100-річчя холостого пострілу «Аврори»…

Попервах і Ленін, і Сталін називали Велику Жовтневу Соціалістичну революцію переворотом.

Бачив на власні очі пожовклу від часу брошурку зі статтею Сталіна за 1923 рік, де подію в ніч з 25 на 26 жовтня 1917 року (за новим стилем офіційна дата 7 листопада)названо жовтневим переворотом. Ще раніше вживав це слово Володимир Ілліч. Згодом більшовицькі керманичі збагнули, що слово «переворот» нагадує «палацовий переворот»… І заднім числом придумали гордовиту назву «Велика Жовтнева революція».

 «Довкола зрада, боягузтво і обман…»

 Це був якийсь дивовижний збіг сприятливих і несприятливих обставин, трагічна помилка історії. Вона сплетена з недалекоглядності, нерішучості, невмотивованого демократизму і лібералізму одних дійових осіб – та авантюризму, цинізму і жорстокості інших.

 Перший крок до тієї трагедії зробив імператор Микола ІІ, коли не дослухався порад деяких мудрих людей зі свого найближчого оточення і втягнув благополучну, заможну на той час Росію у криваву бійню з Німеччиною на боці Антанти. До речі, і в оточенні Гітлера були генерали, які застерігали його від одночасної війни з Англією і Радянським Союзом. Не знати, чи радився Микола ІІ щодо війни з Німеччиною зі своєю коханою дружиною, німкенею Олександрою Федорівною…

Затяжна війна з Німеччиною, величезні втрати на фронті, більшовицька агітація за припинення війни, змова воєначальників проти Миколи ІІ, хлібні бунти у Петрограді пришвидшили крах 300-річної імперії Романових і спричинили Лютневу буржуазно-демократичну революцію 1917 року. Микола ІІ у своєму щоденнику у відчаї написав: «Довкола зрада, боягузтво і обман…»

Леніна привезли у Росію, як «бацилу чуми», в опломбованому вагоні»

Майбутній голова Тимчасового уряду Олександр Керенський, успішний адвокат, блискучий оратор і, без сумніву, демократ, дозволив противникам царизму, закордонним політемігрантам повернутися в Росію. Для цього було два шляхи. Перший – через Англію і Мурманськ. Але тільки для тих, хто підтримував війну з Німеччиною до повної перемоги. На пацифістів чекав арешт. Другий шлях – через Німеччину, Данію, Швецію і Фінляндію, яка була у складі Російської імперії. Німеччина сприяла тим, хто виступав за вихід Росії з війни…

Ленін та його соратники проґавили Лютневу революцію. За словами самого ж Леніна щодо декабристів, він був «страшенно далекий» від російського народу. Територіально далекий. Від 1907 по 1917 рік він жодного дня не перебував у Росії. А Сталін у цей час відбував вісім заслань царського уряду… Троцький через різні країни опинився у США.

Коли Ленін відчув, що теорія соціалістичної революції, яку він розробив у бібліотеках європейських столиць, може лишитися на папері, вирішив, що треба «впасти на хвіст» Лютневої революції. Агент німецького Генштабу, такий собі Ганецький із Цюріха, домовився з владою Німеччини про дозвіл 32-м російським політемігрантам проїхати через територію Німеччини і про відповідне фінансування. Пасажирів-пацифістів, що виїжджали поїздом з Цюріха, проводжало близько ста патріотично настроєних політемігрантів з вигуками «Ганьба!». Мовляв, повертаєтесь через територію держави, яка воює з Росією…

Цей факт деякі публіцисти трактували як доказ шпигунства Леніна на користь Німеччини. Але більшість істориків з цим не погоджуються. Мовляв, який з Леніна шпигун? Німці фінансували усіх тих, хто мав сприяти розкладанню російського війська і припиненню війни… Шпигунство Леніну пришили у липні 1917 року, коли більшовики зробили спробу збройного повалення Тимчасового уряду. Ленін переховувався від арешту на озері Розлив. Пригадується жарт – Ленін на розливі…

Ленін і його соратники поверталися до Росії у так званому опломбованому вагоні. Як висловився Вінстон Черчілль, «Леніна повертали у Росію як бацилу чуми», маючи на увазі ізоляцію головного більшовика від зовнішнього світу. Але Черчілль дещо перебільшив. З чотирьох дверей у вагоні опломбованими були лише троє. Через одні можна було вийти на станціях купити пива і газет. Політемігрантів супроводжували двоє німецьких офіцерів. Ленін сам окреслив крейдою територію їхніх купе. Жодних розмов, жодних дискусій… Серед політемігрантів було багато курців. Курити можна було тільки в туалеті. Ленін запровадив платні квитки до туалету, щоб курці надовго і часто не займали туалет.

Серед пасажирів «опломбованого вагона» був і львівський єврей-дотепник Карел Радек. Йому належить серія анекдотів про Сталіна. Помер у тюрмі в 1939 році.

Двигуном перевороту був «корисний мерзотник» Лев Троцький

Здавалось би, ніщо не віщувало перемоги більшовиків. Лютий 1916 року: кадети нараховували у своїх лавах 100 тисяч осіб, есери – 400 тисяч, меншовики – 35 тисяч, більшовики – лише 24 тисячі. Жовтень 1917 року: кадети – 70 тисяч, есери – 1 мільйон, меншовики – 200 тисяч, більшовики – 300 тисяч. Все більше і більше громадян Росії розуміли, що Тимчасовий уряд Керенського не здатний розв’язати жодного із питань, які їх хвилюють. Головне – не зупинить війну… Але загальний баланс політичних сил був явно не на користь більшовиків. Вони зрозуміли, що Установчі збори, які проголосили перед жовтневим переворотом, не дозволять їм сформувати демократичним шляхом свій уряд.

У радянські часи настільною книгою кожного комуніста мав бути «Короткий курс ВКП (б)», виданий 1938 року. Прізвища Сталіна на обкладинці не значилося. Але всі розуміли, хто автор цього творіння. У цьому творі роль Йосифа Віссаріоновича прирівнювалася у Жовтневій революції до ролі вождя «світового пролетаріату» Володимира Леніна. Колишніх соратників Сталіна було названо ворогами народу. Особливо це стосувалося Лева Троцького (Лейби Бронштейна).

 А ось що писав Сталін 1918 року у газеті «Правда»: «Уся робота з практичної організації повстання відбувалася за безпосереднього керівництва голови Петроградської ради Троцького. Швидким переходом гарнізону на бік Ради й умілою постановкою роботи Військово-революційного комітету партія зобов’язана, перш за все, товаришу Троцькому…» А що Ленін? Він не відмовився від слів про Троцького – «Іудушка Троцький». Але уточнив: «Деякий мерзотник може бути для нас тим корисний, що він мерзотник. У нас господарство велике, а у великому господарстві будь-яка паскуда згодиться…».

Американський журналіст лівого спрямування Джон Рід був у ті буремні дні в Петрограді і написав документальну книгу «Десять днів, що струсонули світ». У цій книзі жодного разу не згадано прізвище Сталіна… Не дивно, що після смерті Леніна книгу було заборонено…

Лев Троцький, безперечно, темна особистість. Політичну еміграцію відбував у різних країнах, востаннє у США. Невідомо, скільки готівки привіз у Росію Ленін. А от Троцький від єврейського банкіра Джейкоба Шиффа, який ненавидів Росію, отримав грант у сумі 20 мільйонів доларів… Для більшовиків гроші ніколи не пахли. Перед жовтневим переворотом Троцький обіймав посаду голови Петербурзького воєнно-революційного комітету. Завдяки харизмі, ораторським здібностям залучив на бік більшовиків майже весь Петроградський гарнізон і балтійських моряків. Припинити революційну смуту міг би генерал Корнілов. Але Керенський розпорядився заарештувати генерала, побоюючись, що той претендує на його посаду голови уряду. Тим самим Керенський був позбавлений підтримки вірної йому частини армії.

На час захоплення Зимового палацу «жіночий батальйон» пішов митися…

Свого часу радянський кінематограф до дір ганяв фільм Ейзенштейна «Октябрь», де не було жодних документальних кадрів, а лише постановочні сцени штурму Зимового палацу. За словами опозиційного до нинішньої офіційної історичної науки путінської Росії історика Юлії Кантор, це був не штурм, а захоплення. Вона нагадує, що царська родина від 1915 року у цьому палаці не жила і переїхала у Царське Село. Величезні зали були віддані під лікувальні ліжка поранених на війні солдатів. У день штурму 25 жовтня голова Тимчасового уряду Керенський виїхав з палацу, де засідав уряд, для встановлення контактів з вірними йому військами. На відомій картині зображено Керенського, як він у жіночому вбранні (сестри милосердя) тікає з палацу. Насправді Керенський виїхав у своєму одязі машиною з відкритим верхом… Цей наклеп він не раз спростовував, перебуваючи в еміграції.

Сигналом для захоплення Зимового палацу став холостий постріл корабля «Аврора», що стояв на Неві. Команда корабля через кілька днів спростувала у пресі інформацію, що бойовий снаряд нібито пошкодив дах Зимового палацу. За дослідженнями Юлії Кантор, Зимовий палац обороняли від 500 до 700 осіб. Це були юнкери і фанатично відданий уряду Керенського «жіночий батальйон». Але надвечір 25 жовтня це жіноче товариство пішло митися і вечеряти. Тимчасовий уряд явно легковажив, адже соратники Леніна Зінов’єв і Каменєв оприлюднили через пресу ймовірну дату штурму – 31 жовтня… Чи стріляли якісь гармати по Зимовому палацу? Стріляли. Це були гармати Петропавловської фортеці, що перебувала у руках пробільшовицьки налаштованих матросів. Стріляли по фасадній частині палацу, де були ліжка поранених. Щонайменше 20 хворих було вбито… А порівняно невеликий загін під командуванням Антонова-Овсєєнка зайшов через незачинені бічні двері і довго блукав темними коридорами, поки не почув в одній із кімнат голоси членів Тимчасового уряду. Їх було заарештовано і відправлено до Петропавловської фортеці. Це у поемі Маяковського «Хорошо!»: «Которые тут временные – слазь! Кончилось ваше время!». Маяковський не був свідком тих подій, але, очевидно, чув про нечуване мародерство «повсталого народу». Не виключено, що з цензурних міркувань народилися оці делікатні поетичні рядки: «… Какой-то смущенный сукин сын, а над ним путиловец нежнее папаши: «Ты, парнишка, выкладывай ворованные часы – часы теперича – наши…».

Неймовірне мародерство почалося з самого ранку 26 жовтня. До палацу вривалися натовпи солдатів, матросів, різної міської голоти. Уся ця рвань вирізала із м’яких диванів шматки шкіри, хапали посуд, антикварні речі… Солдати кололи багнетами портрети монархів та інші картини… Були випадки використання фарфорових ваз як унітазів… З лежачих поранених солдатів зривали бинти із лицевої частини голови, підозрюючи, що так ховаються від розправи юнкери… Вздовж палацу була вирита канавка. Нею текла червона рідина. Думали, кров. А то було дороге червоне вино з царських сховищ. Згодом біля цих сховищ виставили революційний караул. Через кілька днів у столиці почався розгул бандитизму. Олександр Блок у поемі «12» описав це так: «Закрывайте этажи – ночью будут грабежи, отмыкайте погреба – гуляет нынче голытьба»…

«Караул втомився…»

Будь-які надії на демократичний розвиток подій у післяреволюційній Росії розвіялися як пороховий дим 6 січня 1918 року, коли відбулися задекларовані більшовиками Установчі збори. О 4 годині 20 хвилин до зали, де засідали делегати, зайшов матрос Желєзняк і від імені комісара Дибенка оголосив про розпуск зборів, сказавши крилату фразу «Караул втомився…».

Забігаючи наперед, скажемо, що більшовики не виконали своїх гасел «Фабрики і заводи – робітникам, землю – селянам!». Саме з цими гаслами вони прийшли до влади, цинічно обманувши свій народ. Було ще одне гасло: «Мир – народам!». Яким мав бути мир по-більшовицьки, інтуїтивно відчув Олександр Блок: «Мы на горе всем буржуям мировой пожар раздуем…».

Чи справді такою злиденною була царська Росія?

Вважають, що однією з причин революцій є зубожіння народу. Радянська пропаганда доводила, що соціалістичний устрій приніс народам колишньої Російської імперії життя щасливе і заможне.

Безперечно, у царській Росії було велике соціальне розшарування різних верств населення. Процвітали корупція і хабарництво. Досить згадати комедію Гоголя «Ревізор»… Але звернімося до деяких цифр і фактів.

Зарплати 1913 року

  • Некваліфікований робітник – 20−35 рублів
  • Столяр – 37 рублів
  • Вантажник – 20 рублів
  • Токарі, слюсарі, фрезерувальники – 75−120 рублів
  • Вчитель початкової школи – 85 рублів
  • Вчитель старших класів гімназії – 100 рублів
  • Лікар земської лікарні – 80 рублів
  • Фельдшер – 55 рублів
  • Депутат Державної Думи – 350 рублів

Ціни на деякі продукти харчування

  • Картопля 1 кг – 15 копійок
  • Буханець чорного хліба 400 грамів – 3 копійки
  • Молоко 1 літр – 14 копійок
  • Олія рослинна 1 літр — 40 копійок
  • М’ясо теляче парне (вирізка) 1 кг – 70 копійок
  • Риба морожена осетр 1 кг – 90 копійок
  • Ікра чорна зерниста 1 кг (!) – 3 рублі

Про рівень життя у дореволюційній Росії можна скласти певне уявлення з деяких творів художньої літератури. Колись обов’язковим для вивчення у радянських школах був роман пролетарського письменника Максима Горького «Мати». Він описував життя майбутнього революціонера підлітка Павла Власова з похмурої робітничої слобідки. Після смерті батька-пияка він був змушений малокваліфікованою роботою на заводі заробляти на себе і на матір. В одну із зарплат «Павло зробив все, що треба молодому хлопцеві: купив гармоніку, сорочку з накрохмаленою груддю, яскраву краватку, калоші, тростину і став таким же, як усі підлітки його років…».  Павло мав можливість купити і рушницю для полювання, але не захотів, бо його вабила революційна боротьба. Бачили фільм «Одруження Бальзамінова» за п’єсою Островського? Швець, якого грає молоденький Віцин, вважає себе бідняком. Але, попри це, тримає у хаті прислугу Матрону…

Батько Леніна, Ілля Ульянов, мав шестеро дітей. Дружина не працювала. Якщо припустити, що інспектор народних училищ симбірської губернії не брав хабарів, то зарплата цього чиновника була чималенькою…

Як відомо, сам Ленін відбував заслання у сибірському селищі Шушенському. Царський уряд видавав кожному вигнанцю 8 рублів. Ніби мізерні кошти. Але кожен переселенець мав можливість підробляти фізичною чи розумовою працею. Ленін підробляв гонорарами у зарубіжних виданнях і постійно випрошував гроші у матері. Ось як описувала побут Леніна у Шушенському Надія Крупська: «Дешевизна у цьому Шушенському була вражаючою. Володимир Ілліч за свої 8 рублів мав чисту кімнату, харчі, прання і ремонт білизни. Щоправда, обід і вечеря були простенькими. На один тиждень для Володимира Ілліча вбивали барана, яким годували його щодня. Коли це з’їдав, купували на тиждень м’яса і робили котлети. У цілому заслання пройшло непогано…». Сам Ленін зізнавався, що у Шушенському набрав ваги і підправив своє здоров’я… Чи згадував це заслання Ілліч, коли ініціював для своїх політичних опонентів Соловки? І Сталін, який продовжив справу Леніна, – сотні концтаборів по всій країні?

Радянська пропаганда постійно писала про відсталість царської Росії і величезний соціально-економічний прогрес Радянського Союзу. Але наведемо деякі факти. Безоплатна медицина і освіта були і в царській Росії. За царя Миколи ІІ кількість лікарень зросла у 4 рази, а в період 1917 – 1928 років зменшилася в 1,5 раза. 1913 року за партами початкових шкіл сиділо більше дітей, аніж 1928 року. Був ще радянський міф про технічну відсталість Російської імперії. А між тим у дореволюційній Росії виготовляли панцерники, танки, підводні човни. Було створено перший у світі бомбардувальник. Киянин Сікорський після революції емігрував до США і створив вертоліт, на якому досі літають американські президенти…

Чи бродить Європою привид комунізму?

 Письменник Джон Рід описав 10 днів, які потрясли світ. Щодо колишнього Радянського Союзу, то його трясло принаймні до 1991 року, коли розпалася радянська імперія. Достатньо кількома реченнями нагадати, скільки людей загубив, скільки доль скалічив той більшовицький експеримент. Мабуть, це буде неповний перелік злодіянь і трагедій комуністичного режиму. Громадянська війна, голод, розруха, політика військового комунізму (коли скасували гроші і видавали продукти і речі по картках), червоний терор, висилка з країни великої групи інтелігенції (так званий філософський пароплав), нищення церков, система ГУЛАГу, примусова колективізація, розкуркулення, розстріляне українське відродження, Голодомор 1932−1933 років, полювання за «ворогами народу», змова Гітлера і Сталіна, бездарне керівництво військовими операціями Другої світової війни, повоєнні репресії, масові висилки галичан до Сибіру. А далі – Афганістан, Чорнобиль… Схоже, що привид комунізму і далі бродить Європою. Путінською Росією – точно. Не випадково там не наважуються винести мумію Леніна з Мавзолею, а значна частина населення симпатизує катюзі Йосифу Сталіну. Не знати, хто для Володимира Путіна більший кумир – Йосиф Віссаріонович чи, може, цар-батюшка Микола ІІ? Росія не може без царя в голові…

Ілюстрації з архіву «ВЗ»