Створила шедеври, але не побачила їх надрукованими за життя

Минуло 90 років від дня народження талановитої майстрині книжкової графіки, класика художнього оформлення книг Софії Караффи-Корбут. Неоціненний вклад Софії Караффи-Корбут (на фото) у нашу національну мистецьку культуру. За майже 40 років творчої діяльності вона втілила в графіці чисельні літературні образи — проілюструвала близько 60 творів українських письменників, у тому числі класиків і сучасників. Вони вийшли тиражем понад сім мільйонів примірників у видавництвах “Веселка”, “Каменяр”, “Дніпро”.

Особливим здобутком Софії Караффи-Корбут є Шевченкіана. В 1967 році вийшов друком “Кобзар” Шевченка з її 34 ілюстраціями. Майже 100 ліногравюр, створених за мотивами поезій Тараса Шевченка, зберігаються у Шевченківському національному заповіднику в Каневі.

Проте найвищим досягненням художниці, що викликає велике захоплення поціновувачів мистецтва, є досконалий, вражаючий цикл ілюстрацій до поеми Івана Франка “Іван Вишенський” і до драми-феєрії Лесі Українки “Лісова пісня”, які визнано шедеврами національного графічного мистецтва. Потратила на них 17 років життя. Проте за життя Софія Караффа-Корбут не побачила їх надрукованими. Видані вони вже після смерті художниці завдяки великим старанням розпорядника її творчої спадщини Василя Валька, а також доброчинців Степана Давимуки, Георгія Кирпи та інших у 2000 і 2001 роках.

Сповна охарактеризувала творчість художниці мистецтвознавець Христина Саноцька, яка писала, що Софія Караффа-Корбут “в своїх творах викладає всю себе, несподівані духовні можливості, багатющі знання життя, людської натури, свого народу і, врешті, професійних таємниць свого мистецтва. Вона віртуозно володіє різцем, графічним пером. Має свій артистичний почерк, який ні з ким не можна порівняти. Спосіб ведення графічної лінії — динамічний, досить різкий, експресивний. Образи, створені художницею, ставали поруч з літературними шедеврами, звучали з ними в унісон, як своєрідна музика ліній та плям, ритмів орнаментальних візерунків”.

Залишила по собі Софія Караффа-Корбут велику творчу спадщину і добру славу. Була не лишень художницею, а й писала прозові твори, вірші польською і українською мовами. Її величезна робота ніколи не була оцінена владою. Не отримала вона Шевченківської премії.

Цього року минає 18 років, як відійшла у вічність Софія Караффа-Корбут. Ім’я її не забуто. Про неї пишуть, досліджують життєпис і художню творчість, зняли декілька документальних фільмів. У 2004 році у видавництві “Каменяр” вийшла друком “Графиня із Куткора” Оксани Думанської. За словами Оксани Думанської, це біографічна оповідь про життя Софії Караффи-Корбут із голосів самовидців, людей, які особисто знали художницю, спілкувалися з нею. Розповіді сучасників розкривають образ мисткині, непересічної особистості з сильним незалежним характером, з потужним багатством душевних сил, незвичайною працездатністю, великою добротою, із особливим світосприйняттям, “іншістю” і самобутнім талантом. Мала широку натуру, все робила з розмахом. Була одержима мистецькою працею, якій присвятила все життя. В тому ж році окремою книжечкою надруковані спогади Орисі Матещук “Незабутня Софія Караффа-Корбут: кілька пропам’ятних слів про видатну мисткиню”.

У 2013 році побачила світ перша книга документального роману-колажу Богдана Гориня “Любов і творчість Софії Караффи-Корбут”, яка є глибинним дослідженням творчості мисткині до 1965 року. Автор знав художницю особисто, насмілився опублікувати інтимні листи до нього... Софія дала йому дозвіл після смерті розпоряджатися своїм епістолярієм. Богдан Горинь працює над другою книгою, яка має вийти наступного року. Цього року до 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка і ювілею художниці Богдан Горинь видав “Графічну Шевченкіану Софії Караффи-Корбут”, де вперше опублікував повний каталог її творів, ідентифікувавши їх з рядками поезій Шевченка.

З усього опублікованого стала відома біографія художниці, її особиста і творча доля. Батьки Софії Караффи-Корбут, Петро Караффа-Корбут, нащадок білоруської гербової шляхти, і вчителька Марія Береза із давнього роду Кучинських, в різний час емігрували до Парижа, познайомилися там і одружилися 1923 року. Далі їхні дороги розійшлися — батько емігрував до Америки, мати вагітною повернулася в Галичину. 23 серпня 1924 року у Львові народилася їхня донька, якій дали ім’я Софія-Роксоляна-Романа. Обряд хрещення відбувся у Львові, у церкві Святих Петра і Павла. Хрещеним батьком був відомий книговидавець Іван Тиктор. Через багато років Петро Караффа-Корбут через Червоний Хрест знайде свою доньку, буде матеріально підтримувати, але вони ніколи не зустрінуться, хоча обоє надіялися на цю зустріч. Смерть батька не дала здійснитися їхнім планам.

Родинним гніздом Софії було село Куткір, що на Львівщині. Тут жила її мати Марія із рідною сестрою Євгенією, яку Софія вважала другою мамою. Обидві сестри закінчили учительську гімназію. Їхній батько Петро Береза був директором сільської двокласної народної школи. Бабуся Анна теж вчителювала. Була рідною сестрою матері Іларіона Свєнціцького, засновника і директора Національного музею у Львові.

У Куткорі Софія закінчила початкову школу. Продовжила навчання у Львові в гімназії Сестер Василіянок. У цей час відбулися пам’ятні зустрічі гімназисток, в їх числі і майбутньої художниці, з митрополитом Андреєм Шептицьким в його маєтку у Підлютому. Софії пощастило особисто спілкуватися з митрополитом.

Софія отримала високу професійну освіту. В роки Другої світової війни навчалася на відділі малярства Державної технічної фахової школи. Пізніше закінчила Львівське художньо-промислове училище, де почала працювати інструктором. Продовжила навчання у Львівському інституті прикладного і декоративного мистецтва, спочатку на факультеті монументального живопису, потім на відділі художньої кераміки. Закінчила інститут 1953 року. Її дипломною роботою була таріль “Богдан Хмельницький”. Розпочала свою працю на Львівській скульптурно-керамічній фабриці, але скоро залишила її через погані умови. Творчо працювала вдома. Знайшла себе у книжковій графіці. Першими були її ілюстрації пригод дівчинки Марічки, до яких Микола Петренко написав вірші. І вийшла друком їхня книжка “Про Марічку невеличку”.

Жила і творила художниця у Львові. Як отримала квартиру, забрала до міста найрідніших: матір Марію і тету Ґеню. Коли вони відійшли у вічність, залишилася самотньою. Так склалося, що не одружилася, не мала дітей. Останні роки тяжко хворіла, обмежувала себе у спілкуванні. Померла Софія Караффа-Корбут 29 листопада 1996 року. Поховали її в рідному селі Куткір. У 2000 році старанням Василя Валька на могилі поставили гарний пам’ятник роботи скульптора Івана Микитюка. З передньої сторони на мармурі зображено Мавку, що тягне руки до неба, із протилежної сторони викарбувано слова художниці: “Я цінності ті марні давно перецінила і знаю: головне в житті є тільки віра, праця, честь та добра пам’ять по тобі, що теж живе недовго...”.