Австрійський історик про статтю Путіна: "Це пряма загроза не тільки Україні, а й Заходу"

Текст Володимира Путіна про росіян та українців — не просто чергова стаття президента Росії на історичну тему, вважає Андрес Каппелер (Andreas Kappeler), швейцарський та австрійський історик, колишній професор Віденського університету, один з провідних німецькомовних фахівців з історії України, автор книги «Нерівні брати» про відносини росіян й українців від Середньовіччя до наших днів.

DW: Володимир Путін дедалі частіше пише тексти на історичні теми. Як ви оцінюєте роботу президента РФ як історика-любителя?

Андреас Каппелер: Він, очевидно, написав цю статтю не сам, йому допомогли віддані режиму історики. Мене зачіпає те, що президент знову й знову прямо, авторитетно висловлюється щодо суперечливих питань історії Росії та Східної Європи. І мається на увазі, що в подальшому ці висловлювання тиражуються й уважно вивчаються.

Це мені фатально нагадує радянські часи й Сталіна з його «Коротким курсом історії ВКП (б)», котрий став обов'язковим для вивчення не тільки в СРСР, а й в країнах Східної Європи. Я категорично проти порівняння Путіна зі Сталіним, але тут є певна схожість. Для мене як для історика нечувано, коли глава держави нав'язує громадянам обов'язковий погляд на історію.

Це перша стаття, в якій Путін докладно пише про Україну. Якщо порівнювати з його попередніми текстами, що змінилося?

Уперше зібрано до купи те, що він говорив і раніше. Але він став більш радикальним. У статті Путін кілька разів безпосередньо погрожує Україні втручанням Росії, яке він виправдовує історією. До імперському націоналізму, який завжди був йому притаманний, тепер додалися суттєві етнічні елементи.

Це особливо небезпечно, тому що з цим пов'язана претензія Росії на захист усіх російськомовних меншин у колишніх радянських республіках. Це доктрина «русского мира» і, скажу дещо полемічно, це трохи нагадує мені політику Німеччини щодо німецької меншини в Центральній і Східній Європі в період між війнами.

Що ви маєте на увазі? У чому тут паралелі?

Паралелі полягають у тому, що Німеччина використала свої німецькомовні меншини, наприклад, в Чехословаччині та Польщі, для політики експансії. Спочатку в період Веймарської республіки, а потім у ще більшій мірі за часів націонал-соціалізму.

Це чутливе питання, тому прошу вас уточнити. Ви не порівнюєте Росію Путіна з нацистською Німеччиною, але попереджаєте про нову тенденцію?

Небезпечним є етнічний націоналізм. Усі етнічно заряджені націоналізми особливо небезпечні й агресивні.

Це означає, що можлива війна? Це читається у Путіна між рядків?

Я б не став так далеко заходити, але в деяких своїх висловлюваннях він справді загрожує так масштабно, що це можна інтерпретувати як загрозу війни. Наприклад, він пише, що «ми ніколи не допустимо, щоб наші історичні території і близьких для нас людей, які мешкають там, використовували проти Росії». Це пряма загроза не тільки Україні, а й Заходу.

Є ще важлива цитата, в якій Путін порівнює те, що він називає «курсом на насильницьку асиміляцію» в Україні із застосуванням проти Росії зброї масового ураження. Це пряма масштабна загроза і привід для занепокоєння в контексті радикалізації та етнізації путінського мислення.

Уже після публікації статті Кремль оприлюднив відповіді Путіна на запитання щодо неї. Одне з його посилань — Росія визнає «геополітичні реалії», тобто незалежність колишніх республік СРСР. При цьому президент згадує дружні стосунки з Казахстаном. Це можна інтерпретувати так, що, мовляв, якщо відносини не дуже дружні, то й кордони можна ставити під сумнів. Кілька років тому в інтерв'ю газеті Bild Путін говорив, що для нього важливі «не територія і не кордони, а долі людей». Це відмова від міжнародного права?

Так, це пов'язано з тим, що йому йдеться й про етнічні кордони. Тобто етнічні росіяни або російськомовні в Україні, країнах Балтії та Казахстані теж належать до зони впливу Росії. Це однозначно важіль для можливого переходу кордонів або агресивних дій проти цих країн задля захисту росіян у цих державах.

Говорячи про історичну частину статті Путіна, критики звертають увагу на те, що в ній змішані факти й напівправда. А ви як гадаєте?

Вміло написані пропагандистські тексти завжди змішують факти з напівправдою або навіть неправдою. Мені завжди кидається в очі один термін. Поняття «руський» щодо середньовічної Київської Русі використовується Путіним та іншими в значенні «росіянин», «великорос». Так він говорить про Київ як про «матір міст руських». При цьому середньовічна Русь неправильно трактується як Росія, хоча вона охоплювала населення всього князівства.

У контексті того часу взагалі не можна говорити про росіян і українців. Амбівалентність понять стає чіткою в іноземних джерелах XVI-XVIII століть, в яких «Росією, Руссю» називали Білорусь та Україну, а сьогоднішню Росію називали «Московія». Це дуже важливо. Сьогоднішніх росіян, українців і білорусів у Середньовіччі не було, це були інші спільноти з іншими культурними особливостями. Порівнювати їх історично неправильно.

Путін мовчить про те, що в українців вже в XVI, XVII і XVIII столітті була національна самосвідомість, що їхня мова не була майже однаковою з російською, як він пише. Я читав джерела XVIII століття, згідно з якими дипломати в Москві звертались за допомогою до перекладачів, бо не розуміли цю східнослов'янську мову, на якій тоді говорили на території сучасної України.

Путін пише, що «історичної основи» для «уявлення про окремий від російського український народ» не було, а це все вигадали «польська еліта і частини малоросійської інтелігенції». Це частина його основної тези про нібито досі єдиний народ росіян, українців і білорусів. Він має рацію?

Для історика це складне питання — що вважати одним народом? Ми не може об'єктивно цього довести. Це не тільки мова. Німці й австрійці говорять однією мовою, але не вважають себе одним народом. Один народ — це коли більшість країни вважає і сприймає себе народом.

У випадку України сьогодні чітко зрозуміло, що переважна більшість сприймає себе як окремий народ та націю. Це не виключає, що в українців і росіян багато спільного, мови споріднені, але твердження про один народ — це провокація.

Чого, на вашу думку, не вистачає статті Путіна, але що потрібно для розуміння теми?

Найважливіше, чого немає, це безпосередня причина нинішнього ставлення до Росії в Україні — військове втручання Росії в 2014 році, анексія Криму з порушенням міжнародного права, пряма військова підтримка сепаратистів на Сході України. Все це радикально посилило антиросійські настрої. Це не громадянська війна, а російсько-українська війна.

З погляду пропаганди, чимало українців на Сході бачать ситуацію так чи схоже з тим, як її змальовує Путін. Є й партії, які відстоюють ці ідеї, нехай і не так радикально, як Путін. І в цьому теж сенс цієї статті, мовляв, Путін нас розуміє, на відміну від українського керівництва.

Путін звертається в своїй статті й до Заходу як до центру, який, як він вважає, керує Україною. Що нового він сказав?

Важливо, як різко Путін виступає на адресу Заходу. Він звинувачує його в постановці Майдану, щоб вирвати Україну з орбіти Росії. Це неправда, тому що на Майдані в Києві протестувало близько мільйона українців, це ніхто не може підлаштувати. За цим стоїть бінарний світогляд Путіна.

Це, з одного боку, спадщина СРСР і холодної війни, що, мовляв, Захід і США проводять антиросійську політику, а поле бою — Україна. З іншого — теорії змови завжди напрочуд популярні. Для світогляду Путіна це дуже важливо. Він і раніше говорив, що відчуває себе в оточенні ворогів. Схоже, це не тільки пропаганда, він у це вірить. Це робить його небезпечним — той, хто відчуває себе в небезпеці, може нанести удар у відповідь.