Росія фактично поновила радянський цензурний «пєрєчєнь свєдєній»…

Як повідомляють російські ЗМІ, в наказі від 28 вересня, що розміщений напередодні на порталі нормативно-правових актів, Федеральна служба безпеки Росії затвердила перелік відомостей, що не становлять державну таємницю, але які можуть бути використані проти безпеки Росії, «при їх отриманні іноземною державою, її державними органами, міжнародною або іноземною організацією, іноземними громадянами або особами без громадянства», а тому повинні бути заборонені для збирання та опублікування.

Цей перелік викликав шок у російських журналістів: згідно з документом, їм тепер не можна писати про дідівщину, про корупцію в «Роскосмосі» і на десятки інших тим, які багаторазово висвітлювалися не тільки в опозиційних, але і в прокремлівських ЗМІ.

Тепер, щоб не бути визнаним «іноземним агентом» і уникнути кримінального переслідування, недостатньо відмовитися від отримання грошей з-за кордону — досить, наприклад, написати статтю про випадок дідівщини в армії: це може бути трактовано як збір відомостей про «про дотримання законності та морально-психологічний клімат у військах».

Виявляється, що створення такого переліку було передбачено поправкою до закону про «іноземних агентів», прийнятою в кінці 2020 року. Відповідно до цієї поправки, в разі цілеспрямованого збору відомостей, включених до цього переліку, будь-яка фізична особа — як громадянин Росії, так і іншої держави — повинен самостійно звернутися в Мін'юст із заявою про його включення до реєстру «іноземних агентів». Якщо він цього не зробить, йому загрожує кримінальне переслідування.

Таким чином Росія фактично повернула практику, яка існувала в СРСР, коли цензор вручав документ, який називався «Перечень сведений, запрещенных к опубликованию».

Журналісти називали його просто «Цензурный перечень». В ньому містився величезний список інформації, яку було заборонено публікувати — від громадянських протестів, негативних економічних показників, судових справ, до пандемій серед людей і тварин. У випадку публікації заборонених відомостей редактор мав нести відповідальність аж до звільнення з роботи. Для цього всі ЗМІ моніторили спеціальні відділи КДБ, для редакторів проводили спеціальні семінари й інструктажі.

В новому російському переліку міститься 60 пунктів, серед яких, крім іншого, такі: відомості про прогнози розвитку військово-політичної обстановки; відомості про дислокацію, озброєння і чисельність армії, поліції, військових слідчих органів, прокуратури, військових підрозділів протипожежної служби і так далі; відомості про місця зберігання зброї та боєприпасів, що знаходяться на озброєнні військ, перебування військових формувань і органів; відомості про проходження громадянами Росії військової служби; персональні дані про військовослужбовців і членів їх сімей; інформація про закупівлі, що проводяться армією — товарів, робіт, послуг для потреб військ, в тому числі відомості про єдиних постачальників товарів, робіт, послуг; відомості про імпорт продукції подвійного призначення; відомості про дотримання законності та морально-психологічний клімат у військах та ін.

Таким чином, в нинішній Росії, наприклад, вже неможлива поява таких творів, як роман Юрія Полякова «Сто днів до наказу» або й інших його книг, як «Совдепство», публіцистичних творів про «десовестизацию страны», про «вирус нравственного дефицита», про «государственную недостаточность», «молчание кремлят», «проигранную Победу», «о лезгинке на Лобном месте» і багато інших. В таких умовах стає неможливою будь-яка критика, зауваження, негативні приклади тощо, адже все це теоретично може бути використане кимось «для нанесення шкоди Росії».

У 2020 році в закон про «іноземних агентів» були внесені зміни, які передбачають створення реєстру фізичних осіб-«іноземних агентів». Поки в цей реєстр ніхто не внесений. Десятки громадян Росії внесені в інший реєстр — «ЗМІ-іноземних агентів».

Російські журналісти вже прийняли затвердження і опублікування списку на свій рахунок — багато хто з них пише, що збір фактично будь-якої інформації у відкритих джерелах тепер виявляється поза законом. Користувачі соцмереж звертають увагу і на той факт, що під дію нового закону можуть потрапити і самі російські чиновники та офіційні особи, наприклад, Дмитро Рогозін, голова «Роскосмосу», якщо він скаже щось негативне про космічну галузь, адже такі відомості про цю корпорацію також визнані ФСБ «небезпечними».

От, наприклад, адвокат Іван Павлов, що виїхав з Росії в Грузію через тиск влади не з чуток знає і про те, як складно в Росії оскаржити статус «іноземного агента», оскільки в 2014 році Мін'юст визнав «іноагентом» заснований Павловим «Інститут розвитку свободи інформації». Не дивлячись на від'їзд з Росії, Павлов залишається адвокатом обвинуваченого в державній зраді журналіста Івана Сафронова.

В інтерв’ю Радіо Свобода Іван Павлов розповів про наслідки, які має цей «перечень»: «Чи означає це, що просто цікавитися описаними в переліку речами можна, не побоюючись стати іноземним агентом? Цікавитися можна чим завгодно, але тепер у держави з'являється інструмент для переслідування (в тому числі в кримінальному порядку) тих осіб, які, на думку держави, збирають цю інформацію не для внутрішнього використання, а в інтересах закордонного джерела. Держава може вважати, що це так, нічого не пояснюючи, просто пославшись на «питання безпеки». Суд буде орієнтуватися виключно на думку ФСБ.

Відповідаючи на питання «Навіщо ФСБ взагалі знадобилося складати такий детальний список?», Іван Павлов сказав: «Вся річ у тому, що в новій статті КК — 330.1 йдеться про те, як будуть переслідувати, якщо «немає ознак державної зради». Якщо такі ознаки є — будуть переслідувати за статтею 275. Все це дуже суб'єктивно і вирішуватися буде практично довільно, але і стаття 330.1 передбачає до 5 років позбавлення волі… Кримінальну справу можуть завести, якщо скажуть: «Ось ви поки ще не внесли себе в реєстр «іноземних агентів», не подали заяву на вступ в цей славний список, а збір інформації вже здійснюєте… Мені, як адвокату, впав в очі пункт про дані попереднього розслідування у кримінальних справах, які ведуть органи Федеральної служби безпеки і військові слідчі органи Слідчого комітету. Виходить, що в зону ризику потрапляють не тільки журналісти, які пишуть про подібного роду справи, але ще і адвокати, які ведуть професійну адвокатську діяльність, збираючи для цього інформацію…».