фактично починається формування державного апарату Української Народної Республіки. Українські більшовики телеграфували голові Ради народних комісарів Леніну, що більшовики разом з українцями здобули перемогу у Києві. З Петрограда надійшов ультиматум у формі запитання: чи визнає Центральна Рада на території колишньої Російської імперії владу Ради народних комісарів чи не визнає? Негативна відповідь означала початок конфронтації та початку першої українсько-більшовицької війни наприкінці 1917 року.

— Здається, найбільш помітним спротивом Центральній Раді було повстання робітників заводу «Арсенал»?

— Було два повстання робітників «Арсеналу». Перше – у жовтні 1917 року. У ньому брали участь не тільки робітники цього заводу, а й інших підприємств, залізничники… Сигналом для повстання був проліт над Києвом аероплана, він тричі облетів місто. Юнкери не могли придушити це повстання, хоча робили кілька спроб. Дивно, але факт: в обороні “Арсеналу” брав участь українізований полк імені Богдана Хмельницького, командуючий українськими військами в Києві підполковник В. Павленко теж підтримував повстання більшовицького ВРК. Друге повстання на «Арсеналі» було більш кривавим. Його придушило військо під керівництвом Симона Петлюри у січні 1918 р.

Великою помилкою тогочасних українських політиків, зокрема керманичів Центральної Ради М. Грушевського, В. Винниченка, було нерозуміння необхідності створення регулярної армії для захисту завоювань Української революції. Мовляв, в умовах соціалістичної республіки вона не буде дієвою. Достатньо озброїти робітників, селян, і вони дадуть гідну відсіч будь-якому агресорові. Саме тому банди М. Муравйова вдерлися до Києва, стративши тисячі тих, хто хоч трохи симпатизував українській владі. В останній момент Симон Петлюра намагався сформувати Кіш Слобідської України. Через ці ілюзії та недалекоглядність очільників Центральної Ради і став можливим героїчний і трагічний бій під Крутами 29 січня 1918 року, коли кількасот юнкерів і студентів протистояли більшовицькій навалі. Прикро констатувати, що саме у цей час українські формування, як-от полки імені Тараса Шевченка, «Вільна Україна» та деякі інші, оголосили про свій… нейтралітет.

— Що змінилося з прийняттям 9 січня 1918 року Четвертого Універсалу Центральної Ради?

— Українська Народна Республіка стала цілком незалежною, самостійною державою. Це дало їй можливість взяти участь у переговорах у Бресті паралельно з делегацією більшовицької Росії щодо укладання Мирного договору з країнами Четверного союзу, які протистояли Антанті.

— Що ж отримала Україна у результаті цих переговорів?

— Німеччина і Австро-Угорщина визнали незалежність УНР і зобов’язалися вибити з її території більшовицькі війська. Натомість Центральна Рада взяла на себе зобов’язання постачати у ці країни продовольство, якого їм так бракувало. Але оскільки Центральна Рада не мала розгалуженого управлінського апарату, який би займався збором продовольства серед селян, то німці та австрійці вдалися до самостійної реквізиції усього необхідного. Це викликало величезне незадоволення населення. Окрім того, німці почали втручатися у внутрішні справи УНР. Це призвело до заколоту проти Центральної Ради. Німці зробили ставку на колишнього бойового царського генерала (вирізнявся особистою хоробрістю і мав найвищі царські нагороди) Павла Скоропадського. Він проголосив себе гетьманом України з фактично необмеженими диктаторськими повноваженнями. Це неоднозначна, суперечлива постать. Був монархістом, відданим цареві, і водночас розумів необхідність автономії України, її соціального і культурного розвитку. При Скоропадському в країні запанували відносні порядок і стабільність. При ньому було відкрито Українську академію наук, Академію мистецтв, збільшено кількість українських шкіл. Але в країні наростало невдоволення селянства аграрною політикою Скоропадського. Не були задоволені його внутрішньою політикою робітники і залізничники, значна частина інтелігенції. Влада Скоропадського трималася на німецьких багнетах. Зрештою, у Німеччині спалахнула соціалістична революція. Скоропадський відчув, що його влада добігає кінця, і 14 грудня 1918 року сам зрікся гетьманства. Йому на зміну прийшла так звана Директорія, яку спочатку очолив Володимир Винниченко, а згодом – Симон Петлюра. Директорія не була спроможна на реальну аграрну реформу, не змогла зупинити падіння економіки і протистояти більшовицьким військам, які на початок 1919 року захопили більшу частину території України, включаючи і Київ. Відомий жарт: «У вагоні – Директорія, під вагоном – територія». Фактично Директорія припинила своє існування 21 листопада 1920 року. А остаточною поразкою національно-визвольних змагань українського народу вважають 1921 рік, коли 18 березня було підписано Ризький мирний договір, який санкціонував поділ українських і білоруських земель поміж Польщею і радянською Росією.

Фото з Вікіпедії.