Шестиденна війна

1947 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію про план поділу Палестини на арабську та єврейську держави з наданням особливого статусу району Єрусалима під управлінням ООН. Таке рішення влаштовувало євреїв, але аж ніяк не арабів. Наступного дня після створення Ізраїлю, 15 травня 1948 року, п’ять арабських держав почали  вторгнення в Ізраїль з метою знищення нової єврейської країни і створення в Палестині єдиної арабської держави.    

Через поразку в цій війні арабів Ізраїль збільшив свою територію, Єрусалим поділили на Західний (Ізраїль) та Східний (Йорданія), сектор Газа відійшов під контроль Єгипту, а Західний берег річки Йордан — під контроль Йорданії.

Після Суецької кризи 1956 року, коли СРСР і США зайняли єдину позицію і зупинили вій­ну на Близькому Сході, понад десятиріччя між Ізраїлем і його арабськими сусідами тривав сякий-такий мир. Ізраїльські та єгипетські збройні сили були розділені Сінайською пустелею, де розміщувалися миротворчі війська ООН. Однак жодній зі сторін така ситуація не подобалася. Араби відмовлялися прийняти постійну присутність єврейської держави у Палестині, в той час як Ізраїль мріяв розширити свою територію. Та найбільш невдоволеними виявилися палестинські біженці, що жили навколо кордонів Ізраїлю. Вони прагнули повернути собі те, що вважали своєю батьківщиною.

1964 року низка арабських країн створила «Організацію визволення Палестини», яка мала стати офіційним представником інтересів палестинських арабів. Єгипет озброїв «армію визволення» ОВП, яка поставила собі за мету знищення Ізраїлю. Сирія ж підтримувала інше партизанське угруповання, ФАТХ, очільником якого став Ясір Арафат.  1967 року удари палестинських партизанів стали серйозним подразником для Ізраїлю, котрий відповідав на їхні вилазки каральними військовими ударами по Йорданії та Сирії.

16 травня 1967 року президент Єгипту Гамаль Абдель Нассер послав свої війська на Сінай і поставив вимогу оонівським миротворцям покинути півострів. Через шість днів він оголосив, що закриває для ізраїльських суден Тіранську протоку, що з’єднує затоку Акаба з Червоним морем. Такі дії викликали народне піднесення у всьому арабському світі. Йорданія, Сирія та Ірак спішно приєдналися до Єгипту у військовому альянсі.

Та Ізраїль теж готувався до війни. Військовим міністром був призначений Моше Даян, генерал, що завжди дотримувався жорсткої лінії у відносинах із арабами. Терміново провели мобілізацію ізраїльських збройних сил. Незважаючи на яскраву риторику арабів, зокрема й заклики Нассера скинути євреїв у море і знищити їх як націю, було незрозуміло, чи наважаться арабські країни атакувати Ізраїль. І ізраїльтяни вирішили не чекати.

На світанні 5 червня авіація Ізраїлю завдала масованого попереджувального удару по єгипетських ВПС. Ізраїльські літаки з’явилися над ворожою територією не зі сходу, де на них могли чекати, а з півночі й заходу, здійснивши на низькій висоті півколо над Середземним морем. За 500 вильотів знищили 309 з 340 єгипетських літаків, в основному на аеродромах. Після чотирьох днів боїв ізраїльські танки досягли східного берега Суецького каналу, розбивши величезну кількість єгипетського війська. Водночас три ізраїльські танкові дивізії увійшли до Сінайської пустелі. Наземні сили Єгипту, які залишилися без підтримки з повітря в секторі Газа та на Сінаї, були приречені. Саме перший день війни визначив кінець усієї кампанії, котра закінчилася повним розгромом переважаючих сил Єгипту.

Подібним чином події розгорталися й на східному фронті. У перший день війни були практично знищені йорданські ВПС. Військові частини Йорданії  чинили відчайдушний опір, та на 7 червня десантники Ізраїлю вибили їх зі Східного Єрусалима й Західного берега річки Йордан. Того ж дня протиборчі сторони погодили умови припинення вогню. Після перемоги над Єгиптом і Йорданією 9 червня Ізраїль повернув вістря атаки на Сирію і захопив у неї стратегічно важливі Голанські висоти, здійснивши потужний удар танковими частинами й піхотою. Сирійські війська були змушені відійти до південних околиць Дамаска.

На вечір 10 червня війна була закінчена. Ізраїль, маючи населення  2,5 мільйона чоловік і збройні сили у 275000, переміг арабські країни зі сумарним населенням понад 40 мільйонів і збройними силами у 395000. Шестиденна війна коштувала Ізраїлю 689 чоловік убитими; араби втратили  близько 13500, серед них 1500 офіцерів і пілотів, 5000 військових пропали безвісти. Ізраїль захопив Західний берег річки Йордан, Східний Єрусалим, сектор Газа та Сінайський півострів, утричі збільшивши власну територію. Єрусалим було оголошено єдиною й неподільною столицею Ізраїлю. Хоча згодом ізраїльтяни полишили Сінайський півострів і сектор Газа, Голанські висоти і Східний Єрусалим залишаються анексованими територіями Ізраїлю, а Західний берег річки Йордан перебуває під його окупацією.

Однак Ізраїлю не вдалося перетворити цей блискучий воєнний тріумф  на тривалу політичну перемогу. Президент Нассер продовжував правити Єгиптом й незабаром почав отримувати величезну військову допомогу від Радянського Союзу, який також постачав озброєння Сирії та Іраку.

Ізраїль був змушений звернутися по допомогу до США, які надали йому найсучаснішу воєнну техніку. За два роки після Шестиденної війни Близький Схід було втягнуто у запеклу гонку озброєнь, за лаштунками якої стояли дві супердержави.