Донор мазохізму

Відомий письменник Леопольд Захер-Мазох писав німецькою мовою, називав себе русином, був автором романів та новел, які викликали захоплення читачів, та низькопробних замальовок-одноденок, а в історію увійшов зі скандальною славою, що переважила літературну - як донор назви для відомого явища з патологічної психології.

У 1872 році, коли Леопольду Захер-Мазоху було 36 років, у Парижі вийшла його повість “Дон Жуан з Коломиї”. Літературознавці назвали цю подію сенсацією та “літературним вибухом в Європі”. Письменник став знаменитістю. Попереду у нього були роки слави і забуття, кохання та зрад, багатства та бідності. Він став автором чудових творів і низькопробної писанини... За кілька років до смерті (письменник помер 1895 року) Леопольд Захер-Мазох прославився вдруге. Віденський психіатр Ріхард фон Крафт-Ебінг ввів у медичну практику термін “мазохізм”, як протилежність “садизму”, використавши без дозволу ім’я Мазоха. Проблему мазохізму згодом розвинув і дослідив Зигмунд Фройд. Так ім’я автора “Венери у хутрі” та інших творів, фактично забутих, бо віддалених від “основної” теми, залишилося в історії літератури та психіатрії саме у прив’язці до конкретного психічного відхилення: отримання сексуального задоволення від болю, цілковите і безумовне підкорення волі іншої особи. 

Письменник наполегливо розробляв тему стосунків жорстокої прекрасної жінки та слабкого, залежного від неї, готового принижуватися чоловіка. Іронія долі полягає у тому, що Мазох писав далеко не лише такі твори. Мало хто з теперішніх читачів може сказати, що читав іншу прозу цього автора, окрім “розкручених” “Венери у хутрі” та “Дон Жуана з Коломиї”. А поза тим твори Мазоха перекладені українською Наталкою Іваничук та Іваном Герасимом. Українська культура мала на цього письменника помітний вплив, хоча він українською й не писав. Є поміж творів Мазоха такий, скажімо, як “Опришок Магас” - оповідання-легенда про життя гуцулів, історія героя, що відновлює кодекс честі. 

А є “Жіночі образки з Галичини”. Дозволю собі кілька цитат з останньої.

“Коли полька володіє мужчиною, великоросіянка хоче йому підкорятися як німкеня, то українка вимагає рівності з ним. При кожній нагоді в ній спалахує нестримна козацька натура, що не знає жодного пана і жодного слуги. Між Доном та Карпатами живуть вроджені демократи, ні візантійський цісар, ні варяги, ніякий король Польщі, ніякий цар не зламали їх духу, не підкорили їх свідомості. Вони завжди готові змінити плуг на спис, живуть маленькими республіканськими громадами, як рівні з рівними, для східних слов’ян - паростки майбутнього, паростки свободи”. 

“У українки ідеї свободи та рівності знаходяться в крові. Вона є демократкою, а в релігійних справах має нахил до сумнівів”. 

“Тут жінка повсюдно стоїть з мужчиною на рівній нозі - вдома, в товаристві, у громадському житті (...). Ця риса властива не лише вищим верствам. Треба бачити гуцула, коли він гірською стежкою за вуздечку зводить вниз коня своєї дружини. Галицький селянин є під владою своєї жінки”.

Мазох, якщо і перебільшував, якщо й створював про свою батьківщину певний міф, то все ж не був надто далекий від правди життя. Його спостереження та висновки були щирими. Він добре орієнтувався у галицьких реаліях, бо виріс тут. Дитячі роки, коли закладається основа особистості, він провів у Львові, тобто у приміських Винниках. Через те, що народився хворобливою дитиною, його віддали годувальниці та няньці — українській селянці Гандзі. Від неї він навчився української мови, до 12-ти років вона була його основним співрозмовником, від неї він чув народні казки, легенди, оповідки, пісні. А вдома, у Львові (батько Леопольда був шефом поліції, мати — донькою лікаря, професора клініки Львівського університету, за деякими джерелами — ректора Львівського університету), в родині спілкувалися польською, французькою та німецькою. Згодом сім’я перебралася до Праги, а тоді у Грац, де в університеті Мазох вдосконалив свою німецьку, а за кілька років написав свій перший роман німецькою мовою... Є певні свідчення, що Мазох згодом приїжджав і до Львова, читав в університеті лекції... 

Життя Мазоха було сповнене змінами міст, злетами та падіннями у любовних та сімейних стосунках. Він багато писав, засновував та редагував літературні журнали, працював театральним критиком у газетах, створював спілки народної освіти та аматорські театри і навіть розробляв проект водогону. Помер у психіатричній клініці у Ліндгаймі на 60-му році життя. Урна з його прахом через кілька років згоріла під час пожежі... 

У літературному спадку письменника, окрім відомих творів, є багато інших: “Одна галицька історія”, “Емісар”, “Граф Донський”, “Образки з життя Галичини”, “Останній король мадярів”, “Новий Йов”, “Гайдамак”...