Учені намагаються пояснити, чому Covid-19 люди переносять по-різному

Мабуть, кожен звернув увагу на те, що у період пандемії усі, кого вона торкнулася, по-різному переносять ковідне захворювання: одні не помічаючи його, інші — у легкій формі, певний відсоток — із середньою важкістю, чимало — важко і дуже важко, вже не кажучи про смертельні випадки. Чому так? Є чимало гіпотез і різноманітних пояснень, що базуються як на спостереженнях, так і на лікарській практиці. Не стоять осторонь і на уковці.

Нещодавно авторитетний журнал Nature опублікував статтю, де описується масштабне дослідження за участі 2244 пацієнтів з 208 відділень інтенсивної терапії Великої Британії. Вчені намагалися розібратися, чому одні люди переносять Covid-19 легко, а інші — з важкими ускладненнями. Про висновки, яких дійшли вчені, в аналітичному інтернет-журналі vlast. kz розповіла популяризаторка науки, молекулярна біологиня й вірусологиня, доктор PhD у галузі молекулярної біології та вірусології університету Страсбурга Асель Мусабекова.

— Від самого початку епідемії вчені й ліка­рі помітили, що в частини пацієнтів інфекція протікає дуже легко, а для багатьох навіть і зовсім непомітно. Але деяким, а це близько 10% заражених, не так щастить.

Тут не зайвим буде нагадати про фактори ризику — це діабет, серцево-судинні захво­рювання, ниркова недостатність, ожиріння, астма. За таких хвороб Covid-19 із більшою ймовірністю перейде у важку форму.

Чому? Відповідь неоднозначна, але, най­імовірніше, річ у тім, що організм таких паці­єнтів уже перебуває в стані хронічного запалення. Приклад — жирова тканина, яку наша імунна система сприймає як червону ганчір­ку й постійно витрачає ресурси, реагуючи на неї.

Інша річ, коли ми говоримо про молодих фізично здорових людей, які, на перший погляд, не мають жодних передумов для ускладнень. Однак важкі форми Covid-19 трапляються й серед таких людей. Тоді ми можемо поставити резонне запитання: чи є якісь генетичні особливості імунної системи, які можуть нам допомогти?

У дослідженні, описаному у статті в жур­налі Nature, порівнюються геноми (весь набір генів) пацієнтів із важким перебігом Covid-19 із контрольними даними британського Біо­банку — понад 100 тисяч контрольних гено­мів!

Генетичні механізми відіграють важливу роль у схильності до важкого перебігу ві­русних інфекцій. Широко відомі, наприклад, відмінності між чоловіками й жінками. Зна­йомі також специфічні гени, які допомага­ють швидко впоратися з вірусом грипу. Тут виокремлюють дві групи генів: перша — від­повідає за системне хронічне запалення, описане вище, а друга група — механізми вродженого імунітету.

У нашому організмі існують два основні типи імунної відповіді: еволюційно більш дав­ній (вроджений) і набутий (або адаптивний) імунітет. Природжена імунна відповідь швид­ка, але неспецифічна — це перша лінія атаки, імунна лінія фронту. Набутий імунітет (у яко­му головну роль грають В- і Т-лімфоцити) — озброєний проти конкретного супротивника. Його точкові агенти — антитіла та спеціальні «снайпери», вбивці заражених вірусом клітин — не тільки налаштовані проти конкретного злочинця, вони його пам'ятають протягом усього свого (тривалого чи короткого) життя, таким чином забезпечуючи механізми імун­ної пам’яті.

У нашому тілі щомиті відбуваються атаки «чужинців»: вірусів, бактерій, паразитів, а та­кож постійно утворюються ракові клітини. Ви поранилися — і на місце порізу відразу біжать клітинки й молекули для загоєння.

Більшість із цих «чужинців» відступає вже на етапі вродженого імунітету. Охоронці по­рядку — клітини, а більшою мірою й молекули — постійно відбиваються від нападу, і завдяки їм адаптивна відповідь часто виявляється не потрібна. А коли потрібна, вони посилають сигнали небезпеки й плакати «Особливо не­безпечний» із портретом противника.

Навіщо нам це знати? Якщо у бактерій є вкрай імуногенна клітинна стінка, розпізнав­ши та зламавши яку можна впоратися з біль­шістю з них, то вірус — генетична інформація в упаковці з білка (іноді — з жирів). У наших власних клітинах теж повнісінько ДНК, РНК і білків. Як же зрозуміти, що вірус — це чуже?

Виявляється, у генетичної інформації віру­сів є певні структурні відмінності. Наприклад, РНК у вигляді подвійної спіралі або циклічна форма молекули — структури, яких нема у зви­чайній, не зараженій вірусом клітині.

Зауважмо, що вроджений імунітет, що колись здавався простішим, тут грає голо­вну роль. Так, реакція його не специфічна до конкретного вірусу, але може розпізнати його РНК і ДНК, вчасно подати сигнал і навіть порізати його на шматочки.

Так от, якщо повернутися до клінічного до­слідження, опублікованого в Nature, то саме ці механізми — розпізнавання й реакції на ко­ронавірусне РНК — і розрізняються у важких хворих і решти населення!

Як відбувалося дослідження? Метод має назву Genome wide association studies — ви­вчення геномних асоціацій. Береться ДНК пацієнтів, розшифровується повний геном і визначаються ділянки ДНК, де ми знаходимо основні відмінності між двома групами.

Під час вибору контрольних даних учені врахували наявність хронічних захворювань та інших супутніх патологій. Тобто особливістю пацієнтів порівняно з контрольною гру­пою є тільки важкий перебіг при Covid-19.

Чому такі дослідження важливі? Вони привідкривають завісу таємниці у вивченні генетичних передумов імунної відповіді. А це дасть можливість не тільки змінити підхід до діагностики, знаючи заздалегідь, як пове­деться імунна система конкретного пацієнта, а й допоможе персоналізувати підхід у ліку­ванні інфекцій.

Саме такі дослідження приведуть нас у майбутньому до цієї персоналізованої меди­цини. Але персоналізований підхід, такий як це дослідження, — трудомісткий і складний, заснований на конкретних даних і обережних обчисленнях. І завдяки подібним дослідженням ми до нього трохи наближаємося. Раптом і вакцина незабаром може не знадобитися!

Уляна Дмитришин для газети «Добре здоров'я»