Передплата 2024 «Добра кухня»

Церква над прірвою

Через байдужість людей і влади може зникнути унікальна пам’ятка.

Село Велике біля Добромиля затиснуте між горами, тож є природним акустичним залом. Сюди могли б приїжджати симфонічні оркестри і грати концерти, що привабило б туристів та фанатів класичної музики. Але про це ніхто не знає, крім кількох людей: у селі залишилось лише кілька «живих» хат.

Так само мало кому відомо, що у селі Великому є одна з найстаріших дерев’яних церков України — церква Різдва Пресвятої Богородиці, збудована за кошти юної тоді Олександри Конєцпольської, дочки Яна Щасного Гербурта, у 1620 році. Вона маленька, вкрита зараз бляхою і помальована, але всередині виглядає цілком автентично.

Кілька років тому я зауважила, що церква стоїть на скелі над стрімким потоком, і дивувалась, як вона простояла кілька століть і не була зруйнована повенями, як це трапилось у середині XVII століття з дерев’яним добромильським костелом, де був похований Ян Щасний. Тож і невідомо, де спочивають кістки великого бунтівника і гуманіста, покровителя Добромиля. Виявляється, повені забрали частину пагорба із цвинтарем, і зараз церква опинилася на краю прірви. Бракує зовсім небагато, щоб впала уділ. А це пам’ятка культури місцевого значення, хоча варта більшого. Сподіватись на те, що селяни зможуть укріпити схил чи відвести русло річки, марно: нема тих людей. Померли, переїхали, подались на чужину.

Ця церква — символ культурної деградації України, де влада зневажає власну культуру. Нищить якщо не руками своїх холуїв, що роздаровують архітектурні пам’ятки дружинам і коханкам, то дозволяє стихіям руйнувати надбання минулого, бо клапоть землі потрібен під торговий центр чи автозаправку. Не певна, чи хтось відповість, якщо, не дай Боже, церква загине. В Україні залишаються непокараними вбивці Небесної сотні, а нищення пам’ятника півтисячолітньої давності можна порівняти зі злочином проти людства. Хоч церква Різдва Пресвятої Богородиці забута навіть серед галичан. Нікого не покарано за спалені самими панотцями дерев’яні церкви, за варварські перебудови, бо в наш час відкупитися можна від усього. На Старосамбірщині, яка могла би стати туристичною Меккою, є громадські об’єднання. Чому вони досі не звернули уваги на наближення катастрофи?! Цього літа з повенями церква у Великому може не пережити. У ХХІ столітті в прикордонному небідному регіоні, де будують нові церкви і вілли, з легкістю кидають гроші на позолочені дахи церков, «сироті в полатаній сорочині», якою є церква у Великому, кажуть — посунься. Якщо не почуваєтеся громадянами, то хоч будьте християнами.

Схожі новини